80217 Новий Витків

Перша згадка про Витків датується 1455 роком, згадується також у 1469 року. Пізніше поселення розділилось річкою на Витків Новий і Старий, який після ІІсв. війни став частиною Нового. Наприкінці XVIIIст. Новий Витків вже був містечком. 1880 року у Новому Виткові проживало 2014 мешканців, у тому числі 1690 українців, 263 поляків і 21 німців, 1886 року у Старому Виткові - 766 (549 українців, 211 поляків і 6 німців), нині - понад 1200 осіб. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року - до Червоноградського.

Католики латинського обряду Нового і Старого Витковів належали до парафії у Станині. Проте у Новому Виткові, принаймні, від першої половини XVII століття був філіальний дерев'яний храм св. Анни, фундований родиною місцевих власників Лянцкоронських. Саме у цій святині Вацлав Лянцкоронський помістив отриманий ним у Чернігові образ Матері Божої Розради, який вважався чудотворним (у Чернігів ікона потрапила із Томашова Любельського у Польщі).

81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню збудували 1677 року коштом останнього світського власника Вовкова Станіслава Курдвановського, після смерті якого його сестра і віддала маєтність львівським бенедиктинкам. На честь фундатора костел отримав титул св. Станіслава, а 7 травня 1712 року після належного оснащення був консекрований. Тоді храм мав дерев'яні головний вівтар св. Станіслава та два бічні, а також дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 3

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

У XV столітті родина Переньі передала замок 'Канків' у Виноградові францисканцям, які облаштували у ньому монастир з костелом. 1556 року монастир ліквідовали реформати, а фортецю зруйновали. У 1668 році францисканці, які повернулися, спорудили новий готичний костел. У XVIII столітті храм було перебудовано у стилі бароко. 1889 року відбулась чергова перебудова святині.

47234 Залізці

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перший (мурований чи дерев'яний) костел у Залізцях не міг постати раніше 1511 року, коли місцева землевласниця Ядвіга Каменецька здійснила його фундацію. Можливо і справді він мав титул св. Антонія, як подають деякі джерела, хоча і не підтверджують церковні документи, але, швидше за все, таку присвяту пізніше приписали храму через святкування відпусту св. Антонія. 13 листопада 1547 року син фундаторки Ян Каменецький суттєво розширив фінансово-майнове забезпечення святині, що і стало офіційним початком парафії.

47234 Залізці,
вул. Зелена

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

У 1639 році з дозволу єпископа Луцького Андрія Гембицького настоятель парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях о. Флоріан Ґранський освятив на передмісті наріжний камінь костелу, спорудження якого коштом місцевих власників Вишневецьких тривало до 1645 року. Цього ж, 1645 року Вишневецькі пожертвували частину своїх доходів від маєтностей у Залізцях на заснування та діяльність монастиря августинів (августинців) при цьому костелі.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

81110 Зимна Вода,
вул. Ольги Кобилянської

Найстарша письмова згадка про Зимну Воду датується 1365 роком, коли воно ще існувало на «руському» праві. У 1425р. село знову згадується у документах, а 1461 року отримало «німецьке» право. У липні 1607 року останній власник поселення подарував його львівським єзуїтам, котрі володіли ним наступні 167 років. За цей період Зимна Вода була майже повністю полонізована. Із входженням Галичини до Австрійської імперії у селі поселились також німецькі колоністи. У 1946–1989 роках Зимна Вода носила назву Водяне. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Зимній Воді постав завдяки коштам його власника Яна Голомбека 1453 року. Мурований храм почав зводити черговий власник села Яків Шажинський на початку XVII століття, проте далі фундаменту будівництво не посунулось. Продовжили спорудження костелу 1612 року єзуїти, котрі отримали село у власність. 1625 року новозбудований храм консекрував архієпископ Ян Прухницький під титулом св. Катерини. 1682 року святиню відремонтували після пожежі та багатьох років занедбання.

32514 Зіньків,
вул. Троїцька, 27
+380 (3846) 220-09

Перша документальна згадка про Зіньків датується 1404 роком, є згадки у 1431. і 1440рр. (як місто), а 1458 року змінив своє право на магдебурзьке (підтверджено 1522 року). Після 1793 року був повітовим містечком, проте 1803 року його статус понизили до центру волості. 1893 року тут проживало 4842 мешканців, 1905 року - 7054, нині селі має лише півтори тисячі осіб. У 1923-1931рр. Зіньків був райцентром. Входив до Віньковецького району, а 2020 року став частиною Хмельницького.

Перший дерев'яний костел у Зінькові постав коштом його власника Петра Одровонжа 1450 року. Його консекрував єпископ Кам'янецький Павло з Боянчиць під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Миколая. Цей храм відбудовувався заново з дерева після нищень, а у 20-х - 30-х роках XVIIст. коштом місцевих власників Сенявських його замінив мурований костел.

80700 Золочів,
Г. Сковороди, 1

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Відомо, що наприкінці XVст. у Золочеві вже був дерев'яний костел. 28 березня 1624 року єпископ Ян Чолганський освятив наріжний камінь під будівництво сучасної мурованої святині коштом Якова Собеського, завдяки фінансуванню якого 14 червня 1627 року було засновано також парафію. Спорудження костелу Успіння Пресвятої Діви Марії тривало до 1634 року. У 1693 році його відновили після пожежі 1691 року. 29 червня 1766 року архієпископ Вацлав Сераковський консекрував храм під час візитації парафії.

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.