89432 Сюрте,
вул. П. Шандора, 80

Перша письмова згадка про село Сюрте ('Strite', 'Strute') відноситься до 1332 року. У 1948 по 1995 роках називалось Струмівка. Нині тут проживає майже 1900 мешканців.

Місцева парафія постала у XIV столітті. Ймовірно, що тоді ж і було споруджено готичний мурований костел, який у часи реформації католики втратили. Повернули його аж 1718 року, проте 1730 року святиню довелось відбудовувати. 1761 роком датується ще одна перебудова костелу в Сюрте. У XIX столітті перед західною стіною храму звели чотирикутну вежу. На північному фасаді нави збереглося рельєфне білокам'яне зображення, датоване XV століттям.

45612 Торчин,
вул. Незалежності, 3/2,
+380 (332) 791-803

Торчин вперше згадується 1093 роком як значне містечко на острові Застріжжя з дерев'яними укріпленнями навколо, а з Іпатіївського літопису Торчин відомий 1230 роком як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства. 1340 року став став волосним центром Луцького повіту. З 1480р. - власність луцьких єпископів (їх літня резиденція). Завдяки клопотанню одного з них (Юрія Фальчевського) 10 липня 1540 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 лютого 1546 року та 2 листопада 1660 року. З 1940р. - селище міського типу. Населення - близько 4600 мешканців.

Перший дерев'яний храм та парафія у Торчині постали у середині XVI століття. Черговий дерев'яний парафіяльний костел Пресвятої Трійці і св. Йоана Хрестителя був спалений 1944 року.

47842 Устечко

Перша згадка про поселення під іменем Устє датується 1414 роком, а 1590 року вже згадується як Устечко, причому 1661 року - як містечко. Цей статус воно втратило 1934 року. Нині у селі проживає менше дев'яти сотень мешканців. Було у Заліщицькому районі, а тепер - у Чортківському.

Римо-католики Устечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді. 1876 року, коли їх чисельність становила понад півтори сотні, в Устечку коштом власника містечка Калікста Понінського збудували мурований філіальний костел, який освятили 1881 року під титулом Воздвиження Святого Хреста.

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

В документах Фастів, який до 1939 року називався Хвастовом, вперше згадується 1390 роком, хоча є припущення, що міг існувати у Xст. як Фаст чи Фост, та в XIст. як Фущево. У 1601р. місто отримало магдебурзьке право. Від другої половини XVIст. аж до часів єпископа Михайла Пивницького було власністю київських (потім - луцько-житомирських) єпископів. З 1923 року - районний центр, від 1938 року - місто. 1880 року тут проживало 7536 мешканців, нині - майже 44 тисяч осіб.

Перший костел (дерев'яний) було споруджено та парафію засновано 1593 року власником Фастова єпископом Йосифом Верещинським, який настільки добре розбудував містечко, що воно навіть понад два десятиліття називалось Новим Верещином. У 1620р. черговий власник єпископ Богуслав Радошевський оселив у Фастові єзуїтів, які збудували тут свій храм (теж дерев'яний) із чудотворним образом Господа Ісуса, проте 1644 року виїхали до Києва. У 1638р. наступний власник єпископ єпископ Олександр Соколовський запросив до міста бернардинів, які теж отримали свою святиню (дерев'яну).

47842 Хмелиська

Хмелиська вперше згадуються як Хмелища у протоколах люстрації королівських земель 1564-1565 років. Станом на 1880 рік тут проживало понад 1300 мешканців, з яких 773 були римо-католиками, нині ж у селі - понад сім сотень осіб. Хмелиська входили до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях і традиційно відвідували богослужіння у хмелиській греко-католицькій церкві, але наприкінці ХІХ століття її парох заборонив їм нею користуватись. Тому у 1897-1899 роках було споруджено коштом гміни, повіту та Львівської курії філіальну муровану каплицю на землі, подарованій місцевим власником Ісидором Розенстоком. Від 1901 року і далі схематизми Львівської архідієцезії подають її під титулом Воздвиження Святого Хреста.

44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

58008 Чернівці,
вул. Бетховена, 4/5,
+380 (372) 55-07-10,
www: rkc.cv.ua,
f.b.: rkccv

Чернівці (Черн) відомі з ХІІст., коли буковинські землі були частиною Галицького та Галицько-Волинського князівств. Пізніше згадуються 8 жовтня 1408 року, а також у 1456, 1457 і 1488 (як місто і центр повіту) роках. В Австрійській імперії 1776 року стали знову містом, з 1787 року були центром циркулу Галицької провінції, а зі середини XIXст. - столицею Буковинської провінції. У 1784р. тут разом із передмістям проживало близько 3200 мешканців, 1857 року - 21588, у тому числі 12290 німців, 4800 румунів, 3500 українців і 810 поляків, 1900 року - 67622, 1914 року - 120000, 1930 року - 150000, 1940 року - 180000, нині - понад 260 тисяч осіб. Із 1940р. Чернівці є обласним центром.

У 1591 році в столиці князівства Волощина Куртя-де-Арджеш постала дієцезія, яка охопила Молдавію (зокрема, Буковину), Волощину і Бесарабію. У 1607-1610рр. (після турецької окупації) її осередок перенесли до Бакова (Бакеу). 1621 року Баківська дієцезія увійшла до Львівської митрополії, а від 1751 року її єпископи резидували у Снятині, виконуючи функцію місцевих настоятелів. Після входження Буковини до Австрійської імперії чернівецькими римо-католиками опікувались австрійські військові капелани (зокрема, оо. Прокоп Мунц і Венцель Кекерт) під керівництвом ординарія Санкт-Пельтенського Йогана Керенса, польового єпископа.

13200 Чуднів,
вул. Європейська, 5,
+380 (4139) 210-57,
www: chudniv.ofm.org.ua,
f.b.: 100066579611595

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія у Чуднові існувала від середини XVст., дерев'яні костели кілька разів нищились нападниками та поставали заново, доки 1760 року не збудували мурований храм Знайдення Святого Хреста. Тоді ж, у 60-х роках XVIIIст. збудували також дерев'яний костел свв. Яна Непомуцького і Йоана Капістранського (і монастир) для бернардинів, який 1813 року замінили мурованим. Проте у 1832р. їх конвент царська влада ліквідувала, а будівлі передала військовим, які довели їх до руйнації і продажу на будматеріали.

13200 Чуднів

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія (і перший дерев'яний костел) постали у Чуднові коштом купців та інших вірян ще у середині XV століття, отримавши в дотації село Сербинівка, проте були знищені разом із поселенням татарами 1482 року. Наприкінці цього століття Чуднів відбудували, а храм вже поставили в іншому місці.

23500 Шаргород,
вул. Героїв Майдану, 216,
+380 (4344) 217-27,
f.b.: 100017016283715, 61552320509649

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

У 1590-1595 роках у Шаргороді коштом засновника міста Яна Замойського збудували невеликий мурований костел, який 3 листопада наступного року консекрував єпископ Павло Волуцький під титулом св. Флоріана. Фундаційний акт було підписано 11 квітня 159(7 чи 9?) року, за яким новоутворена парафія отримала у власність село Княжа Лука, яке після цього стало називатись Плебанівкою, інше майно та костельний податок з усіх мешканців містечка.