32162 Солобківці

Соло(б/д)ківці відомі у документах з 1493 року, згадуються також у 1530, 1542, 1565, 1569 і 1583 роках, а 1642 року вважались містом. У XVIIIст. місцеві власники Гумєцькі переселили сюди католиків із інших маєтностей. 1792 року у містечку проживало 1590 мешканців, 1835 року - 1540, 1893 року - 4747, 1905 року - 4300, нині - понад 2200 осіб. Були центром волості, у 1923-1957рр. - райцентром. Село входило до Ярмолинецького району, а від 2020 року - до Хмельницького.

У 40-х роках XVII століття у Солобківцях для домініканців було споруджено мурований костел св. Йосифа (та монастир) коштом місцевого власника Яцька Шемберга, комісара Запорізького війська. Тут оселилось два ченця, причому без згоди на це єпископа Кам'янецького, який не підтримав фундацію. Проте під час козацько-польських війн і турецької окупації храм майже повністю знищили (залишились лише стіни).

81460 Стрілковичі,
вул. Самбірська, 77,
+380 (3236) 482-83

У 1395 році Стрілковичі отримали магдебурзьке право, проте так і не стали містом, залишившись селом. 1880 року тут проживало 1167 мешканців, переважна більшість яких була поляками, 1931 року - 1400 (майже всі - поляки). Після ІІсв. війни більшість поляків виїхала до Польщі. Нині село має близько 1200 осіб, з них лише 6 відсотків вважає рідною польську мову.

Парафія та костел (дерев'яний) у Стрілковичах існували ще до 1484 року, проте 1589 року король Зигмунт ІІІ на прохання єпископа Перемишльського Войтеха Барановського віддав парафію колегії самбірських мансіонарів (молодших священників), що підтвердив 23 лютого 1606 року інший єпископ Перемишльський - Матей Пстрконський. Після знищення турками і татарами у 1624 році чергової дерев'яної святині, що постала ще 1592 року, у 1627 році збудували третій дерев'яний храм, який разом із трьома вівтарями освятили 1642 року.

80100 Шептицький,
вул. Б. Хмельницького, 22

Місто 1692 року на землях села Новий Двір (вперше згадується у документах у 1613р.) заснував великий коронний гетьман Щенсни Казимир Потоцький, назвав його на честь своєї дружини Кристини Кристинополем та отримав для нього магдебурзьке право. У 1951-2024 роках називався Червоноградом, від 2020 року є райцентром. Населення - понад 64 тисяч осіб.

У 1609 році Потоцькі збудували тоді ще у Новому Дворі дерев'яний костел, яким опікувались оо.-бернардини, а 1695 року (вже у Кристинополі) було засновано парафію. З 1692 по 1704 тривало будівництво мурованого костелу Зіслання Святого Духа у стилі бароко коштом Йосифа Потоцького, споруджено було також монастир для бернардинів, котрі продовжували обслуговувати парафію. Храм неодноразово відновлювали після пожеж.

31245 Тарноруда,
вул. Гагаріна

Поселення Тарноруда, яке, за переказами, постало ще у середині XIVст., отримало магдебурзьке право у 1583 році. Наприкінці XVIIIст. (після поділу Польщі) кордон по Збручу розділив Тарноруду на два поселення - лівобережне (нині у Хмельницькій обл.) та правобережне (зараз у Тернопільській обл.). Нині у лівобережній Тарноруді проживає понад вісім сотень селян. Село належало до Волочиського району, а тепер - до Хмельницького.

У 1643 році коштом родини Сенявських на місці дерев'яного храму, спорудженого у ІІ половині XIV століття, було збудовано мурований костел, який освятив Кам'янецький єпископ Стефан Рупневський. 1754 року Чарторийські перебудовали храм у пізньобароковому стилі.

80033 Тартаків

Тартаків відомий у документах з 1415 та 1426 років. 1685 року отримав міські привілеї. Нині у селі проживає приблизно півтори тисячі мешканців.

У 1487 році у Тартакові було споруджено дерев'яний костел та засновано парафію коштом Тщінських. У 1603 році збудували сучасний мурований храм у романському стилі на кошти також Тщінських. 5 березня 1777 року єпископ Холмський Антоній Окенцький проголосив костел санктуарієм Матері Божої Тартаківської на честь чудотворного образу першої половини ХVII століття, переданого в храм Потоцькими. 1794 року цей костел освятив єпископ К. Кіцький. У 1871-1872 роках тут працював вікарієм майбутній святий о. Зигмунт Гораздовський. У 1899 році відбулась реконсекрація святині (можливо, після ремонту). Після ІІсв. війни чудотворну ікону вивезли до Польщі.

