866?? Чистякове,
вул. Псковська

Торез заснований у 1778 році як слобода під назвою Олексіївка. З 1840 року - Олексієве-Леонове, у 1857-1964 роках - Чистякове (за прізвищем власника місцевого помістя таганрозького купця Чистякова). Статус міста - з 1932 року. 16 липня 1964 року Чистякове перейменовано на Торез на честь французького політичного діяча Моріса Тореза, а 2016 року повернено стару назву Чистякове. Сьогодні Чистякове є містом обласного значення і одним із центрів вугільної промисловості з населенням понад 55 тисяч мешканців.

У дореволюційні часи римо-католики Чистякового святині не мали. Наприкінці 2005 року у Торезі була заснована римсько- католицька спільнота, яка придбала невеликий будинок по вулиці Псковській.

77141 Дитятин

Першу письмову згадку про Дитятин містить грамота короля Владислава ІІ Ягайла від 10 березня 1424 року, якою село перейшло у довічне володіння львівських архієпископів. 1430 року Дитятин отримав магдебурзьке право; принаймні, у 1594-1615рр. згадувався як місто, але у другій половині XVIIст. втратив цей статус. На початку 80-х років ХІХст. мав 673 мешканців (475 греко- і 105 римо-католиків), 1939 року - 1210 (переважну більшість становили українці), а нині - лише півтисячі. Під час польсько-більшовицької війни 16 вересня 1920 року поблизу відбулася битва, звана «Польськими Термопілами». Село належало до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії св. Марії Магдалини в Кукільниках, а на початку ХХ століття увійшли до новоствореної експозитури у Бокові, яка пізніше стала самостійною парафією св. Анни. Тоді у Дитятині було понад дві з половиною сотні вірян.

08200 Ірпінь,
вул. Троїцька, 38,
f.b.: TerezaIrpin

У II половині XIXст. на місці нинішнього Ірпеня виникла німецька колонія Северинівка. У зв'язку з будівництвом у 1898р. залізниці Київ-Ковель біля залізничного мосту через річку Ірпінь постало поселення (станція) Ірпінь, яке згадується вже 1902 року. У 1923 року Ірпінь увійшов до складу Гостомельського району Київської губернії, а 1928 року - до Київської округи. Від 1932 року Ірпінь - у складі Київської області. 30 грудня 1956 року Ірпінь віднесено до категорії міст районного підпорядкування (у складі Києво-Святошинського району), а 30 грудня 1962 року йому надається статус міста обласного підпорядкування. З 1967 року йому адміністративно підпорядковані Ворзель, Гостомель і Коцюбинське. Населення - понад 100 тисяч мешканців.

Лише у цьому столітті у римо-католиків Ірпеня з'явилась своя святиня. Каплицю облаштували у приватній садибі. Відомо, що 4 жовтня 2015 року архієпископ Петро Мальчук OFM під час храмового свята освятив наріжний камінь костелу.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

12720 Кам'яний Брід,
вул. Довбиська, 62,
+380 (4144) 711-92,
f.b.: 616227901865086

Заснований 1862 року Кам'яний Брід став селищем міського типу у 1938 році. Проживає тут майже понад 2 з половиною тисячі мешканців, тисяча з яких є римо-католиками. Входило селище до Баранівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Місцевий храм зруйнували у 30-х роках минулого століття. Після війни було збудовано невелику капличку в лісі, яку закрили 1958 року, а потім - також зруйновали. Меси відправлялись на католицькому кладовищі.

31252 Кривачинці

Село Кривачинці існувало вже, принаймні, у середині XVI століття (перебувало на пограниччі між Волинським і Подільським воєводствами). На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало приблизно 770 мешканців, нині ж воно має майже дев'ять з половиною сотень осіб. Село входило до Волочиського району, а від 2020 року є частиною Хмельницького.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Яна Непомуцького / Провидіння Господнього у Завалійках. А філіальна каплиця у Кривачинцях згадується, принаймні, від 1850 року. Останній раз цей храм подається у схематизмі Луцько-Житомирської дієцезії 1914 року.

79491 Львів-Брюховичі,
вул. Потічок, 6,
+380 (32) 234-64-61,
f.b.: teresalviv

Pod koniec Xw. po upadku państwa Białych Chorwatów wschodnia część tych ziem została dołączona do Rusi Kijowskiej. Niebawem Biali Chorwaci odnowili swoje państwo zmieniając swoją narodowość na Rusinów. W I połowie XIII wieku król Daniel założył Lwów, a w 1272 roku stolica księstwa Halicko-Wołyńskiego została przeniesiona z Chełmu do Lwowa. Po dołączeniu tych ziem w 1349 roku do Polski, Lwów w 1356 roku otrzymał od króla Kazimierza Prawo Magdeburskie. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У ІІ половині XIXст. у Брюховичах спорудили першу та другу дерев'яні каплиці, якими послуговувались до 1930 року, коли було освячено мурований костел Христа Царя. У 1918 року було створено парафіяльну експозитуру, яка стала самостійною парафією 1923 року. Після ІІсв. війни храм перейняли православні, а у 90-х роках його віддали греко-католикам.