44810 Луків,
вул. Залізнична, 20

Перші письмові згадки про Луків (тоді - село Лукове) датуються 1510, 1537 і 1551 роками. У 1557р. поселення отримало магдебурзьке право. За прізвищем власника Мацейовського було перейменоване на Мацеїв і під цією назвою містечко згадується вже 1564 року. У 1838 році тут проживало майже 2000, 1860 року - 1879, на початку ХХст. - понад 2800, 1921 року - 2977, нині - менше 3000 осіб. У 1940р. Мацеїв став селищем (міського типу) та райцентром району, а 1946 року його перейменували на Луків, який у 1959р. увійщов до Турійського району, а 2020 року - до Ковельського.

Римо-католики Лукова, які належали до парафії у Перевалах, отримали власну парафію через рік після заснування міста. Її та перший (дерев'яний) костел фундував місцевий власник Станіслав Мацейовський 26 серпня 1558 року. Храм 1595 року консекрував під титулом свв. Анни і Станіслава єп. мч. єпископ Холмський Станіслав Гомолинський (після того, як деякий час святиня належала протестантам).

31530 Меджибіж

місто Межибоже між річками Буг та Бужок вперше згадується у 1146-1148рр. в Іпатіївському літописі, в середині ХІІІст. було знищене татаро-монголами. Наступні згадки починаються із 1331 року. 1593 року отримало маґдебурзьке право. У 80-х - 90-х роках ХІХст. у містечку проживало понад п'ять тисяч мешканців, 1905 року - 8125, нині - майже 1300. Від 1924 року є селищем (міського типу), яке до 2020 року входило до Летичівського району.

Православний замковий храм в Меджибожі існував ще у давньоукраїнські часи, проте був знищений татаро-монголами разом із містом-фортецею. У XIVст. замок відновили та збудували на замковому подвір'ї православну дерев'яну святиню, яка на початку 30-х років XVст. стала католицькою, проте пізніше перейшла до протестантів. Окрім того, є інформація щодо існування у XVIст. католицької каплиці у вежі біля північної стіни замку.

78013 Нижнів

Нижнів у документах вперше згадується 4 лютого 1437 року, є також письмові згадки у 1441 і 1474 роках, а 1508 року подається як місто (надане магдебурзьке право?). Містечком був до Ісв. війни. 1921 року тут проживало 4742 мешканців, 1939 року - 4930 (переважна більшість - українці), нині - майже дві тисячі осіб. Село входило до Тлумацького району, а 2020 року стало частиною Івано-Франківського.

Перший костел в Нижневі існував вже у XVI столітті. За інформацією архієпископа Яна Соліковського від 1600 року, цей храм реставрував Ян Блудницький, який був місцевим власником наприкінці XVI століття. Проте наприкінці 20-х років наступного століття святиню знищили нападники. Під час візитації архієпископа Яна Скарбека 1721 року на її місці стояв хрест.

22600 Оратів,
вул. Леніна, 80,
+380 (4330) 211-31

Перша писемна згадка про Оратів датується 1448 роком. 1811 отримав статус міста. У 1923-1962 роках був районним центром. Із 1984 року є селищем міського типу. У 1979р. знову став центром району. Нині тут проживає понад 2700 мешканців.

У 1569 році в Оратові було споруджено перший костел, а 1757 роком коштом Казимира Булавського збудували чергову святиню. Сучасний мурований храм постав 1845 року коштом С. Оранського та парафіян на місці попереднього. 4 травня 1854 року у цьому костелі взяли шлюб батьки відомого письменника Джозефа Конрада Коженьовського.

23521 Пеньківка

Пеньківка отримала назву від пеньків, що залишились після вирубки лісу при заселенні території у XVII столітті. Першими поселенцями були старовіри, які прибули сюди із Росії. До більшовицького перевороту Пеньківка була волосним центром для 13-ти навколишніх сіл, тут знаходились волосний старшина, писар, казначей волосного банку та поліцейський. Нині у селі проживає понад дві тисячі мешканців, частина з яких разом із римо- католиками двох сусідніх сіл (Бабина Долина, Вознівці) входить до майже чотирьох сотень місцевих парафіян.

