13002 Романів,
вул. Костельна, 11,
+380 (4146) 233-61

Романів, названий в давньоукраїнські часи на честь батька короля Данила Галицького - князя Романа Галицького, вперше у документах згадується 1471 роком. 1798 року тут проживало 656 мешканців, 1925 року - 2901, нині - близько 7800 осіб. У 1816-1817рр. Романів став містечком, від 1923 року є селищем (міського типу). У 1933-2003рр. мав назву Дзержинськ. Був райцентром, а від 2020 року входить до Житомирського району.

Католики латинського обряду Романова належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові. У 1811-1830 роках місцевий власник Йосиф Іллінський здійснив невдалі спроби заснування у містечку костельно-монастирських комплексів оо.-єзуїтів, сс.-маріявіток та сс.-візитанток.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

67232 Северинівка

Село засноване графом Северином Потоцьким після закінчення Російсько-турецької війни 1787-1792 років та назване на його честь Потоцьким. 3 липня 1806 року селище Потоцьке перейменували на містечко Северинівка. 2012 року відкрито пам'ятний знак засновнику села графу Северину Потоцькому. Нині у селі проживає майже шість сотень мешканців.

У 1800 році в Северинівці було споруджено костел, який отримав титул св. Северина на честь засновника поселення та фундатора святині (в джерелах цей храм інколи помилково вважають греко-католицьким). У 1801 році костел консекрував Кам'янець- Подільський єпископ Михайло Сераковський. Парафія, яка у різні часи налічувала від тисячі до півтори тисяч вірян (переважно польського етнічного походження), побувала у складі кількох єпархій - Кам'янець- Подільської, Могилевської і Тираспольської. Зокрема, 1866 року її обслуговував куратор о. Нарцис Левицький, а перед Ісв. війною - настоятель о. Йоан Феч.

32445 Слобідка-Рахнівська

У селі Слобідка-Рахнівська проживає менше шести сотень мешканців, з них римо-католиками є (разом із шістьма сусідніми селами) десь 300-400 осіб.

Раніше католики латинського обряду обходились без власної святині, а відвідували парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях. Але на початку дев’яностих років минулого століття завдяки зусиллям о. Романа Тварога TChr із Кам’янця-Подільського у селі було збудовано свій мурований костел, який у 1995 році освятив єпископ Ян Ольшанський MIC. Місцевих вірян обслуговують оо.-христосівці (товариство Христове для Закордонної Полонії) із кам'янець-подільської парафії Пресвятого Серця Господа Ісуса.

90575 Солотвино,
пл. Брезановці, 16,
+380 (3134) 560-25

З XIII століття і до 1945 року на місці сучасного Солотвина існували два села - Слатіна (Фалуслатіна) та Слатінські Доли (Акнаслатіна). 1360 роком датується перша письмова згадка про Слатіну. З 1957 року - селище міського типу. Для видобутку, зберігання й охорони солі були запрошені зі Саксонії німці, які збудували в Мармороші численні поселення, у тому числі і Солотвино, яке німецькою називалося Зальцгрубен (salz - сіль). Нині - — селище міського типу з населенням понад 8700 мешканців.

У 1833 році постала місцева парафія, вірні послуговувались дерев'яною каплицею. У 1856 році замість неї збудували мурований костел. Проте 1932 року було освячено новий сучасний храм, збудований замість старого, який знесли через непридатність.

Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

82154 Старе Село

Старе Село, виправдовуючи свою назву, вважається заснованим 1050 року. Проживає тут нині понад шість сотень мешканців.

Належали місцеві римо-католики до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у не менш древньому селі Залужани, яке до 1945 року називалось Вацевичі. У 1892 році у Старому Селі збудували дерев'яну невелику каплицю за кошти художника- аматора Станіслава Тарновського із сусіднього села, котрий сам виготовив проект святині. Цього ж року каплиця була освячена. Мала один дерев'яний вівтар св. Станіслава.

80410 Старий Добротвір

Старий Добротвір (до 1960 року - Добротвір) у джерелах відовий з 1417 року, проте вважається заснованим ще у ХІІ столітті. У 1485 році згадується вже як містечко. Нині є селом з населенням близько 1200 мешканців.

У XV столітті у Добротворі було засновано парафію коштом Оттона з Ходеча. На початку XVIII століття тут збудовали черговий дерев'яний костел на кошти А. Велогорської. У 1912 році було споруджено сучасний мурований храм. 1924 року святиню реставрували після ушкоджень, завданих Ісв. війною. У 1926 році костел було консекровано.

78333 Стецева

Поселення Стецева вперше документально згадується 4 травня 1472 року. Потім було навіть містечком, проте нині є селом із чималим населенням 3200 мешканців. Стецева входила до Снятинського району, а від 2020 року - вже у Коломийському.

У другій половині ХІХ століття - першій третині ХХ століття чисельність місцевих римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині, лише трохи перевищувала сотню осіб. Проте 1928 року коштом Товариства народної школи, Львівської курії та самих вірян у Стецевій постала філіальна дерев'яна каплиця, яку освятили під титулом св. Станіслава Щепановського. Її проект виконав Вінцентій Черкевський із Снятина, а при спорудженні храму особливо відзначились голова снятинського Товариства народної школи Антоній Шемеловський та місцевий житель Йосиф Віндіш.

11775 Сусли,
вул. Центральна

Село Сусли вважається заснованим 1577 року, хоча перша документальна згадка про нього датується 1796 роком. У 1807-1808 роках тут поселились перші польські колоністи, яким держава надала земельні наділи для ведення господарства. Протягом другої половини XIX століття населення села поповнювалось за рахунок польських переселенців із Привіслянського краю. Зокрема, 1927 року у Суслах проживало 1265 мешканців, з яких 1050 осіб вважало себе поляками. Лише після 1986 року, коли у селі поселились переселенці із Чорнобильської зони, етнічний склад поселення суттєво змінився. Зараз Сусли нараховують близько тисячі мешканців, серед яких досі багато римо-католиків польського етнічного походження.

Ймовірно, що наприкінці першого - на початку другого десятиліть ХХІ століття тут було споруджено новий мурований костел, який обслуговують дієцезіальні священики з парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському.