80540 Новий Милятин

Вперше Милятин в документах згадується 23 лютого 1431 року. У 1578 році неподалік нього було засноване нове поселення, яке отримало магдебурзьке право і з часом стало називатись Новим Милятином, проте у 70-х роках XVIII століття втратило міські права. 1880 року тут проживало 460 мешканців, у тому числі 434 римо- і 23 греко-католиків, нині - майже шість сотень осіб. У 1944-1959 роках Новий Милятин був райцентром, потім належав до Буського району, а від 2020 року є частиною Золочівського.

У 1738 році коштом Терези Галецької було засновано кіновію Святого Хреста оо. камальдулів, але через недотримання ними норм чернечого життя 1 лютого 1745 цей осередок закрили. Цього ж року ця ж Тереза (у другому замужестві - Лончинська) запросила до містечка зі Львова кармелітів босих, які згодом на виділені нею 1755 року кошти приступили до будівництва костельно-монастирського комплексу.

48405 Нові Петликівці

Село Нові Петликівці заснувала 1807 року власниця Старих Петликівців Єлизавета Каліновська на землях, що належали місцевій парафії Різдва Пресвятої Діви Марії. Десятилітній судовий процес завершився втратою парафією частини цих земель. У 1928р. на північному сході села поселилось 32 сім'ї польських колоністів. 1931 року тут проживало 1116 мешканців, 1939 року - 660 українців і 540 поляків, нині - понад 660 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до згаданої вище парафії у Старих Петликівцях. Якщо у середині ХІХ століття їх було менше сотні, то 1892 року, коли у Нових Петликівцях спорудили філіальний мурований костел, - вже майже 230 вірних. Цього ж року його освятили під титулом Воздвиження Святого Хреста.

81115 Оброшине

Вперше Оброшине згадується 1431 року як королівська власність. У 1465р. село придбав архієпископ Григорій із Санока. Від того часу і до 1939 року воно належало львівським архієпископам. За архієпископа Яна Скарбека тут розпочали спорудження палацу, який став однією із трьох митрополичих резеденцій (ще дві були у Дунаєві та Кукільниках), а завершили вже за архієпископа Миколая Вижицького. Нині у палаці знаходиться Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних областей України, а в селі проживає понад 4 тисячі мешканців.

У палаці була каплиця, саме у ній 15 лютого 1778 року відбулась консекрація архієпископа Фердинанда Кіцького. Проте 1788 року своїм коштом він розпочав в Оброшиному будівництво костелу, який урочисто освятив у жовтні 1791 року. А 1793 року заснував тут парафію. Цей храм і став усипальницею двох архієпископів з родини Кіцьких - Фердинанда та Каетана.

11000 Олевськ,
вул. Івана Франка, 2,
+380 (4135) 229-08,
f.b.: 151255358849195

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич для кармелітів. Син фундатора 1712 року збудував черговий дерев'яний костел замість зруйнованого, а кармеліти продовжили служіння в Олевську. Третій костел постав наприкінці 50-х - на початку 60-х років із дубового дерева.

11000 Олевськ

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич - перший католик у цій родині. При цьому пожертвувані села мали забезпечити не тільки спорудження храму, але й монастиря кармелітів та їх діяльність. Наступного року кармеліти офіційно прийняли цю фундацію та розпочали тут служіння, збудувавши свій дерев'яний костельно-монастирський комплекс.

89627 Павшино,
вул. Л. Українки, 65,
+380 (3131) 441-57

Найменування села Павшино (Паушінґ) відоме приблизно з 1750 року, а раніше це поселення називалось Posahaza. Його населяли переважно німці-колоністи, яких сюди заселили у XVIII столітті місцеві земельні власники німецької династії Шенборнів. 1995 року до назви Павшин додали одну букву. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

Наприкінці XVII - на початку XVIIІ століть тут збудували дерев'яний костел для німецьких поселенців, який простояв дві сотні років. У 1901 році у Павшині було споруджено сучасний мурований храм коштом парафіян замість знесеного дерев'яного.

36002 Полтава,
вул. Марата, 16,
+380 (5322) 208-75,
f.b.: rkc.poltava

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З початку 90-х років XX століття полтавських римо-католиків обслуговували оо.-мар'яни з Харкова. Оскільки старий полтавський костел Воздвиження Хреста Господнього ще до війни знищила радянська влада, то у 1994 році було придбано старий будинок на вул. Марата, 16, і після невеликого ремонту вже на Різдво там відправили першу Месу. 3 грудня 1994 року єпископ Ян Пурвінський (парафія тоді належала до Києво-Житомирської дієцезії) затвердив статут парафії, а 17 березня 1995 року статут було зареєструвано рішенням Полтавського облвиконкому.

3600? Полтава

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З 1843 по 1851 рік римо-католики Потави відправляли богослужіння у найманому приміщенні колишнього будинку училища садівництва, який пізніше перейшов до Полтавського інституту благородних панянок. На початку 1850-х років помічник губернського архітектора Семко-Савойський виконав проект римсько-католицької каплиці у вигляді класичної однонавної римської базиліки на високому цоколі, з двосхилим дахом, який 23 червня 1852 року був затверджений Полтавською губернською будівельною та дорожньою комісією. Наріжний камінь під будівництво костелу на розі вулиць Новосадової та Стрітенської (нині Короленка та Комсомольської) вмурували 27 вересня 1852 року. Будувався храм майже сім років (його проект суттєво відкорегували) і був урочисто освячений лише 12 червня 1859 року. Святиню збудували завдяки графу Якову Ламберту, першому настоятелю парафії о. Гялимському та добровільним пожертвам парафіян.

82151 Рихтичі

Перша письмова згадка про село Рихтичі датується 1123 роком (цю частину села, розташовану на північ від річки Бар, пізніше назвали руською, тобто давньоукраїнською). Південна (польська) частина поселення вперше згадується у документах 1434 роком. Нині у селі проживає близько трьох тисяч мешканців.

Римсько-католицька парафія у південних Рихтичах постала саме 1434 року завдяки, зокрема, місцевому власнику Станіславу Коритці. Перший костел був дерев'яним та мав титул Святого Хреста, св. Михаїла Архангела і св. Миколая. Станом на 1637 рік храм був теж дерев'яним на мурованому фундаменті, його збудував у 1612 році Микола Данілович (черговий власник села). Цю святиню замінила 1726 року нова дубова із використанням старого фундаменту, яка 1729 року мала п'ять вівтарів. Понад століття костел очікував консекрації, яка відбулась аж 1858 року під титулом Знайдення Святого Хреста. Ця святиня простояла тут до 1928 року, поки її не перевезли у Верхні Гаї.

89642 Синяк,
вул. Головна,
+380 (3131) 774-05,
f.b.: 100028509454472

Невеличке село Синяк, чисельність мешканців якого становить близько двох сотень, розташоване у долині річки Синявка у передгір'ї вулканічного хребта Карпат біля гори Синяк, на висоті 450 метрів над рівнем моря. В історичних документах цілюще джерело 'Синявський ключ' вперше згадується в 1783 році, а село вважається заснованим 1837 року.

Попередній мурований храм у Синяку, який також носив титул Воздвиження Святого Хреста, було знищено за радянської влади 1958 року. Сучасний мурований костел спорудили вже після повалення комуністичного режиму, а освятили 31 серпня 1997 року.