80074 Свірж

Свірж згадується у XIVст. як власність боярина Гліба Дядковича, а вперше у документах - 24 квітня 1422 року, є також згадки у 1427, 1443-1448, 1449 (відбулось розмежування між містом і селом) і 1456 роках. 1880 року містечко мало 1981 мешканців (1038 українців, 784 поляків і 159 німців), 1939 року - 3021, у тому числі 1850 поляків і 817 українців, нині село нараховує менше восьми сотень осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Парафію та перший (дерев'яний) костел у Свіржі, якими опікувались домініканці, фундували 31 січня 1484 року місцеві власники брати Мартин і Андрій Свірзькі. Фінансово-матеріальне забезпечення парафії збільшив 1538 року Андрій Свірський.

82052 Скелівка

Поселення Фельштин згадується у документах від 10 січня 1390 року та 14 жовтня 1400 року. Було містечком, мало добре укріплену фортецю, яку зруйнували козаки 1649 року. Нині є селом з населенням близько тисячі мешканців.

Парафію було засновано ще до 1418 року, коли згадується її настоятель о. Ідзі. Перший дерев'яний костел спалили татари під час нападу у 1498 році. На початку XVI століття власник містечка Ян Гербурт розпочав будівництво мурованого храму, який добудовувався та оздоблювався родиною Гербуртів протягом усього цього століття, адже виконував функцію їх усипальниці.

81713 Соколівка

Перша письмова згадка про Соколівку, яка до кінця XVI - початку XVII століть називалась також Сенявою, датується 1389 роком. В період від 50-х років XVIст. аж до XIXст. поселення вважалось містечком (1558 року отримало магдебурзьке право). 1880 року тут проживало 610 мешканців, з яких 540 були українцями, 42 - поляками, 26 - німцями, 1939 року - 970, нині ж Соколівка є невеличким селом, в якому проживає менше шести десятків осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Мурований оборонний костел в Сеняві-Соколівці, за інформацією архієпископа Яна Соліковського від 1600 року, було споруджено коштом власників родини Сенявських (Анни і Софії) завдяки зусиллям місцевого душпастиря о. Михайла Монторса у 90-х роках XVI століття (завершення будівництва мало відбутись 1600 року), а парафія фундована 2 березня 1594 року. У 1611 році храм консекрував архієпископ Ян Замойський. У 1648 році його спалили козаки, але костел було відновлено.

31000 Старокостянтинів,
вул. Івана Федорова, 34

5 березня 1505 року вперше у документі згадується село Колищенці. На його землях 1561 року князь Костянтин Острозький заснував місто Костянтинів, яке цього ж року отримало магдебурзьке право. 1632 року його перейменували на Старокостянтинів, щоб не путати з іншим Костянтиновом (нині - Новокостянтинів). Був сотенним містом Української держави Богдана Хмельницького, від 1796 року - центром повіту, у радянські часи - райцентром, а 2020 року увійшоа до Хмельницького району. 1885 року тут проживало понад 18 тисяч мешканців, 1905 року - близько 17 тисяч, нині - майже 34 тисяч осіб.

Місцевий власник Януш Острозький 18 квітня 1613 року фундував в Костянтинові монастир домініканців, які тоді ж отримали споруджений раніше (ймовірно, наприкінці XVIст.) мурований костел Очищення Матері Божої (Матері Божої Громничної) з двома бічними каплицями св. Йоана Хрестителя і св. Йоана Євангеліста та старішою за храм вежею біля нього (деякі джерела безпідставно вважають цю святиню колишньою церквою).

82053 Сусідовичі,
+380 (3238) 621-99,
www: nowa.sasiadowice.karmelici.pl

У документах Сусідовичі вперше згадуються 1374 роком. Нині у селі проживає майже 1300 мешканців. Належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

У XV столітті у Сусідовичах було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел (під титулом св. Миколая). У 1600 році збудували черговий дерев'яний храм за кошти Гербуртів, але 1624 року його спалили татари. Цього ж року спорудили новий дерев'яний храм, а 2 березня 1671 року храм було консекровано. Втім, у ІІ половині XVIII століття цей костел вже не існував. Сучасна мурована святиня постала коштом Гербуртів у 1589-1591 роках. 15 листопада 1591 року храм під титулом св. Анни консекрував архієпископ Я. Соліковський.

81572 Тулиголове,
вул. Театральна

Поселення Тулиголове відоме, принаймні, із 1418 року. В наступні століття відбулась істотна зміна етнічного складу його населення на користь поляків, проте 1945 року більшість селян польського етнічного походження було вивезено до Польщі. Нині тут проживає близько півтори тисячі мешканців. Належало воно раніше до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Є інформація, що місцева парафія та перший дерев'яний костел постали у Тулиголовах ще наприкінці XV століття. Її відновлення (а інколи і заснування) пов'язують із іменем чергового власника села Станіслава Коритка, котрий 1599 року пожертвував кошти на будівництво мурованого костелу. Спорудження храму тривало шість років.

23500 Шаргород,
вул. Героїв Майдану, 216,
+380 (4344) 217-27,
f.b.: 100017016283715, 61552320509649

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

У 1590-1595 роках у Шаргороді коштом засновника міста Яна Замойського збудували невеликий мурований костел, який 3 листопада наступного року консекрував єпископ Павло Волуцький під титулом св. Флоріана. Фундаційний акт було підписано 11 квітня 159(7 чи 9?) року, за яким новоутворена парафія отримала у власність село Княжа Лука, яке після цього стало називатись Плебанівкою, інше майно та костельний податок з усіх мешканців містечка.

32132 Шарівка

Шарівка (Шаравка) вперше згадується у 1432 році, проте постала вона ще у давньоруські часи, про що свідчить дзвіниця місцевої церкви, яка у XIV столітті була оборонною вежою. Шарівка мала статус містечка. Нині у селі проживає понад 1200 мешканців, належало воно до Ярмолинецького району, а тепер - до Хмельницького.

У 30-х роках XV століття власник поселення Домарат прибудував до східного фасаду згаданої вище оборонної вежі, яка стала дзвіницею, триконхову церкву. А вже у 70-х роках наступного століття цей православний храм став костелом домініканського монастиря, фундованого черговим власником Шарівки Яковом Претвичем. Після руйнувань початку XVIII століття святиню відновили 1773 року. Стіни та нове склепіння розписав тринітарій Ян Прагтель із Браїлова.

81160 Щирець,
вул. Миру, 1

Щирець відомий у джерелах з 1131 року як місце зустрічі князів Звенигородського Володимирка та Перемиського Ростислава. 1397 року місто тримало магдебурзьке право. Потім стало осередком староства. У радянські часи Щирець у 1939-1941 і 1944-196? роках навіть був районним центром. Нині є селищем з населенням понад п'ять з половиню тисяч мешканців.

У 90-х роках XIV століття у Щирці королівським коштом було споруджено перший костел, а на початку XV століття теж коштом короля його розбудували та заснували парафію розпорядженням архієпископа Якова Стрепи. Проте через сотню років, у 90-х роках XV століття власник Щирця цей костел зруйнував, спорудивши на його місці приватну каплицю. У 1526 році і цю каплицю знищили татари.