10003 Житомир,
вул. Короленка, 100,
f.b.: 123837978023057

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

У Житомирі проживала чи не найбільша у Російській імперії польська спільнота за межами Польщі. У 1799р. було придбано ділянку під нове кладовище на території Нової Рудні (теперішня вулиця Короленка) приблизно за 2 кілометри на південь від центру міста. Так з'явився в Житомирі окремий католицькій (польський) цвинтар, який залишається одним із найстаріших польських некрополів України нарівні з відомим Личаківським у Львові.

77051 Журів

Перша згадка про Журів (Дзюрів, Джурів) датована 29 червням 1394 року, згадується також у 1492 і 1494 роках. 1510 року поселення отримало магдебурзьке право, проте 1771 року втратило міські права, хоча і продовжувало називатись містечком. 1880 року мало 813 мешканців (479 поляків і 334 українців), з яких 349 були греко- і 260 римо-католиками, 1939 року - 1410, у тому числі 830 українців і 480 поляків, нині ж - менше півтисячі осіб. Журів входив до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) храм у Журові, що постав десь у проміжку між 1510 роком і серединою цього століття, став відомим завдяки чудесній події 1598 року та користувався значною шаною не тільки католиків, але й православних, хоча навіть 1615 року ще не мав жодного костельного оснащення. Трохи пізніше його знищила пожежа.

48600 Заліщики,
вул. Гайворонського, 18,
+380 (3554) 231-55

Поселення існувало ще у XIVст., у XV-XVI століттях називалось Залісся і Заліще, а вперше згадується як Заліщики 1578 року. В середині XVIIIст. заснували місто, яке 1766 року отримало магдебурзьке право (село стало Старими Заліщиками). Від 1774 року Заліщики - центр повіту Галицького циркулу, від 1786 року - центр циркулу, від 1854 року - знову центр повіту (Чортківського циркулу), яким і залишилось після ліквідації циркулів 1867 року. У 1934р. приєднали Старі Заліщики. Від 1940 року були райцентром, а 2020 року увійшли до Чортківського району. У 1890 році місто мало 5751 мешканців (переважна більшість - поляки), нині - майже 9 тисяч осіб.

Перший (дерев'яний) костел у селі Заліщики, які тоді територіально входили до складу Кам'янецької дієцезії, постав ще у XVII столітті (ймовірно, завдяки тодішнім власникам Конецпольським), проте був знищений турками в 70-роках цього століття. Пізніше його знову відбудували з дерева (правда, не відомо, чи ще Любомирські, чи вже Понятовські).

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.

48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

13021 Карвинівка,
вул. 1 Травня, 20

Село колись називалось Дриглівська Рудня. Уперше в документах датується 1781 та 1799 роками. Зокрема, у метричних книгах костелу Знайдення Хреста Господнього у Чуднові згадується спочатку як слобода, а потім як село з переважаючим польським населенням. У 1911 році поселення нараховувало 104 двори, в яких проживало 558 мешканців, та набуло статус села. Після ліквідаці у 1935 році Мархлевського польського національного району із села було депортовано близько 30 сімей у Казахстан та на південь України. Станом на 2001 рік у селі мешкало 887 осіб.

Раніше місцеві римо-католики своєї святині не мали. Мурований костел тут збудували, ймовірно, у дев'яності роки минулого століття. Карвинівку, як і раніше, обслуговують францисканці (орден Братів Менших) з парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові, які відправляють у храмі Святі Меси у неділю та на свята.

4500? Ковель

Існуюче раніше поселення Ковле 24 грудня 1518 року отримало магдебурзьке право, назву Ковель і статус міста, що було підтверджено 1611 року. У 1794 році Ковель став центром повіту. 1863 року тут проживало 3646 жителів, 1893 року - 15116, 1921 року - 21 тисяча, 1931 року - 27653, нині - понад 67 тисяч осіб. З радянських часів є районним центром.

Споруджений у Ковелі в середині XVIст. та зруйнований в середині наступного століття перший дерев'яний храм св. Анни замінили 1710 року новим дерев'яним храмом, який 1854 року знищила пожежа. Його невдовзі відбудували знову з дерева як костел св. Анни, проте на початку ХХст. цієї святині стало замало для суттєво зрослої парафії.

35523 Козин

Перша згадка про Козин датується 17 липням 1448 року. 1538 року король Сигізмунд I Старий дозволив його власникам заснувати тут приватне містечко. 1870 року у ньому проживало 514 мешканців, 1906 року - 1645, 1921 року - 1021, у тому числі 539 українців і 440 поляків, нині село має понад 1600 осіб. У 1939-1959рр. Козин був райцентром, потім увійшов до Радивилівського (Червоноармійського) району, а від 2020 року є частиною Дубенського.

Парафія та, відповідно, костел у Козині існували, принаймні, від початку XVIIІ століття, проте були знищені у середині цього століття під час польсько-козацьких війн. Після цього римо-католики містечка належали до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. 1738 року місцевий власник Каетан Тарновський заснував у Козині монастир домініканців, збудувавши для них дерев'яний костел св. Йоана Хрестителя і св. Станіслава та наділивши їх 18 червня належним фінансово-майновим забезпеченням.