80670 Підкамінь
Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).
Муровану капличку, присвячену канонізованому ще 1455 року іспанському о.-домініканцю Вікентію Феррері, за межами домініканського монастиря у Підкамені збудували наприкінці XVIII - на початку XIX століть. На початку 60-х років ХІХст. Її грунтовно відновив преор о. Далмацій Уфриєвич OP та повторно освятив 17 жовтня 1861 року.
80726 Погорільці
Вперше Погорільці згадуються 25 серпня 1400 року в документі архієпископа Якова Стрепи, а також 1464 і 1469 року. Від 1569 року було містечком. У першій половині XVII століття ним володів архієпископ Ян Замойський. 1857 року тут проживало 483 мешканців, 1870 року - 608, 1880 року - 614, у тому числі 170 римо-католиків, нині ж - близько трьох сотень осіб.
Місцеві католики латинського обряду від 1400 року протягом багатьох століть належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. Від 1897 року у схематизмах Львівської архідієцезії подається громадська (публічна) каплиця у спеціально виділеній для цього кімнаті, ймовірно, у будинку місцевих власників Тхужніцьких, в якій відбувались богослужіння, а 1903 року у селі оселився експозит вижнянської парафії.
81164 Раковець
Село Раковець, яке до 1603 року ще називали Млинівцями, існує, як мінімум, від початку XV століття. У 1609 році воно згадується як містечко. Відомо, що у XVIIст. і пізніше різні частини Раковця належала львівським єзуїтам та бенедиктинкам. Нині є невеличким селом, в якому проживає близько 200 мешканців.
Місцеву парафію заснував 1598 року мечник львівський Микола Нарайовський, котрий пізніше став власником Раковця. Його коштом було споруджено костел і парафіяльний будинок (ймовірно, дерев'яні), які знищили турки і татари у 1620-1621 роках. У 1704 році єзуїти збудували новий дерев'яний храм, який замінили таким же дерев'яним костелом 1746 року. На початку XIX століття святиня занепала настільки, що 1810 року її закрили, а потім розібрали. Десь близько 1822 року поклали на її місці фундамент під новий храм, спорудження якого завершили 1856 року. 5 жовтня цього року костел консекрував архієпископ Лукаш Баранецький. У 1890 році храм частково постраждав під час пожежі, проте потім його відбудували. 1914 року дерев'яну дзвіницю замінили мурованою. Перед ІІсв. війною до місцевої парафії, чисельність якої складала понад 1700 вірних, належало також 7 навколишніх сіл із каплицями у Гутиську, Підтемному та Поляні (1921р.).
77000 Рогатин
У 1538 році в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський костел св. Гіацинта (Яцка), а рогатинська шпитальна святиня (вочевидь, дерев'яна) вперше згадується у документах 1600 роком.
77000 Рогатин
У 1538р. в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський храм св. Гіацинта (Яцка), який 1784 року австрійська влада разом із монастирем передала на потреби військових, а 1842 року місцевий власник Леопольд Красінський у своєму заповіті пожертвував містечко Підгороддя та села Завадівка, Залип'я і Голодівка черницям згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля (шариткам) на будівництво шпиталю та дитячого виховного закладу.
47663 Росохуватець
Вперше письмово Росохуватець (Росоховатець) згадується 1559 роком як село Росище, тоді тут проживало лише півсотні мешканців, а розвиток поселення розпочався з кінця XVIIст., після завершення татарських нападів. 1880 року село мало 862 мешканців, з них 384 були римо-католиками, а перед початком ІІсв. війни - 1357 осіб (переважно - поляків). Після війни більшість поляків виїхала до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут живе близько 320 селян. Росохуватець входив до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.
Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1851 року у Росохуватці постав філіальний костел св. Войтеха внаслідок перебудови фільваркового господарського будинку, і цього ж року у селі було утворено парафіяльну експозитуру, до якої увійшли ще чотири сусідніх села. А 11 вересня 1853 року Святіший Отець Пій ІХ надав храму відпуст у дні св. Михаїла і св. Войтеха.
22163 Самгородок
Поселення Самгородок вважається заснованим 1602 року. Було містечком і центром волості, а в радянські період якийсь час - районним центром, проте нині є селом з населенням близько 1870 мешканців.
Місцеві римо-католики, яких за переписом 1897 року було 622 особи, належали до парафії свв. Апп. Петра і Павла у Копіївці. У 1882 році у Самгородку постав сучасний мурований філіальний костел, споруджений коштом Копчинського. Ймовірно, що тоді він мав титул св. Вікентія де Поля. У 40-х роках ХХ століття храм було закрито.
78278 Слобода
Село відоме у документах від 1646 року як Золотий Потік, пізніше згадувалось як містечко. 1722 року його мешканців звільнили від сторожової служби при Печеніжинському замку, внаслідок чого за ним закріпилась назва Слободи (Рунгурської). Від 70-х років ХІХст. Слобода поступово стала головним нафтодобувним осередком в Галичині і одним із найбільших в Європі. 1870 року у селі проживало 703 мешканців, 1880 року - 874, 1910 року - 1298, нині - більше тисячі осіб. 7 червня 1946 року Слободу Рунгурську перейменували на Слободу.
Вперше Слобода Рунгурська згадується у схематизмах Львівської архідієцезії приблизно у середині 70-х років ХІХст. разом із Ронгурами у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї, причому чисельність католиків латинського обряду тоді не перевищувала десятка осіб. У 1884 році тут вже було дві сотні вірних (переважно власники і працівники нафтовидобутку). І саме тоді з ініціативи місцевого промисловця Станіслав Щепановський на подарованій ним земельній ділянці коштом власників копалень та працівників збудували дерев'яну каплицю.
81460 Стрілковичі,
вул. Самбірська, 77,
+380 (3236) 482-83
У 1395 році Стрілковичі отримали магдебурзьке право, проте так і не стали містом, залишившись селом. 1880 року тут проживало 1167 мешканців, переважна більшість яких була поляками, 1931 року - 1400 (майже всі - поляки). Після ІІсв. війни більшість поляків виїхала до Польщі. Нині село має близько 1200 осіб, з них лише 6 відсотків вважає рідною польську мову.
Парафія та костел (дерев'яний) у Стрілковичах існували ще до 1484 року, проте 1589 року король Зигмунт ІІІ на прохання єпископа Перемишльського Войтеха Барановського віддав парафію колегії самбірських мансіонарів (молодших священників), що підтвердив 23 лютого 1606 року інший єпископ Перемишльський - Матей Пстрконський. Після знищення турками і татарами у 1624 році чергової дерев'яної святині, що постала ще 1592 року, у 1627 році збудували третій дерев'яний храм, який разом із трьома вівтарями освятили 1642 року.
35351 Тайкури
Перші документальні згадки про Тайкури (Тайгури) датуються 1570 і 1583 роками. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право, проте пізніше знову стало селом, в якому наприкінці ХІХ століття проживало 678 мешканців, 1906 року - 870, а нині воно має понад шість сотень осіб.
Перший (дерев'яний) костел на мурованому фундаменті у підніжжя замку в Тайкурах постав на початку XVII століття (ймовірно, у другому десятилітті). Пізніше тут вперше було засновано парафію, якій 7 лютого 1686 року Маріанна Матчинська заповіла 2400 злотих (заповіт зафіксований в луцьких міських записах 9 березня 1686 року). У квітні 1698 року Ян Куберський заповів парафії 3000 злотих, що підтверджено у записах луцької курії 13 грудня 1706 року.
Костели і каплиці України