81061 Терновиця

Поселення відоме з 1447 року під назвою Дукля. Після того, як 1514 року перейшло у власність Йогана Гербурта де Брухналя, отримало назву Брухналь. У 1940 році перейменоване на Терновицю. Населення - майже вісім сотень осіб.

Римо-католики Брухналя належали до парафії Пресвятої Трійці у Родатичах, а 1492 року у Брухналі вперше згадується душпастир (о. Мартин), котрий проживає тут постійно. У 1574-1592 роках костел належав кальвіністам. Храм, ймовірно, був дерев'яним, відомо, що святиня згоріла 1674 року через необережність священнослужителя.

48100 Теребовля,
вул. Тараса Шевченка, 3

Pierwsze wspomnienie o książęcym grodzie Trembowli datowane jest 1093 rokiem. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Prawo Magdeburskie miasto otrzymało w 1389 roku у складі Королівства Польського, od 1434 roku – centrum starostwa, centrum powiatu i rejonu (od 1940r.). Від 2020 року входить до Тернопільського району. Dziś miasto ma ponad 13,500 mieszkańców.

У 1617 році міський староста Петро Ожга фундував у Теребовлі монастир кармелітів, які тоді ж оселились тут. І вже 1620 року на земельній ділянці, подарованій під їхній костельно-монастирський комплекс Миколаєм і Катериною Осінськими, Броніславом Грушецьким та Миколаєм Войновським, було збудовано мурований костелик, що потім став пресбітерієм храму. 30 травня 1620 року архієпископ Андрій Прухницький дозволив у ньому богослужіння, а 22 липня цього ж року - поховання жертводавців у крипті святині. Потім поряд постав дерев'яний монастир.

81572 Тулиголове,
вул. Театральна

Поселення Тулиголове відоме, принаймні, із 1418 року. В наступні століття відбулась істотна зміна етнічного складу його населення на користь поляків, проте 1945 року більшість селян польського етнічного походження було вивезено до Польщі. Нині тут проживає близько півтори тисячі мешканців. Належало воно раніше до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Є інформація, що місцева парафія та перший дерев'яний костел постали у Тулиголовах ще наприкінці XV століття. Її відновлення (а інколи і заснування) пов'язують із іменем чергового власника села Станіслава Коритка, котрий 1599 року пожертвував кошти на будівництво мурованого костелу. Спорудження храму тривало шість років.

80065 Угнів

Перша згадка про Угнів датується 1360 роком, у 1462 року отримав маґдебурзьке право. У 1940-1941рр. та 1944 року місто було центромрайону. 1947 року в рамках акції «Вісла» українське населення виселили на захід і північ Польщі. У 1951 році Угнів перейшов до СРСР в обмін на українські території на верхньому Сяні, які перейшли до Польщі. Після цього польське населення з міста виїхало, у ньому оселились українці. Нині є найменшим містом України з населенням менше тисячі мешканців.

Після надання Угневу міських прав його власник Зигмунт Радзановський заснував парафію з двома священиками та школою, його коштом збудували дерев'яний костел Успіння Пречистої Богородиці і св. Дороти. Проте у XV—XVI століттях парафія занепала після переходу власників міста у кальвінізм.

80014 Варяж

Уперше Варяж згадується 1419 року, потім - у 1482 році, а 1538 року отримав магдебурзьке право. 1880 року у містечку Варяж проживало 1336 жителів, а в селі Варяж - 901. 1919 року містечко втратило міські права. До 1951 року Варяж належав Польщі, а 15.02.1951р. був переданий до складу УРСР. Місцеві поляки переїхали до Польщі, а Варяж заселили українцями з ліквідованого села Середній Угринів на Івано-Франківщині. У 1951-1989 роках називався Новоукраїнкою. Нині у селі менше дев'яти сотень мешканців. Входить до Червоноградського району (раніше - до Сокальського).

Відомо, що 1528 року парафія Преображення Господнього у Варяжі була відновлена (чи заснована?) завдяки місцевому власнику Кристину Ощовському. Ймовірно, що приблизно тоді ж і збудовали перший (дерев'яний) костел. Наступний дерев'яний храм у середині XVIII століття замінили мурованим, проте у 1783-1784 роках його віддали греко-католикам (нині - церква Успіння Богородиці), а парафіяльним став піярський костел св. Марка.