48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували лише у першій чверті та середині XVII століття, а римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Не пізніше 1889 року на кладовищі постала мурована цвинтарна каплиця, збудована місцевим власником Калікстом Охоцьким. Після того, як 24 квітня 1900 року її освятив під титулом бл. Соломії хом'яківський настоятель о. Леонард Мочаровський, цю каплицю стали використовувати в якості публічної.

48162 Великий Говилів

Великий Говилів вперше документально згадується 1564 роком, згодом - 1648 року. До І світової війни понад 40 відсотків його населення були поляками, нині у у ньому проживає майже 1200 осіб. Село входило до Теребовлянського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Йосифа Каласанського у Хоросткові. В середині ХІХ століття її чисельність становила півтисячі вірних, а наприкінці цього століття - майже вісім сотень. На початку першого десятиліття ХХ століття у Великому Говилові коштом місцевого власника Станіслава Семенського-Левицького (з ініціативи його дружини) збудували філіальну муровану каплицю.

48571 Джуринська Слобідка

Джуринська Слобідка вважається заснованою наприкінці XVI століття, вже у ХІХ столітті більшість її населення становили поляки. Нині тут проживає близько чотирьох сотень мешканців.

Для римо-католиків села, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі, богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві, проте парох із Джурина, що її обслуговував, заборонив це робити. Тому з ініціативи бучацького настоятеля о. Станіслава Громницького 1882 року у Джуринській Слобідці встановили та наступного року освятили під титулом св. Софії дерев'яну каплицю, придбану в Старих Петликівцях.

10014 Житомир,
вул. Кафедральна, 2
+380 (41) 237-30-53,
f.b.: 269385246412727

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році Житомир став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. Нині є обласним центром з населенням майже 265 тисяч мешканців.

Перший дерев'яний костел Діви Марії знищили татари ще у XV столітті.

Після перенесення столиці Києвської дієцезії у Житомир на місці колишнього храму у 1724-1737 роках коштом єпископа Київського і Чернігівського Самуеля Яна Ожги було споруджено катедру та освячено 1737 року під титулом Zaśnięcia Пресвятої Діви Марії. Проте внаслідок допущених конструктивних помилок невдовзі її розібрали до фундаменту. У 1737-1746 роках коштом знову ж таки єпископа Яна Ожги було споруджено новий мурований кафедральний храм. 1751 року його консекрував єпископ Каетан Ігнатій Солтик.

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.

90223 Косонь,
вул. Бучкоі, 12

Косонь вперше у документах згадується 1332 року як Кодунь чи Козунь. Пізніше називалось також Мезекосонь, Косино та Косини. З 1496 року відоме як містечко, у XIX столітті було центром повіту. Нині у селі проживає понад 2300 мешканців, переважна більшість яких є угорськомовними.

Місцевий костел ще у 1552 році перейняли протестанти. І лише у 1750 році тут почали відновлювати католицьку парафію, а через чотири роки збудували маленький храм. На його місці 1832 року постав сучасний мурований костел. У радянські часи лише зруйнували парафіяльний будинок, залишивши святиню неушкодженою. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

47800 Підволочиськ,
вул. Тернопільська, 14,
+380 (3543) 211-94,
f.b.: parafia.podwoloczyska

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. Наступний неоготичний храм св. Софії, збудований у 1907-1909 роках, проіснував до 1965 року. Перед Ісв. війною тут вже була парафільна експозитура, яка наприкінці 20-х років стала самостійною парафією. До 50-річчя жовтневого перевороту радянська влада висадила костел у повітря.

47800 Підволочиськ,
вул. Д. Галицького, 88

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

У Підволочиську 22 липня 1880 року було закладено камінь під власний костел, а 15 травня 1883 року відбулось його освячення під титулом св. Софії. Проте пізніше з невідомих причин цей храм поляки продали євреям, а на початку XX століття (ймовірно, 1909 року) останні перепродали його українській греко-католицький громаді, причому, за значно більшу ціну. Католики візантійського обряду частково перебудували храм та освятили його під титулом Пресвятої Трійці.

47800 Підволочиськ

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. У 1907 році відбулось закладення каменю під будівництво нового неоготичного костелу, який освятили 8 вересня 1909 року під титулом св. Софії. Ймовірно, що 1912 року храм було консекровано. Перед Ісв. війною тут вже існувала парафільна експозитура. Храм зазнав пошкоджень у 1918-1919 роках і був реставрований протягом 1919-1920 років. Наприкінці 20-х років експозитура стала самостійною парафією.

67232 Северинівка

Село засноване графом Северином Потоцьким після закінчення Російсько-турецької війни 1787-1792 років та назване на його честь Потоцьким. 3 липня 1806 року селище Потоцьке перейменували на містечко Северинівка. 2012 року відкрито пам'ятний знак засновнику села графу Северину Потоцькому. Нині у селі проживає майже шість сотень мешканців.

У 1800 році в Северинівці було споруджено костел, який отримав титул св. Северина на честь засновника поселення та фундатора святині (в джерелах цей храм інколи помилково вважають греко-католицьким). У 1801 році костел консекрував Кам'янець- Подільський єпископ Михайло Сераковський. Парафія, яка у різні часи налічувала від тисячі до півтори тисяч вірян (переважно польського етнічного походження), побувала у складі кількох єпархій - Кам'янець- Подільської, Могилевської і Тираспольської. Зокрема, 1866 року її обслуговував куратор о. Нарцис Левицький, а перед Ісв. війною - настоятель о. Йоан Феч.