81228 Великі Глі́бовичі

Село Глібовичі, яке лише у другій половині ХІХ століття почали називати Великими Глібовичами, вперше у документі згадується 1442 року. 1880 року тут проживало 1637 мешканців, з яких 1452 були греко- і 158 римо-католиками, 1939 року - 3280 осіб, з них 1980 греко- і 1200 римо-католиків, нині - понад 1400 осіб. Село входило Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду північної частини села належали до парафії Пресвятої Трійці у Старому Селі, а південної - до парафії у Соколівці, яка мала такий же титул. Попри те, що чисельність римо-католиків у соколівській частині Великих Глібович приблизно вдвічі перевищувала кількість вірних старосільської частини, саме завдяки зусиллям настоятеля у Старому Селі о. Лаврентія Ожги мурований костел у селі завершили будувати 1907 року, а від 1909 року тут вже здійснювали богослужіння.

82125 Винники

Перша документальна згадка про Винники датується 1378 роком, згадуються також у 1439 та 1589 роках. 1880 року тут проживало майже сім сотень мешканців, з них 560 українців і 110 поляків, а нині чисельність населення Винник - майже вісім сотень осіб.

Нечисленні римо-католики села належали до парафії св. Миколая у Дублянах. У 1728-1729 роках коштом місцевого власника Франциска Нагуєвського та зусиллями дублянського настоятеля о. Амброзія Пентковського у Винниках було споруджено сучасний мурований костел. Завдяки фундатору тут мала також постати самостійна парафія, проте після його смерті нові власники не тільки відмовились виконувати фінансово-майнові зобов'язання, але й 1743 року перетворили костел на свою приватну каплицю.

34531 Вирка

Спочатку Вирка була лише слободою, в якій поселялись селяни, отримуючи певні послаблення податкового характеру та інші вигоди. Зокрема, наприкінці ХІХ століття тут проживало 278 осіб, а 1906 року - вже 529. Статус села поселення отримало 1928 року. Ймовірно, що у міжвоєнний період чисельність мешканців збільшилась за рахунок польських колоністів. Нині тут проживає, за різними даними, 300-400 мешканців.

Дерев'яний костел у Вирці збудували коштом місцевих вірян 1934 року. Тоді ж спорудили парафіяльний дім та заснували парафію. У середині 30-х років її обслуговував адміністратор о. Костянтин Тужанський, якого пізніше замінив о. Ян Шарек, а входило до неї ще десять сіл (понад дев'ять сотень вірних).

81500 Городок,
вул. Комарнівська, 28,
+380 (3231) 300-03

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

У 1372 році у Городку було засновано парафію та споруджено перший (ймовірно, дерев'яний) костел коштом князя Владислава Опольчика. Наступний костел (принаймні, його готична частина) збудовано коштом короля Владислава Ягайла та родини Цеслінських з І половини XV століття по 1553 рік. 1616 року храм разом із містом знищила пожежа, а після відбудови святиня зазнала пошкоджень у 1648 та 1655 роках.

45700 Горохів

Вперше Горохів зустрічається у документах 1450 роком (інколи поселенню помилково приписують літописну згадку 1240 року). У 1571 році Горохів вже іменувався містечком. 26 липня 1600 року власник міста надав йому магдебурзьке право, що було підтвержено грамотою короля Сигізмунда ІІІ Вази 10 березня 1601 року. Проте за клопотанням чергового власника у 1870р. місто втратило самоуправління. У 1921-1939рр. Горохів був центром повіту, у радянські часи став районним центром, в якому нині проживає понад 9100 мешканців.

Перший костел в Горохові під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і Віднайдення Святого Хреста постав коштом власників міста родини Сангушків 1619 року та був консекрований у 1626 році єпископом Луцьким Станіславом Лубенським. Його замінила 1718 року нова святиня (за кошти Йоанни Вєльгорської), консекрована 1727 року єпископом Київським Самуелем Ожгою, але вона згоріла 24 травня 1802 року. У 1808 році черговий власник міста Валерій Стройновський збудував новий мурований храм, який консекрував цього ж року єпископ- коад'ютер Луцький Ієронім Стройновський. Парафія у середині 30-х років минулого налічувала майже три з половиню тисячі вірян, які проживали у Горохові та ще чотирьох десятках навколишніх населених пунктах, і обслуговувалась двома священиками Олександрами - оо. Пузиревичем (настоятель) та Іваніцьким.

8116? Диб'янки

У невеличкому селі Диб'янки сьогодні проживає менше трьох десятків мешканців.

Невелика римсько-католицька громада села до ІІ світової війни належала до парафії в. Станіслава єп. мч. у Щирці. Наприкінці 30-х років ХХ століття тут було збудовано муровану філіальну каплицю. Проте після війни цю каплицю за вказівкою радянської влади розібрали, а цеглу використали на спорудження стайні місцевого колгоспу.

У 2000-2004 роках у селі збудували нову муровану каплицю на місці колишньої. 11 вересня 2004 року її освятив єпископ Мар'ян Бучек.

82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

У 1790 році у Дрогобичі заснували міське кладовище по вулиці Трускавецькій (колишня Грюнвальдська), на якому хоронили вірян парафії св. Варфоломія та інших (воно лише на чотири роки молодше від знаменитого Личаківського у Львові). Вхідна брама містить напис на латині «Нехай тлінне зодягнеться в нетлінне», а зверху - жіночу скульптуру у римському одязі при хресті.

80716 Єлиховичі

Перша писемна згадка про Єлиховичі (Гелеховичі) датується 17 жовтня 1447 року, згадуються також у 1449, 1464 і 1478 роках та наступного століття. 14 червня 1627 року місцевий власник Яків Собеський, батько майбутнього короля, пожертвував село парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві, власністю якої воно було аж до ХХ століття. У 1880р. тут проживало 495 мешканців, 1900 року - 614, нині - менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду, які становили більшість населення Єлиховичів, належали до вже згаданої золочівської парафії. Протягом другої половини ХІХст. їх чисельність трималась приблизно на рівні чотирьох сотень, перед І світовою війною майже досягла півтисячі, а в 30-х роках ХХ століття почала зростати до шести сотень вірян.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

48174 Залав'є

Перша документальна згадка про село датується 1423 роком, а інша - 1451 роком. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть тут проживало близько восьми сотень мешканців, з них римо-католиків було лише трохи більше десяти відсотків. Нині ж у селі - понад півтисячі осіб. Належало до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. За чисельності понад сотню вірних вони 1912 року намагались збудувати філіальну каплицю на подарованій місцевою владою земельній ділянці, проте невдало. До цього замислу повернулись лише 1932 року, коли вірян у селі стало півтори сотні. Завдяки зусиллям теребовельського настоятеля о. Михайла Папроцького спорудження мурованої святині розпочали 1933 року.