80410 Старий Добротвір

Старий Добротвір (до 1960 року - Добротвір) у джерелах відовий з 1417 року, проте вважається заснованим ще у ХІІ столітті. У 1485 році згадується вже як містечко. Нині є селом з населенням близько 1200 мешканців.

У XV столітті у Добротворі було засновано парафію коштом Оттона з Ходеча. На початку XVIII століття тут збудовали черговий дерев'яний костел на кошти А. Велогорської. У 1912 році було споруджено сучасний мурований храм. 1924 року святиню реставрували після ушкоджень, завданих Ісв. війною. У 1926 році костел було консекровано.

78333 Стецева

Поселення Стецева вперше документально згадується 4 травня 1472 року. Потім було навіть містечком, проте нині є селом із чималим населенням 3200 мешканців. Стецева входила до Снятинського району, а від 2020 року - вже у Коломийському.

У другій половині ХІХ століття - першій третині ХХ століття чисельність місцевих римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині, лише трохи перевищувала сотню осіб. Проте 1928 року коштом Товариства народної школи, Львівської курії та самих вірян у Стецевій постала філіальна дерев'яна каплиця, яку освятили під титулом св. Станіслава Щепановського. Її проект виконав Вінцентій Черкевський із Снятина, а при спорудженні храму особливо відзначились голова снятинського Товариства народної школи Антоній Шемеловський та місцевий житель Йосиф Віндіш.

11775 Сусли,
вул. Центральна

Село Сусли вважається заснованим 1577 року, хоча перша документальна згадка про нього датується 1796 роком. У 1807-1808 роках тут поселились перші польські колоністи, яким держава надала земельні наділи для ведення господарства. Протягом другої половини XIX століття населення села поповнювалось за рахунок польських переселенців із Привіслянського краю. Зокрема, 1927 року у Суслах проживало 1265 мешканців, з яких 1050 осіб вважало себе поляками. Лише після 1986 року, коли у селі поселились переселенці із Чорнобильської зони, етнічний склад поселення суттєво змінився. Зараз Сусли нараховують близько тисячі мешканців, серед яких досі багато римо-католиків польського етнічного походження.

Ймовірно, що наприкінці першого - на початку другого десятиліть ХХІ століття тут було споруджено новий мурований костел, який обслуговують дієцезіальні священики з парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському.

47862 Тарноруда

Тарноруда постала ще у середині XIVст., отримала магдебурзьке право 1583 року. Правобережна стала самостійним поселенням лише наприкінці XVIIIст., коли кордон по Збручу відділив її від лівобережної. У 1880 році тут проживало сім з половиною сотень мешканців, 1943 року - 363, нині ж - лише близько двох десятків осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року стало частиною Тернопільського.

Парафія у єдиній Тарноруді існувала, принаймні, від XVII століття, проте 1783 року для прикордонників та митних чиновників у правобережній Тарноруді довелось створити окрему капеланію, приблизно тоді ж і збудували тут перший (дерев'яний) костел. 28 червня 1784 року капеланія перейшла з Кам'янець-Подільсько дієцезії до Львівської архідієцезії.

23800 Теплик,
вул. Незалежності, 9,
+380 (4353) 219-38

Поселення Теплик виникло як укріплений прикордонний пункт Литовсько-руськогого князівства, вперше згадується у джерелах XV століттям (ймовірно, що назва містечка пішла від назви невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка). Деякий час поселення називалось також Смілгород. 3 1923 року є районним центром, з 1956 року - селище міського типу. Населення - понад 6200 мешканців.

У Теплику існувала стара дерев'яна каплиця у центрі містечка, проте її розібрали через поганий технічний стан. У 1822 році вже в іншому, кращому місці Теплика було споруджено коштом поміщиці графині Потоцької сучасний мурований костел разом з монастирем черниць-шариток (згромадження Сестер Милосердя), але у 1866 році царська влада закрила і цей костел, і монастир шариток, які виїхали за кордон. Пожежа, яка сталась чи то наприкінці XIX століття, чи на початку наступного (інколи називають навіть 1911 рік), частково зруйновала храм.

77401 Тисмениця

Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.

80520 Топорів,
вул. Франка, 3

Топорів вперше згадується у письмових документах 1605 року як містечко, якому надане магдебурзьке право, проте поселення існувало тут і раніше. Наступні згадки - у 1628 та 1650 роках. 1880 року тут проживало майже три з половиною тисячі мешканців, 1928 року - близько чотири тисячі (більшість населення становили українці). Нині у Топорові, який входив до Буського району, а від 2020 року належить Золочівському, - понад 1600 селян.

Фундацію спорудження у містечку першого (дерев'яного) костелу та заснування 1628 року парафії приписують його власнику Яну Оссолінському із Тенчина. Черговий дерев'яний храм було консекровано 1820 року під титулом св. Станіслава єп. мч., проте під час великої пожежі 1868 року святиня згоріла. У першій половині 70-х років збудували тимчасовий дерев'яний костелик, але 1884 року згорів і він. Богослужіння для вірних здійснювали у місцевій греко-католицькій церкві.

23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 78

Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.

Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) згадується 1604 року, а в 1638р. при ньому оселились домініканці, але 1648 року козаки знищили всі їхні будівлі. Приблизно 1750 року костельно-монастирський комплекс ченців було відновлено знову із дерева, а в 1786-1817рр. храм замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії (монастир теж вимурували). Проте у 1832-1833рр. царська влада монастир закрила, а костел передала православним.

90500 Тячів,
пл. Незалежності, 4,
+380 (3134) 221-18

Вперше у джерелах Тячів згадується 1329 року у грамоті короля Карла І, де місто разом з іншими було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. У 1406, 1453 та 1551 роках прівелії були підтверджені. Статус міста - з 1961 року, є районним центром, чисельність населення чкого нині складає майже дев'ять тисяч мешканців.

Парафію у Тячеві вважають заснованою у ХІІ столітті королем Лодіславом Великим. З XIV століття у вежі місцевого костелу зберігались архіви п'яти королівських міст. У 1780 році було відновлено парафію, захоплену у XVI столітті протестантами. Проте святиню вони не повернули, богослужіння тривалий час відбувались в оселі пароха. Лише у 1883-1885 роках було споруджено сучасний мурований храм, який освятили 1888 року.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).