Раніше у Пеньківці не було костелу. Будівництво свого храму віряни розпочали 1993 року після державної реєстрації громади і продовжують досі завдяки зусиллям настоятеля о. Станіслава Шуляка, котрий спричинився до побудови багатьох храмів на Шаргородщині в околицях Мурафи. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

81561 Переможне

Перша писемна згадка про село Хлопи датується 1427 роком. До 1942 року в ньому переважали мешканці польського етнічного походження, проте у 1946-1947 роках в рамках операції 'Вісла' поляки були переселені до Польщі, а українців із тих теренів Лемківщини і Бойківщини, які опинились у складі Польщі, депортували у це село. У 1946 році перейменоване на Переможне.

Місцеві римо-католики належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарному Рудківського деканату Перемишльської дієцезії. 1933 року тут проживало понад три тисячі вірян, тому цілком закономірно постало питання спорудження власної святині. 16 жовтня 1936 році власниця помістя у Хлопах Кароліна Лянцкоронська замовила проект костелу архітектору Лаврентію Дайчаку зі Львова. Ймовірно, тоді ж (або наступного року, оскільки виготовлення проекту повинно було тривати певний час) розпочалось будівництво філіального мурованого храму (за кошти тієї ж К. Лянцкоронської). Спорудженням святині опікувався вікарій парафії в Комарному і перший адміністратор храму в Хлопах о. Станіслав Пшевозьнік.

47220 Піщане

Село Піщане, яке до 1964 року називалось Гнидава, у письмових джерелах вперше згадується 1442 року, є також згадка 1532 року. У 80-х роках ХІХ століття мало понад 750 мешканців, з них римо-католиків було на сотню більше, ніж греко-католиків, 1910 року - 772, 1921 року - 586, 1931 року - 624, 1939 року - 520, у тому числі 155 римо-католиків, а нині - менше двох з половиною сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Спочатку місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях, а після І світової війни перейшли до новоствореної парафії Пресвятого Серця Ісуса у Тростянці (Великому). Саме тоді завдяки зусиллям тростянецького настоятеля о. Станіслава Владики у Гнидаві постала філіальна мурована каплиця, яку присвятили св. Станіславу (ймовірно, на честь душпастиря).

81064 Підлуби

Село Підлуби (Подлуб’я) згадується у 70-х роках XIV століття в грамоті намісника угорського короля Людовика в Русі князя Владислава Опольського. 1880 року Підлуби Великі та Малі мали 455 мешканців, у тому числі 435 українців та 11 поляків, серед яких було 424 греко- і 16 римо-католиків, нині ж у селі проживає понад сім сотень осіб. У радянські часи до Підлубів приєднали територію колишньої німецької колонії Моозберґ, заснованої наприкінці XVIII століття.

Нечисленні католики латинського обряду Підлубів та значно більша спільнота римо-католиків Моозберга належали до парафії Пресвятої Трійці у Брухналі (нині - Терновиця), проте на відміну від Підлуб Моозберг із незрозумілих причин згадується у схематизмах Перемишльської дієцезії лише від початку ХХ століття (або, можливо, з кінця ХІХст.).

80320 Потелич

Поселення Теліч впеше згадується у староруському літописі 1223 роком, а в Галицько- Волинській хроніці - 1262 роком. У 1498 році Потелич отримав магдебурзьке право. Нині є селом, де проживає близько двох з половиною тисяч мешканців.

У 1425 році у Потеличі було засновано парафію коштом мазовецького князя Земовіта та збудовано перший дерев'яний костел. 1777 року згорів останній дерев'яний храм. У 1826 році споруджено сучасну муровану святиню, яку 1858 року консекрував архієпископ Л. Баранецький. 1896 року тут постала також цвинтарна каплиця. У період із 40-х років ХХ століття по 8 грудня 1990 року храм було закрито (клуб, музей історії села). Нині костел відновлено.

12200 Радомишль

Вперше Радомишль згадується у літописі 1150 року як Мичеськ, пізніше - Микгород, 1390 року - Мицько. Назва Радомисль з'явилась приблизно у першій половині XVI століття, вперше згадується 1569 року. Із 1946 року місто називається Радомишль. З 1795 року було повітовим центром, 1927 року отримало статус міста, а із 1937 року є райцентром. Проживає тут майже 15 тисяч мешканців.

Є суперечлива інформація щодо костелу у Радомишлі у давні часи. Нібито саме його будівля спочатку стала резиденцією греко-католицьких митрополитів, а в радянські часи її зробили Будинком культури, котрий функціонує досі. Проте достовірно відомо лише про муровану каплицю, збудовану 1804 року коштом вірян, яка належала до парафії Успіння Богородиці у Вишевичах. Може саме тоді вищезгадану будівлю знову перебудували із резиденції на храм?