47862 Тарноруда

Тарноруда постала ще у середині XIVст., отримала магдебурзьке право 1583 року. Правобережна стала самостійним поселенням лише наприкінці XVIIIст., коли кордон по Збручу відділив її від лівобережної. У 1880 році тут проживало сім з половиною сотень мешканців, 1943 року - 363, нині ж - лише близько двох десятків осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року стало частиною Тернопільського.

Парафія у єдиній Тарноруді існувала, принаймні, від XVII століття, проте 1783 року для прикордонників та митних чиновників у правобережній Тарноруді довелось створити окрему капеланію, приблизно тоді ж і збудували тут перший (дерев'яний) костел. 28 червня 1784 року капеланія перейшла з Кам'янець-Подільсько дієцезії до Львівської архідієцезії.

23800 Теплик,
вул. Незалежності, 9,
+380 (4353) 219-38

Поселення Теплик виникло як укріплений прикордонний пункт Литовсько-руськогого князівства, вперше згадується у джерелах XV століттям (ймовірно, що назва містечка пішла від назви невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка). Деякий час поселення називалось також Смілгород. 3 1923 року є районним центром, з 1956 року - селище міського типу. Населення - понад 6200 мешканців.

У Теплику існувала стара дерев'яна каплиця у центрі містечка, проте її розібрали через поганий технічний стан. У 1822 році вже в іншому, кращому місці Теплика було споруджено коштом поміщиці графині Потоцької сучасний мурований костел разом з монастирем черниць-шариток (згромадження Сестер Милосердя), але у 1866 році царська влада закрила і цей костел, і монастир шариток, які виїхали за кордон. Пожежа, яка сталась чи то наприкінці XIX століття, чи на початку наступного (інколи називають навіть 1911 рік), частково зруйновала храм.

77401 Тисмениця

Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.

80520 Топорів,
вул. Франка, 3

Топорів вперше згадується у письмових документах 1605 року як містечко, якому надане магдебурзьке право, проте поселення існувало тут і раніше. Наступні згадки - у 1628 та 1650 роках. 1880 року тут проживало майже три з половиною тисячі мешканців, 1928 року - близько чотири тисячі (більшість населення становили українці). Нині у Топорові, який входив до Буського району, а від 2020 року належить Золочівському, - понад 1600 селян.

Фундацію спорудження у містечку першого (дерев'яного) костелу та заснування 1628 року парафії приписують його власнику Яну Оссолінському із Тенчина. Черговий дерев'яний храм було консекровано 1820 року під титулом св. Станіслава єп. мч., проте під час великої пожежі 1868 року святиня згоріла. У першій половині 70-х років збудували тимчасовий дерев'яний костелик, але 1884 року згорів і він. Богослужіння для вірних здійснювали у місцевій греко-католицькій церкві.

23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 78

Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.

Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) згадується 1604 року, а в 1638р. при ньому оселились домініканці, але 1648 року козаки знищили всі їхні будівлі. Приблизно 1750 року костельно-монастирський комплекс ченців було відновлено знову із дерева, а в 1786-1817рр. храм замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії (монастир теж вимурували). Проте у 1832-1833рр. царська влада монастир закрила, а костел передала православним.

90500 Тячів,
пл. Незалежності, 4,
+380 (3134) 221-18

Вперше у джерелах Тячів згадується 1329 року у грамоті короля Карла І, де місто разом з іншими було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. У 1406, 1453 та 1551 роках прівелії були підтверджені. Статус міста - з 1961 року, є районним центром, чисельність населення чкого нині складає майже дев'ять тисяч мешканців.

Парафію у Тячеві вважають заснованою у ХІІ столітті королем Лодіславом Великим. З XIV століття у вежі місцевого костелу зберігались архіви п'яти королівських міст. У 1780 році було відновлено парафію, захоплену у XVI столітті протестантами. Проте святиню вони не повернули, богослужіння тривалий час відбувались в оселі пароха. Лише у 1883-1885 роках було споруджено сучасний мурований храм, який освятили 1888 року.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

81233 Чемеринці

Перша згадка про Чемеринці, які також називались Кочерівкою, датується 3 жовтня 1389 року. Село представляє собою аґломерацію розкиданих на 6 кілометрів між лісами та долинами хуторів з населенням понад 700 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Дунаєві. У першому десятилітті ХХ століття у Чемеринцях намагались збудувати каплицю, проте через брак коштів це зробити не вдалось. У 1923 році знову взялись за справу спорудження своєї святині. Зокрема, виконаний тоді проект каплиці авторства архітектора Владислава Гертмана з Бережан було передано на початку наступного року архітектору Броніславу Віктору для переробки. Восени 1924 року розпочали закладення фундаменту святині, а 9 листопада було вмуровано наріжний камінь, проте будівництво, яке фінансувалось коштом вірних навколишніх сіл, просувалось знову дуже повільно (ймовірно, теж через нестачу коштів). У 1931 (чи 1932) році у проект храму вніс зміни архітектор Лавретій Дайчак. Освятили каплицю 13 листопада 1932 року. Першим душпастирем тут був о. Цюпала, який помер у 30-х роках і похований тут же біля костелу, наступним – о. Новак, котрий 1939 року виїхав до Польщі.

32333 Чорнокозинці

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, із середини XVст. до кінця XVIIIст. належали Кам'янець-подільському катедральному капітулу та були резиденцією місцевих єпископів. 1519 року отримали статус міста, якому 1578 надали магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад чотири сотні мешканців.

Чорнокозинський замок, побудований наприкінці XIV - на початку XV століть, використовувався в якості резиденції кам'янець-подільськими єпископами. І, принаймні, двоє з них у Чорнокозинцях завершили своє земне життя - Миколай Лабунський (1467 року у замку) та Миколай Дембовський (1757 року у літньому палаці, який у 1716-1721 роках біля підніжжя замкової гори збудував єпископ Стефан Рупневський).

48500 Чортків,
вул. Незалежності, 28,
+380 (3552) 236-86,
f.b.: sw.stanislaw

Чортків вперше письмово згадується 1427 року як Чартковіце. 1522 року поселення отримало дерев'яний замок та магдебурзьке право, підтверджене 1560 року. Від 1867 року місто є центром повіту, з радянських часів - районним центром. Населення - майже 29 тисяч мешканців.

Вперше костел (дерев'яний) у Чорткові згадується 1593 року як парафіяльний, проте проіснував порівняно недовго (принаймні, 1718 року його вже точно не було). Інший та вже мурований храм (і монастир) для оо.-домініканців було споруджено у 1603-1609 роках коштом Станіслава Гольського. 1625 року цей костельно-монастирський комплекс оточили муром. Ймовірно, що десь у другій половині XVII століття парафія була інкорпорована домініканцями. А 1731 року храм, відбудований після руйнувань, завданих у середині XVII століття, консекрував під титулом св. Станіслава єп. мч. єпископ-помічник Кам'янець-Подільський Адам Оранський.