45200 Ківерці,
вул. Тиверців, 6,
+380 (3365) 323-42,
f.b.: rkckivertsi

У 1870-1873рр. між містами Рівне і Ковель прокладали залізничну колію, а біля відомого із 1570 року села Ківерці (від 1964р. Прилуцьке) спорудили станцію, яку теж назвали Ківерці. З часом вона стала поселенням, в якому 1906 року проживало 403 мешканців, тоді як нинішнє Прилуцьке (старі Ківерці, село) мало понад шість сотень осіб. У 1929р. на поселення Ківерці поширили правила міської забудови, а 1951 року воно отримало статус міста. Населення нині - понад 13 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду як старих (села), та і пізніше нових (поселення) Ківерців належали до кафедральної парафії Пресвятої Трійці і cвв. Апп. Петра і Павла у Луцьку. Принаймні, із 70-х років XIXст. в складі цієї парафії згадується дерев'яна каплиця на цвинтарі в старих Ківерцях (селі). Очевидно, до І св. війни римо-католики поселення Ківерці могли відвідувати саме цей храм, бо розташований він був значно ближче, ніж луцькі.

59022 Красноїльськ

Поселення вперше згадано в документі 1431 року, є також згадки у 1613 році його верхньої половини, що пізніше стала Красною Путною, та 1696 року його нижньої половини. Останню з часом назвали Красною Ільською за прізвищем Олександра Їльського, який її придбав. Красноїльськ як селище (міського типу) виник 1968 року, коли об'єднали ці два сусідні села. Нині у селищі проживає понад десять тисяч мешканців, входило до Сторожинецького району, а від 2020 року - до Чернівецького.

Католики латинського обряду Красної Ільської і Красної Путної належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті, Альтгуті). Вперше назви цих сіл подаються у схематизмах Львівської архідієцезії наприкінці 60--х - на початку 70-х років (тоді там проживало понад дві з половиною сотні вірян). На початку ХХ століття їх чисельність збільшилась до понад чотирьох сотень, а перед І світовою війною становила лише дві сотні.

31361 Кудринці

Село Кудринці на берегах річки Кудрянка вважається заснованим у XVII столітті. У 1883 році у ньому проживало 412 мешканців, 1893 року - 518, 1905 року - 582, нині його населення не перевищує трьох сотень осіб.

Раніше католики латинського обряду Кудринців належали до парафії св. Адальберта (Войтеха) / Провидіння Господнього у містечку Фельштин (від 1947 року - село Гвардійське). До парафіяльного костелу, не маючи власної святині, доводилось долати близько десяти кілометрів.

79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.

79069 Львів,
вул. Брюховицька, 119А,
+380 (32) 293-56-02,
f.b.: 410553375962439

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Колишня Рясна Польська (Ляцька) заснована 1433 року переселенцями з Польщі поруч з Рясною Руською, яка вперше у документах згадується 1430 роком. З 30-х років XV століття до ХХ століття Рясна була власністю Львівської архідієцезії. Нині є частиною Львова. Населення - близько 30 тисяч мешканців.

30019 Марачівка

В документах Марач(і/ьо)вка вперше згадується у 1520 році (за легендою, на початку XVст. тут осіли три сім'ї на прізвище Мазур, до яких потім долучились інші селяни). А 1865 року поселилось 18 сімей шляхтичів. Наприкінці XIXст. село мало приблизно 670 мешканців, 1906 року - 811, нині ж тут проживає лише чотири сотні осіб. Входило до Славутського району, а від 2020 року є частиною Шепетівського.

Католики латинського обряду раніше належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Берездові і своєї святині не мали. Щоб відвідати костели парафіяльний у Берездові чи св. Дороти у Славуті доводилось долати значні відстані.

