13300 Бердичів,
вул. Європейська, 25,
+380 (4143) 213-89,
f.b.: 100092669199092

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

Спочатку парафією в Бердичеві на підставі 'cura animarum' опікувались місцеві кармеліти босі, які мали у містечку монастир та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а належало до неї 23 села. У 1756р. на місці майбутнього парафіяльного храму збудували дерев'яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбулась цього ж року в кармелітській святині.

78430 Битків,
вул. Промислова

Вперше в документах згадується у 1390 році як Будково, яке поступово, у XVI-XVII століттях змінилось на Битків. 1856 року тут проживало 1299 мешканців, 1887 року - близько 1400, 1939 року - 4600, у тому числі 3020 українців, а також 1500 поляків і 40 німців, які прибували від початку ХХст. на нафтопромисел і проживали у присілку Колонія (Копальня, Промисл), нині селище (міського типу) має понад 4400 осіб.

Хоча Битків регулярно подавався у схематизмах Львівської архідієцезії у складі парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Солотвині, проте лише 1894 року там зазначена наявність римо-католиків (чотирьох осіб). На початку ХХ століття їх було вже три десятки, а 1914 року - аж шість сотень вірних.

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого, 61a,
f.b.: 899473820702940

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

У 1885 році місцеві римо-католики, які належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі, збудували дерев'яну каплицю у Волянці, яку 1902 року замінив мурований костел св. Варвари. Ця святиня стала осередком несистематизованої парафіяльної експозитури, яку формально затвердили лише 1920 року, а 1928 року піднесли до рангу самостійної парафії. В 30-х роках бориславська парафія отримала філіальні костели Христа Царя (Мражниця) та Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі (Губичі).

82300 Борислав,
вул. Володимира Великого, 45а

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у ІІ половині ХІХст. Борислав. об'єднали з Тустановичами (з присілкамии Волянка і Попелі), Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. 1880 року тут проживало 15500 мешканців, у тому числі 28% українців і 10% поляків, 1931 року - 41000 (48% поляків і 23% українців), нині - понад 32 тисячі осіб.

В середині XIXст. у Бориславі, Губичах, Котовській Бані, Мражниці, Попілях і Тустановмчах з Волянкою проживало лише трохи більше півсотні вірян, і належали вони до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі. У другій половині 80-х років цього століття найбільше зросла кількість римо-католиків у Бориславі (понад 9 сотень) та присілку Тустанович Волянці (8 сотень). Саме в останній 1885 році коштом нафтовиків і було споруджено дерев'яну каплицю, яка простояла аж до І світової війни.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці біля цілющого джерела збудували каплицю св. Варвари, яка 1642 року була значних розмірів і мала три вівтарі, а 1753 року - вже п'ять. У першій половині XIXст. Дубрівку вилучили із самбірської парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя та приєднали до парафії Всіх Святих у Стрілковичах. Тоді на початку 30-х років святиню розбудували на костел, а в 50-х роках консекрували. 1944 року храм було пошкоджено під час військових дій, а потім його розібрали.

81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці збудували каплицю біля цілющого джерела (ймовірно, це сталось у 80-х роках, коли вперше письмово згадується село). 1642 року святиню описують як муровану значних розмірів із трьома вівтарями (правда, на той час головний вівтар, фундований Валентином Дудкевичем, вже перенесли до парафіяльного костелу Усікновення св. Йоана Хрестителя в Самборі після того, як оснащення останнього знищила пожежа 1637 року). Оздоблені бічні вівтарі тоді вже вважались старими. У 1648р. після відступу козаків від Самбора до парафіяльного храму перенесли також чудотворний образ св. Варвари, якому приписали порятунок міста від козаків.

81500 Городок,
вул. Львівська

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На Львівському передмісті Городка, на теренах парафії Воздвиження Святого Хреста, принаймні, від 1717 року існував дерев'яний костел св. Варвари, який вже 1762 року вважався дуже занедбаним. Остання згадка про нього датується 1818 роком. На його місці не пізніше середини ХІХ століття збудували муровану каплицю св. Варвари. Вона вважалась цвинтарною, бо навколо колишнього храму було кладовище, проте пізніше стали хоронити на новому місці, де постала інша цвинтарна каплиця - св. Розалії.

34550 Клесів,
вул. Дзержинського, 12а

Засноване на початку XX століття поселення Клесів отримало статус селища міського типу 1940 року. У 1940-1959 роках був районним центром. Нині у ньому проживає понад 4600 мешканців.

У 1930 році завдяки настоятелю парафії у Томашгороді о. Франциску Топольницькому у Клесові було споруджено дерев'яну каплицю святої Варвари. У 1946 році святиню перетворено на будинок культури, а на фундаментах костелу, який почали будувати у післявоєнні роки, облаштували пилораму.

77000 Рогатин

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

У 1538 році в Рогатині постав парафіяльний мурований храм св. Миколая, у середині 40-х років XVIIст. - мурований домініканський костел св. Гіацинта (Яцка), а рогатинська шпитальна святиня (вочевидь, дерев'яна) вперше згадується у документах 1600 роком.

78278 Слобода

Село відоме у документах від 1646 року як Золотий Потік, пізніше згадувалось як містечко. 1722 року його мешканців звільнили від сторожової служби при Печеніжинському замку, внаслідок чого за ним закріпилась назва Слободи (Рунгурської). Від 70-х років ХІХст. Слобода поступово стала головним нафтодобувним осередком в Галичині і одним із найбільших в Європі. 1870 року у селі проживало 703 мешканців, 1880 року - 874, 1910 року - 1298, нині - більше тисячі осіб. 7 червня 1946 року Слободу Рунгурську перейменували на Слободу.

Вперше Слобода Рунгурська згадується у схематизмах Львівської архідієцезії приблизно у середині 70-х років ХІХст. разом із Ронгурами у складі парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї, причому чисельність католиків латинського обряду тоді не перевищувала десятка осіб. У 1884 році тут вже було дві сотні вірних (переважно власники і працівники нафтовидобутку). І саме тоді з ініціативи місцевого промисловця Станіслав Щепановський на подарованій ним земельній ділянці коштом власників копалень та працівників збудували дерев'яну каплицю.