13021 Карвинівка,
вул. 1 Травня, 20

Dawniej wieś nazywała się Drygliwska Rudnia. Po raz pierwszy w dokumentach datowana jest latami 1781 i 1799. W księgach metrycznych kościoła Odnalezienia Krzyża Pańskiego w Czudnowie wspomniana jest początkowo jako słoboda, potem - jako wieś z mieszkańcami przeważnie polskiego pochodzenia. W 1911 roku osada liczyła 104 dwory, gdzie mieszkało 558 osób. Wtedy nabyła statusu wsi. W 1935 roku polski rejon Marchlewski zlikwidowano i ze wsi do Kazachstanu i na południe Ukrainy wywieziono około 30 rodzin. W 2001 roku we wsi mieszkało 887 osób.

Dawniej miejscowi katolicy nie mieli własnej świątyni. Murowany kościół zbudowano tu prawdopodobnie w latach dziewięćdziesiątych minionego wieku. Karwinówkę tak jak dawniej obsługują franciszkanie (zakon Braci Mniejszych) z parafii Odnalezienia Krzyża Pańskiego w Czudnowie, którzy odpawiają tu Msze święte w niedziele i święta.

47844 Колодіївка,
+380 (3543) 334-25

Колодіївка вперше письмово згадується у 1568 році, а також 1581 року. На початку 80-х років XiX століття тут проживало 1785 мешканців (919 греко- і 866 римо-католиків), нині село має близько 1100 осіб. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. Принаймні, із 80-х років ХІХ століття згадується в Колодіївці мурована каплиця, яку 1894 року перебудували. А в 1907 році тут постав мурований костел св. Станіслава Костки. Заснована 1908 року парафіяльна експозитура у 1925 році стала самостійною парафією. За радянської влади у 70-х роках костел було повністю знищено (на його місці після падіння комуністичного режиму встановили скульптуру Матері Божої).

47844 Колодіївка

Колодіївка вперше письмово згадується у 1568 році, а також 1581 року. На початку 80-х років XiX століття тут проживало 1785 мешканців (919 греко- і 866 римо-католиків), нині село має близько 1100 осіб. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. В середині ХІХ століття їх було менше семи сотень, а в середині 80-х років - понад дев'ять сотень. Вперше мурована каплиця у Колодіївці згадується у схематизмі Львівської архідієцезії 1886 року, але збудована вона була раніше (ймовірно, коштом вірян та, можливо, місцевих власників Загурських). 1889 року її було реставровано.

31345 Колибань

Село Колибань (називалось також Колибані, Колибені) існувало вже, принаймні, у першій половині XVIII століття. На початку 80-х років ХІХ століття воно мало близько семи сотень мешканців, через десять років - понад вісім сотень, на початку ХХ століття - понад тисячу, а нині тут проживає менше чотирьох з половиною сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Діви і св. Архангела Михаїла у Михалполі (нині - Михайлівка), яка у другій половині XIX століття отримала титул св. Кіліана. Ще 1740 року у Колибані було споруджено каплицю, ймовірно, муровану, що існувала також у другій половині XVIII та першій половині XIX століть.

4500? Ковель

Існуюче раніше поселення Ковле 24 грудня 1518 року отримало магдебурзьке право, назву Ковель і статус міста, що було підтверджено 1611 року. У 1794 році Ковель став центром повіту. 1863 року тут проживало 3646 жителів, 1893 року - 15116, 1921 року - 21 тисяча, 1931 року - 27653, нині - понад 67 тисяч осіб. З радянських часів є районним центром.

Споруджений у Ковелі в середині XVIст. та зруйнований в середині наступного століття перший дерев'яний храм св. Анни замінили 1710 року новим дерев'яним храмом, який 1854 року знищила пожежа. Його невдовзі відбудували знову з дерева як костел св. Анни, проте на початку ХХст. цієї святині стало замало для суттєво зрослої парафії.

35523 Козин

Перша згадка про Козин датується 17 липням 1448 року. 1538 року король Сигізмунд I Старий дозволив його власникам заснувати тут приватне містечко. 1870 року у ньому проживало 514 мешканців, 1906 року - 1645, 1921 року - 1021, у тому числі 539 українців і 440 поляків, нині село має понад 1600 осіб. У 1939-1959рр. Козин був райцентром, потім увійшов до Радивилівського (Червоноармійського) району, а від 2020 року є частиною Дубенського.

