66100 Балта,
вул. Ярослава Мудрого, 2,
+380 (4866) 220-93, 246-27,
f.b.: 100084458839588

У 30-х роках XVIIст. заснували селище Палієве (Палієве Озеро), а в 60-х роках Юзеф Любомирський розпочав будівництво на лівому березі Кодими фортеці Юзефград (навпроти на правому березі ще з XVIст. існувало турецьке укріплення «Балта»). 1776 року Юзефград отримав магдебурзьке право. У 1797р. Юзефград (з 1793р. - Єленськ) об'єднали з Балтою в одне місто, яке стало центром повіту. У 1849р. у Балті проживало 9810 мешканців, 1860 року - близько 14000, 1897 року - 23363, 1914 року - понад 28000, нині - майже 18 тисяч осіб. Із 1923р. було райцентром (у 1924-1929рр. - столицею Молдавської АРСР), а 2020 року увійшло до Подільського району.

У 60-х роках XVIIIст. коштом місцевого власника Станіслава Любомирського за проектом львівського архітектора Себастіяна Фесінґера збудували мурований храм для католиків-вірмен, які переселились в Юзефград із Криму, втікаючи від релігійного переслідування. Фундатор надав парафії належне фінансово-матеріальне забезпечення, у томі числі три села.

12700 Баранівка,
вул. Першотравенська, 30,
+380 (4144) 431-61, 425-74,
www: baranivka.ofm.org.ua,
f.b.: 545542282247896

Відома з 1565-1566 років Баранівка у 1938 році отримала статус селища міського типу, а 2001 року стала містом. Від 1923 року була районним центром, а тепер належить до Новоград-Волинського району. Населення - майже 12 тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики послуговувались тимчасовою, а потім і новозбудованою каплицею на цвинтарі. А споруджений у Баранівці поруч із цвинтарем у першій половині 90-років минулого століття завдяки зусиллям майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM мурований парафіяльний костел 29 жовтня 1994 року консекрував єпископ Ян Пурвінський.

24400 Бершадь,
вул. Юрія Коваленка, 9

Бершадь (Бершада) відома з 1459 року як фортеця. У 1648 році стала сотенним містом Уманського полку, 1797 року - центром повіту, від 1804 року була містечком. 1893 року тут проживало 13207 мешканців, 1905 року - 15620, нині - понад 12 тисяч осіб. 1922 року стала центром повіту, 1930 року - райцентром, від 1947 року була селищем міського типу, а з 1966 року є містом, яке від 2020 року входить до Вінницького району.

Перший храм у Бершаді постав у 1797-1798 роках коштом місцевого власника Фридерика Йосифа Мошинського (за однією інформацію, він вже був мурованим, за іншою, менш вірогідною - лише дерев'яним). У схематизмі Кам'янецької дієцезії 1831 року він згадується у складі парафії св. Йосифа у Чечельнику як громадська каплиця, яку вже тоді обслуговував місцевий душпастир, хоча формально філія і її фінансово-матеріальне забезпечення ще не були встановлені.

81710 Бринці-Загірні

Село Бринці-Загірні, які називались раніше також як Браньча чи Браньчі, Браничі, Приньці, відомі у документах із 1374 року, згадується теж у 1464 та в 1484-1490 роках. 1880 року тут проживало 1050 мешканців, у тому числі 732 греко- і 273 римо-католиків, нині ж - лише трохи більше двох сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Соколівці. У 1885 році завдяки зусиллям соколівського настоятеля о. Вікентія Божентовича та місцевих вірян у Бринцях-Загірних було збудовано філіальну муровану каплицю.

80500 Буськ,
вул. Шкільна, 9,
+380 (3264) 234-33,
www: busk.saletyni.org

Перша згадка про Буськ датується 1097 роком, хоча місто вважається заснованим значно раніше, згадується також у XII-XIV століттях. 1411 року Буськ отримав магдебурзьке право, а 20 листопада 1582 року став вільним королівським містом. 1880 року мав майже 4300 мешканців, у тому числі 2215 римо- та 1677 греко-католиків. Від 1966 року був районним центром, нині ж входить до Золочівського району. Населення - понад 8500 мешканців.

Наприкінці XIV - на початку XV століть у Буську на Старому Місті було збудовано перший костел (св. Станіслава) та засновано парафію. Після знищення цієї святині татарами спорудили новий храм 1504 року, але вже на Новому Місті та під титулом Пресвятої Діви Марії.

81233 Чемеринці

Перша згадка про Чемеринці, які також називались Кочерівкою, датується 3 жовтня 1389 року. Село представляє собою аґломерацію розкиданих на 6 кілометрів між лісами та долинами хуторів з населенням понад 700 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Дунаєві. У першому десятилітті ХХ століття у Чемеринцях намагались збудувати каплицю, проте через брак коштів це зробити не вдалось. У 1923 році знову взялись за справу спорудження своєї святині. Зокрема, виконаний тоді проект каплиці авторства архітектора Владислава Гертмана з Бережан було передано на початку наступного року архітектору Броніславу Віктору для переробки. Восени 1924 року розпочали закладення фундаменту святині, а 9 листопада було вмуровано наріжний камінь, проте будівництво, яке фінансувалось коштом вірних навколишніх сіл, просувалось знову дуже повільно (ймовірно, теж через нестачу коштів). У 1931 (чи 1932) році у проект храму вніс зміни архітектор Лавретій Дайчак. Освятили каплицю 13 листопада 1932 року. Першим душпастирем тут був о. Цюпала, який помер у 30-х роках і похований тут же біля костелу, наступним – о. Новак, котрий 1939 року виїхав до Польщі.

32333 Чорнокозинці

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, із середини XVст. до кінця XVIIIст. належали Кам'янець-подільському катедральному капітулу та були резиденцією місцевих єпископів. 1519 року отримали статус міста, якому 1578 надали магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад чотири сотні мешканців.

Чорнокозинський замок, побудований наприкінці XIV - на початку XV століть, використовувався в якості резиденції кам'янець-подільськими єпископами. І, принаймні, двоє з них у Чорнокозинцях завершили своє земне життя - Миколай Лабунський (1467 року у замку) та Миколай Дембовський (1757 року у літньому палаці, який у 1716-1721 роках біля підніжжя замкової гори збудував єпископ Стефан Рупневський).