37600 Миргород,
вул. Гоголя, 81/2,
+380 (355) 581-10

Історики припускають, що місто було засновано у XII-XIII століттях як сторожовий пункт східної околиці Київської Русі, проте вперше у документах Миргород згадується у XVI столітті, зокрема, 1576 року за рішенням короля Стефана Баторія місто стало центром реєстрового козацького полку. У 1782 році (після ліквідації полкового козацького устрою) Миргород втратив цей статус, а 1802 року став повітовим центром. Нині - районний центр з населенням 39 тисячі мешканців.

У 2008 році у Миргороді було облаштовану каплицю у приватному будинку, причому єпископ Мар'ян Бучек 22 червня цього року освятив Хрест, встановлений біля каплиці, а через два місяці, 26 серпня освятив скульптуру Матері Божої Непорочного Зачаття, яка міститься перед цією каплицею. Миргородські римо-католики були змушені і надалі користатися цією маленькою капличкою, що облаштовувалась як тимчасова, оскільки, маючи земельну ділянку в центрі міста, лише наприкінці 2014 року отримали дозвіл на будівництво більшої святині.

82482 Моршин,
Джерельна, 1

Вперше Моршин у документі згадується 2 січня 1482 року як невелике село. Місцеві мінеральні джерела відомі від 1538 року, а із 70-х років XIX століття поселення стало розвиватись як курорт та лікувальниця. Перед Ісв. війною Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни. У радянські часи приватні курортно-лікувальні пансіонати були об'єднані у санаторії. У 1948 році Моршин отримав статус селища міського типу, а від 22 листопада 2002 року є містом обласного значення. Проживає у ньому понад 5800 мешканців.

Місцеві римо-католики до ІІсв. війни належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Болехові. Проте з розвитком містечка виникла необхідність у спорудженні власної святині, тому у 1930-1932 роках у Моршині за проектом архітектора Лаврентія Дайчака було споруджено муровану філіальну каплицю, якою опікувались отці-францисканці. На жаль, від цієї каплиці до наших часів зберігся лише фундамент. Тривалий час моршинські віряни безрезультатно добивались від влади передачі їм земельної ділянки із збереженим фундаментом колишньої святині, щоб на ньому збудувати нову.

32409 Мушкутинці,
провул. Ювілейний, 2,
f.b.: 1576032019463738

Село Мушкутинці, яке поділяє на дві частини річка Студениця, документально відоме, принаймні, з першої половини XIX століття. На початку 80-х років цього століття воно (разом із сусідніми Антонівкою та Вінцентівкою, що нині є чатиною Держанівки), нараховувало дев'ять сотень мешканців, 1893 року у Мушкутинцях проживало 651 селян, нині село має понад дев'ять сотень осіб. До 2020 року входило до Дунаєвицького району.

Місцеві католики латинського обряду раніше належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та, не маючи своєї святині, відвідували парафіяльний костел, розташований на відстані понад п'яти кілометрів.

85300 Покровськ,
вул. 40-річчя Жовтня, 109,
+380 (6239) 279-93

Місто Покровськ, яке до 1934 року називалось Гришино, заснували 1875 року на теренах села Гришино як залізничну станцію, навколо якої з часом виникли підприємства та селище. У 1934-1938 воно мало назву Постишево, потім - Корнталь, а 30 серпня 1944 року отримало назву Красноармійськ. З 1938 року - статус міста, є районним центром. 12 травня 2016 року перейменоване на Покровськ. Населення - майже 63 тисячі мешканців.

До революції римо-католики Гришино, серед яких було чимало вірних німецького етнічного походження, належали до парафії св. Йосифа у Катеринославську (Дніпрі) та мали свою каплицю, доля якої не відома.

У першому десятилітті ХХІ століття у Красноармійську було придбано невеликий будинок, у якому облаштували каплицю та проживає священник. 7 квітня 2013 року, у свято Божого Милосердя єпископ Мар'ян Бучек освятив скульптуру Фатімської Матері Божої, яка знаходиться на площі перед каплицею (поряд з Хрестом). Парафію обслуговують дієцезіальні священники.