Парафія та, відповідно, костел у Козині існували, принаймні, від початку XVIIІ століття, проте були знищені у середині цього століття під час польсько-козацьких війн. Після цього римо-католики містечка належали до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. 1738 року місцевий власник Каетан Тарновський заснував у Козині монастир домініканців, збудувавши для них дерев'яний костел св. Йоана Хрестителя і св. Станіслава та наділивши їх 18 червня належним фінансово-майновим забезпеченням.

47003 Козова,
вул. Грушевського

Перша писемна згадка про Козову - 1440 рік, згадується також у 1443, 1454, 1473, 1478, 1485, 1487 і 1492 роках. 1650 року отримала магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 3600 мешканців, у тому числі близько 1500 римо- і 800 греко-католиків, 1939 року - 6500, з них понад 3300 поляків і більше 1400 українців, нині у селищі майже 9200 осіб. Козова була райцентром, а від 2020 року входить до Тернопільського району.

Парафію у містечку (і дерев'яний костел) фундував 25 квітня 1669 року місцевий власник Андрій Потоцький, проте 1721 року цей храм вже був у поганому стані та мав лише два вівтарі. 1734 року коштом наступного власника Йосифа Потоцького його замінили новою святинею (теж дерев'яною), яка 1741 року містила три вівтарі (головний св. Станіслава та два бічні).

47003 Кременець,
вул. О. Пчілки, 6,
+380 (3546) 235-29,
f.b.: 964884353523815

Датою першою писемної згадки про Кременець вважаються 1226-1227 роки, проте у польських джерелах згадується 1064 роком. Магдебурзьке право отримав у 1438 році. Нині є районним центром із населенням понад 21 тисячу мешканців.

У 1854-1857 роках після закриття у 1832 році францисканських монастиря та костелу римо-католики спочатку збирались на Меси у невеличкій каплиці, яку облаштували в одному з будинків на вул. Садовій (тепер вул. Ю. Словацького). У цей час йшло спорудження мурованого парафіяльного храму коштом парафіян та уряду за проектом Жана Тома де Томона храму св. Катерини у Санкт-Петербурзі. У листопаді 1857 року костел було освячено. У 1908 році виконано поліхромію святині та встановлено чеські вітражі.

77020 Липівка

9 липня 1570 року село Матвіїв, відоме у джерелах від 1430 року, отримало магдебурзьке право та назву Фірлеїв (за прізвищем його власника). Був містечком, яке 1616 року мало півтисячі мешканців, але попри підвердження 15 вересня 1765 року міських прав наприкінці ХVIII - на початку ХІХ століть знову став селом. 1880 року мав приблизно тисячу осіб, у тому числі понад 240 римо-католиків, 1921 року - 1210, 1939 року - 1680, нині - понад вісім сотень. 1946 року Фірлеїв назвали Липівкою, яка входила до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Нечисленні римо-католики Матвіїва спочатку належали до утвореної 3 травня 1439 року парафії у Янчині, який нині називається Іванівкою. Після заснування містечка, 8 грудня 1573 року місцеву парафію та костел фундував фірлеївський війт Микола Нарайовський. Першим настоятелем став о. Петро Стрийковський, який і збудував мурований храм на місці зруйнованої у І половині цього століття церкви, від якої залишились стіни висотою до 7 метрів, а консекрував його 1576 року архієпископ Ян Соліковський.

11784 Лебедівка,
вул. 40-річчя Перемоги, 1

Село Лебедівка, яке до 1961 року називалось Слобода-Чернецька, помилково вважається заснованим 1890 року, хоча вже 1805 року у ньому існувала римсько-католицька каплиця. У селі проживали переважно поляки. У жовтні 1935 року звідси до Харківської області було виселено 16 польських родин (94 особи), проте пізніше тут стали селитись українці з Черкаської області. Нині чисельність місцевого населення не перевищує трьох сотень.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Хреста Господнього у Новограді-Волинському (нині - Звягель). 1805 року у Слободі-Чернецькій коштом Максиміліана Яблоновського (місцевого землевласника?) було споруджено філіальну дерев'яну каплицю Преображення Господнього (ймовірно, на кладовищі). А, принаймні, від 1852 року тут вже існувала окрема парафіяльна філія, яку обслуговував вікарій о. Йосиф Осмольський.