13002 Романів,
вул. Костельна, 11,
+380 (4146) 233-61

Романів, названий в давньоукраїнські часи на честь батька короля Данила Галицького - князя Романа Галицького, вперше у документах згадується 1471 роком. 1798 року тут проживало 656 мешканців, 1925 року - 2901, нині - близько 7800 осіб. У 1816-1817рр. Романів став містечком, від 1923 року є селищем (міського типу). У 1933-2003рр. мав назву Дзержинськ. Був райцентром, а від 2020 року входить до Житомирського району.

Католики латинського обряду Романова належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові. У 1811-1830 роках місцевий власник Йосиф Іллінський здійснив невдалі спроби заснування у містечку костельно-монастирських комплексів оо.-єзуїтів, сс.-маріявіток та сс.-візитанток.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

32445 Слобідка-Рахнівська,
вул. Залісецька,
f.b.: 685287075605545

У піздні радянські часи чи навіть вже у посткомуністичні документально відомі із 1662 року Гниловоди та засновану значно пізніше Рахнівську Слобідку об'єднали в єдине село Слобідка-Рахнівська. 1893 року у Гниловодах проживало 148 мешканців, 1905 року - 183, а в Рахнівській Слобідці - 163. Нині об'єднане село нараховує близько семи сотень осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Раніше місцеві католики латинського обряду, не маючи власних святинь, відвідували парафіяльні костели: із Гниловодів - Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях, а із Рахнівської Слобідки - св. Архангела Михаїла у Дунаївцях.

82154 Старе Село

Старе Село, виправдовуючи свою назву, вважається заснованим 1050 року. Проживає тут нині понад шість сотень мешканців.

Належали місцеві римо-католики до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у не менш древньому селі Залужани, яке до 1945 року називалось Вацевичі. У 1892 році у Старому Селі збудували дерев'яну невелику каплицю за кошти художника- аматора Станіслава Тарновського із сусіднього села, котрий сам виготовив проект святині. Цього ж року каплиця була освячена. Мала один дерев'яний вівтар св. Станіслава.

80410 Старий Добротвір

Старий Добротвір (до 1960 року - Добротвір) у джерелах відовий з 1417 року, проте вважається заснованим ще у ХІІ столітті. У 1485 році згадується вже як містечко. Нині є селом з населенням близько 1200 мешканців.

У XV столітті у Добротворі було засновано парафію коштом Оттона з Ходеча. На початку XVIII століття тут збудовали черговий дерев'яний костел на кошти А. Велогорської. У 1912 році було споруджено сучасний мурований храм. 1924 року святиню реставрували після ушкоджень, завданих Ісв. війною. У 1926 році костел було консекровано.

78333 Стецева

Поселення Стецева вперше документально згадується 4 травня 1472 року. Потім було навіть містечком, проте нині є селом із чималим населенням 3200 мешканців. Стецева входила до Снятинського району, а від 2020 року - вже у Коломийському.

У другій половині ХІХ століття - першій третині ХХ століття чисельність місцевих римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині, лише трохи перевищувала сотню осіб. Проте 1928 року коштом Товариства народної школи, Львівської курії та самих вірян у Стецевій постала філіальна дерев'яна каплиця, яку освятили під титулом св. Станіслава Щепановського. Її проект виконав Вінцентій Черкевський із Снятина, а при спорудженні храму особливо відзначились голова снятинського Товариства народної школи Антоній Шемеловський та місцевий житель Йосиф Віндіш.

81160 Щирець,
вул. Миру, 1

Щирець відомий у джерелах з 1131 року як місце зустрічі князів Звенигородського Володимирка та Перемиського Ростислава. 1397 року місто тримало магдебурзьке право. Потім стало осередком староства. У радянські часи Щирець у 1939-1941 і 1944-196? роках навіть був районним центром. Нині є селищем з населенням понад п'ять з половиню тисяч мешканців.

У 90-х роках XIV століття у Щирці королівським коштом було споруджено перший костел, а на початку XV століття теж коштом короля його розбудували та заснували парафію розпорядженням архієпископа Якова Стрепи. Проте через сотню років, у 90-х роках XV століття власник Щирця цей костел зруйнував, спорудивши на його місці приватну каплицю. У 1526 році і цю каплицю знищили татари.

77160 Шевченкове

Принаймні, у XII столітті тут був укріплений форпост Галича і постала церква св. Пантелеймона. Її отримали францисканці та на початку XVIIст. відбудували і освятили під титулом св. Станіслава, тому поселення стало називатись Святим Станіславом, яке перейменували на Шевченкове 1940 року. 1777 року тут проживало 47 мешканців, 1808 року - 93, 1880 року - 347, 1914 року - 360, 1934 року - 282 осіб, 1939 року - 540, нині ж - лише півтори сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Православну церкву св. Пантелеймона збудували не пізніше 1194 року, оскільки цим роком продатований один із написів кирилицею на її стіні. Після заснування 1375 року у Галичі митрополії католики переосвятили її на архікатедру під титулом Пресвятої Діви Марії. А після перенесення у першій половині 10-х років наступного століття столиці митрополії до Львова, все поселення разом із храмом отримало статус літньої резиденції львівських архієпископів, яким і належали.

47862 Тарноруда

Тарноруда постала ще у середині XIVст., отримала магдебурзьке право 1583 року. Правобережна стала самостійним поселенням лише наприкінці XVIIIст., коли кордон по Збручу відділив її від лівобережної. У 1880 році тут проживало сім з половиною сотень мешканців, 1943 року - 363, нині ж - лише близько двох десятків осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року стало частиною Тернопільського.

Парафія у єдиній Тарноруді існувала, принаймні, від XVII століття, проте 1783 року для прикордонників та митних чиновників у правобережній Тарноруді довелось створити окрему капеланію, приблизно тоді ж і збудували тут перший (дерев'яний) костел. 28 червня 1784 року капеланія перейшла з Кам'янець-Подільсько дієцезії до Львівської архідієцезії.

23800 Теплик,
вул. Незалежності, 9,
+380 (4353) 219-38

Поселення Теплик виникло як укріплений прикордонний пункт Литовсько-руськогого князівства, вперше згадується у джерелах XV століттям (ймовірно, що назва містечка пішла від назви невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка). Деякий час поселення називалось також Смілгород. 3 1923 року є районним центром, з 1956 року - селище міського типу. Населення - понад 6200 мешканців.

У Теплику існувала стара дерев'яна каплиця у центрі містечка, проте її розібрали через поганий технічний стан. У 1822 році вже в іншому, кращому місці Теплика було споруджено коштом поміщиці графині Потоцької сучасний мурований костел разом з монастирем черниць-шариток (згромадження Сестер Милосердя), але у 1866 році царська влада закрила і цей костел, і монастир шариток, які виїхали за кордон. Пожежа, яка сталась чи то наприкінці XIX століття, чи на початку наступного (інколи називають навіть 1911 рік), частково зруйновала храм.