80723 Вижняни

Вижняни вперше документально згадуються у 1389 і 1397 роках, а також 1400 року, коли тут було засновано парафію з умовою переведення села на магдебурзьке право, що навряд чи було здійснено. 13 липня 1720 року король Август ІІ надав Вижнянам міські права. 1890 року тут проживало 789 мешканців (412 українців і 377 поляків), 1 січня 1939 року - 1150 (поляків було вже близько 75%), нині ж село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Золочівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Мурований костел у Вижнянах розпочав будувати черговий місцевий власник Ян Клюс ще у 90-х роках XIV століття. Станом на 1400 рік храм вже був повністю збудований та оснащений, що дало можливість цього ж року архієпископу Львівському Якову Стрепі здійснити консекрацію святині та 25 серпня документально визначити межі фундованої тим же Клюсом парафії, приєднавши до неї ще два десятки сусідніх сіл.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 2,
+380 (3143) 235-80,
f.b.: nagyszolosiplebania

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

Місцеву парафію було засновано у XIII столітті, а сучасний готичний мурований костел вважається спорудженим у XIV - XV століттях. У XVI-XVII століттях храм перебудовувся (якийсь час належав протестантам). У 1863 році було відновлено парафію, яку у XVIIст. перенесли до новоспорудженої францисканської святині. 1902 року здійснили розпис святині та встановили на вежі гострий шпиль замість барокового.

82100 Дрогобич,
вул. Данила Галицького, 12,
+380 (3244) 399-75,
www: parafiarzymskokatolickadrohobycz...,
f.b.: 100067161090200

У Х столітті тут інувало поселення Бич, яке наприкінці ХІ століття зруйнували половці. Уцілілі його мешканці заснували поруч 'інший, другий Бич', що і дало назву місту. У 1422 році Дрогобич отримав магдебурзьке право, потім був осередком повіту та староства. У 1939-1959 роках був обласним центром, нині - районний центр. У ньому проживає нині понад 76 тисяч мешканців.

У 40-х роках XIV століття місцеві римо-католики отримали дерев'яну церкву Пресвятої Діви Марії у якості костелу (за іншими даними - дерев'яний костел Марії Діви спорудили 1370 року). Причому, ця святиня (пізніше - як філіальний храм) прослужила католикам латинського обряду до 1788 року, коли її перенесли до Новошичів як греко-католицьку церкву.

79008 Львів,
пл. Катедральна, 1,
+380 (32) 272-56-82, 235-89–78,
www: lwowskabazylika.org.ua,
f.b.: 134360883320534

Від середини I тисячоліття тут були поселення білих хорватів та одне з найбільших їх святилищ. Їх держава охоплювала нинішні чеські, угорські, словацькі та південно-польські землі від Баварії на Заході та українські терени аж по Збруч на Сході. Проте наприкінці Xст., після її занепаду східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів як уділ для свого сина Лева (перша згадка про місто у документах датується 1256 роком). У 1272р. король Лев переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову у 1356р. магдебурзьке право. У 1434р., після скасування автономії Галичини як Королівства Руського утворено Руське воєводство з центром у Львові, а 1772 року Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії як столиця коронної провінції - Королівства Галичини і Володомирії. 1918 року, після приєднання Галичини до Польщі Львів став центром воєводства, а 1939 року, коли Галичина увійшли до складу УРСР, - центром області.

Християнство на біло-хорватські землі прийшло ще у 60-70-х роках IXст., а в документі 973 року вони вказані у межах Празької дієцезії латинського обряду. Перші католицькі храми (св. Йоана Хрестителя та Матері Божої Сніжної) у Львові споруджено ще у XIIIст. У 1412-1414рр. столиця Галицької архідієцезії латинського обряду, заснованої 1375 року, була перенесена до Львова.

Львівський кафедральний собор споруджено у готичному стилі у 1368-1480 роках. Частину катедри, зведену за проектом М. Нічки та завдяки зусиллям Галицько-Львівського архієпископа Я. Стрепи освятив 21 квітня 1405 року єпископ Матей з Перемишля. У 1481 році частково збудований храм консекрував Львівський архієпископ Я. Стшелецький, а його спорудження продовжувалось і далі. У 1760-1776 роках за архієпископа В. Сераковського катедру, яка тоді перебувала у поганому стані, відремонтували та перебудували у стилі бароко (архітектор П. Полейовський). 12 травня 1776 року храм став санктуарієм Матері Божої Милосердної, а 1948 року - санктуарієм Божого Милосердя. 1910 року катедра отримала статус малої базиліки. У першому десятилітті XX століття тут служив вікарієм майбутній єпископ о. Францішек Лісовський.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, костел у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Далі костел у письмових джерелах з'являється у 1356-1357 та 1493 роках. Є підстави вважати, що святиня в другій половині XV чи в першій половині XVІ століть зазнала значної реконструкції.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Наприкінці XIII - на початку XIV століттів в Олеську було споруджено замок, який перебудовувався та відновлювався у XVII столітті, 1933 року та у 1970-1974 роках. У замку була невеличка каплиця. Саме нею змушені були користуватись місцеві римо-католики, оскільки олеські костели (парафіяльний Пресвятої Трійці та св. Йосифа капуцинів) їм не повернуто. 2020 року їм довелось збудували свій костел св. Антонія Падуанського.