47220 Піщане

Село Піщане, яке до 1964 року називалось Гнидава, у письмових джерелах вперше згадується 1442 року, є також згадка 1532 року. У 80-х роках ХІХ століття мало понад 750 мешканців, з них римо-католиків було на сотню більше, ніж греко-католиків, 1910 року - 772, 1921 року - 586, 1931 року - 624, 1939 року - 520, у тому числі 155 римо-католиків, а нині - менше двох з половиною сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Спочатку місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях, а після І світової війни перейшли до новоствореної парафії Пресвятого Серця Ісуса у Тростянці (Великому). Саме тоді завдяки зусиллям тростянецького настоятеля о. Станіслава Владики у Гнидаві постала філіальна мурована каплиця, яку присвятили св. Станіславу (ймовірно, на честь душпастиря).

80320 Потелич

Поселення Теліч впеше згадується у староруському літописі 1223 роком, а в Галицько- Волинській хроніці - 1262 роком. У 1498 році Потелич отримав магдебурзьке право. Нині є селом, де проживає близько двох з половиною тисяч мешканців.

У 1425 році у Потеличі було засновано парафію коштом мазовецького князя Земовіта та збудовано перший дерев'яний костел. 1777 року згорів останній дерев'яний храм. У 1826 році споруджено сучасну муровану святиню, яку 1858 року консекрував архієпископ Л. Баранецький. 1896 року тут постала також цвинтарна каплиця. У період із 40-х років ХХ століття по 8 грудня 1990 року храм було закрито (клуб, музей історії села). Нині костел відновлено.

12200 Радомишль

Вперше Радомишль згадується у літописі 1150 року як Мичеськ, пізніше - Микгород, 1390 року - Мицько. Назва Радомисль з'явилась приблизно у першій половині XVI століття, вперше згадується 1569 року. Із 1946 року місто називається Радомишль. З 1795 року було повітовим центром, 1927 року отримало статус міста, а із 1937 року є райцентром. Проживає тут майже 15 тисяч мешканців.

Є суперечлива інформація щодо костелу у Радомишлі у давні часи. Нібито саме його будівля спочатку стала резиденцією греко-католицьких митрополитів, а в радянські часи її зробили Будинком культури, котрий функціонує досі. Проте достовірно відомо лише про муровану каплицю, збудовану 1804 року коштом вірян, яка належала до парафії Успіння Богородиці у Вишевичах. Може саме тоді вищезгадану будівлю знову перебудували із резиденції на храм?

13002 Романів,
вул. Костельна, 11,
+380 (4146) 233-61

Романів, названий в давньоукраїнські часи на честь батька короля Данила Галицького - князя Романа Галицького, вперше у документах згадується 1471 роком. 1798 року тут проживало 656 мешканців, 1925 року - 2901, нині - близько 7800 осіб. У 1816-1817рр. Романів став містечком, від 1923 року є селищем (міського типу). У 1933-2003рр. мав назву Дзержинськ. Був райцентром, а від 2020 року входить до Житомирського району.

Католики латинського обряду Романова належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові. У 1811-1830 роках місцевий власник Йосиф Іллінський здійснив невдалі спроби заснування у містечку костельно-монастирських комплексів оо.-єзуїтів, сс.-маріявіток та сс.-візитанток.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

67232 Северинівка

Село засноване графом Северином Потоцьким після закінчення Російсько-турецької війни 1787-1792 років та назване на його честь Потоцьким. 3 липня 1806 року селище Потоцьке перейменували на містечко Северинівка. 2012 року відкрито пам'ятний знак засновнику села графу Северину Потоцькому. Нині у селі проживає майже шість сотень мешканців.

У 1800 році в Северинівці було споруджено костел, який отримав титул св. Северина на честь засновника поселення та фундатора святині (в джерелах цей храм інколи помилково вважають греко-католицьким). У 1801 році костел консекрував Кам'янець- Подільський єпископ Михайло Сераковський. Парафія, яка у різні часи налічувала від тисячі до півтори тисяч вірян (переважно польського етнічного походження), побувала у складі кількох єпархій - Кам'янець- Подільської, Могилевської і Тираспольської. Зокрема, 1866 року її обслуговував куратор о. Нарцис Левицький, а перед Ісв. війною - настоятель о. Йоан Феч.

32445 Слобідка-Рахнівська,
вул. Залісецька,
f.b.: 685287075605545

У піздні радянські часи чи навіть вже у посткомуністичні документально відомі із 1662 року Гниловоди та засновану значно пізніше Рахнівську Слобідку об'єднали в єдине село Слобідка-Рахнівська. 1893 року у Гниловодах проживало 148 мешканців, 1905 року - 183, а в Рахнівській Слобідці - 163. Нині об'єднане село нараховує близько семи сотень осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Раніше місцеві католики латинського обряду, не маючи власних святинь, відвідували парафіяльні костели: із Гниловодів - Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях, а із Рахнівської Слобідки - св. Архангела Михаїла у Дунаївцях.

90575 Солотвино,
пл. Брезановці, 16,
+380 (3134) 560-25

З XIII століття і до 1945 року на місці сучасного Солотвина існували два села - Слатіна (Фалуслатіна) та Слатінські Доли (Акнаслатіна). 1360 роком датується перша письмова згадка про Слатіну. З 1957 року - селище міського типу. Для видобутку, зберігання й охорони солі були запрошені зі Саксонії німці, які збудували в Мармороші численні поселення, у тому числі і Солотвино, яке німецькою називалося Зальцгрубен (salz - сіль). Нині - — селище міського типу з населенням понад 8700 мешканців.

У 1833 році постала місцева парафія, вірні послуговувались дерев'яною каплицею. У 1856 році замість неї збудували мурований костел. Проте 1932 року було освячено новий сучасний храм, збудований замість старого, який знесли через непридатність.

Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

82154 Старе Село

Старе Село, виправдовуючи свою назву, вважається заснованим 1050 року. Проживає тут нині понад шість сотень мешканців.

Належали місцеві римо-католики до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у не менш древньому селі Залужани, яке до 1945 року називалось Вацевичі. У 1892 році у Старому Селі збудували дерев'яну невелику каплицю за кошти художника- аматора Станіслава Тарновського із сусіднього села, котрий сам виготовив проект святині. Цього ж року каплиця була освячена. Мала один дерев'яний вівтар св. Станіслава.