77051 Журів

Перша згадка про Журів (Дзюрів, Джурів) датована 29 червням 1394 року, згадується також у 1492 і 1494 роках. 1510 року поселення отримало магдебурзьке право, проте 1771 року втратило міські права, хоча і продовжувало називатись містечком. 1880 року мало 813 мешканців (479 поляків і 334 українців), з яких 349 були греко- і 260 римо-католиками, 1939 року - 1410, у тому числі 830 українців і 480 поляків, нині ж - менше півтисячі осіб. Журів входив до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) храм у Журові, що постав десь у проміжку між 1510 роком і серединою цього століття, став відомим завдяки чудесній події 1598 року та користувався значною шаною не тільки католиків, але й православних, хоча навіть 1615 року ще не мав жодного костельного оснащення. Трохи пізніше його знищила пожежа.

47234 Залізці

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Перший (мурований чи дерев'яний) костел у Залізцях не міг постати раніше 1511 року, коли місцева землевласниця Ядвіга Каменецька здійснила його фундацію. Можливо і справді він мав титул св. Антонія, як подають деякі джерела, хоча і не підтверджують церковні документи, але, швидше за все, таку присвяту пізніше приписали храму через святкування відпусту св. Антонія. 13 листопада 1547 року син фундаторки Ян Каменецький суттєво розширив фінансово-майнове забезпечення святині, що і стало офіційним початком парафії.

47234 Залізці,
вул. Зелена

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

У 1639 році з дозволу єпископа Луцького Андрія Гембицького настоятель парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях о. Флоріан Ґранський освятив на передмісті наріжний камінь костелу, спорудження якого коштом місцевих власників Вишневецьких тривало до 1645 року. Цього ж, 1645 року Вишневецькі пожертвували частину своїх доходів від маєтностей у Залізцях на заснування та діяльність монастиря августинів (августинців) при цьому костелі.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Попередні костели у Звягелі знищили нападники та пожежі, а мурований храм Воздвиження Хреста Господнього збудували у 1753-1766 роках. Хоча праворуч від костелу (поблизу дзвiницi) був невеличкий цвинтар, проте вже тоді хоронили переважно на тому міському кладовищі, яке пізніше назвали старим.

81110 Зимна Вода,
вул. Ольги Кобилянської

Найстарша письмова згадка про Зимну Воду датується 1365 роком, коли воно ще існувало на «руському» праві. У 1425р. село знову згадується у документах, а 1461 року отримало «німецьке» право. У липні 1607 року останній власник поселення подарував його львівським єзуїтам, котрі володіли ним наступні 167 років. За цей період Зимна Вода була майже повністю полонізована. Із входженням Галичини до Австрійської імперії у селі поселились також німецькі колоністи. У 1946–1989 роках Зимна Вода носила назву Водяне. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Зимній Воді постав завдяки коштам його власника Яна Голомбека 1453 року. Мурований храм почав зводити черговий власник села Яків Шажинський на початку XVII століття, проте далі фундаменту будівництво не посунулось. Продовжили спорудження костелу 1612 року єзуїти, котрі отримали село у власність. 1625 року новозбудований храм консекрував архієпископ Ян Прухницький під титулом св. Катерини. 1682 року святиню відремонтували після пожежі та багатьох років занедбання.

32514 Зіньків,
вул. Троїцька, 27
+380 (3846) 220-09

Перша документальна згадка про Зіньків датується 1404 роком, є згадки у 1431. і 1440рр. (як місто), а 1458 року змінив своє право на магдебурзьке (підтверджено 1522 року). Після 1793 року був повітовим містечком, проте 1803 року його статус понизили до центру волості. 1893 року тут проживало 4842 мешканців, 1905 року - 7054, нині селі має лише півтори тисячі осіб. У 1923-1931рр. Зіньків був райцентром. Входив до Віньковецького району, а 2020 року став частиною Хмельницького.

Перший дерев'яний костел у Зінькові постав коштом його власника Петра Одровонжа 1450 року. Його консекрував єпископ Кам'янецький Павло з Боянчиць під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Миколая. Цей храм відбудовувався заново з дерева після нищень, а у 20-х - 30-х роках XVIIст. коштом місцевих власників Сенявських його замінив мурований костел.

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.

80700 Золочів,
Г. Сковороди, 1

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Відомо, що наприкінці XVст. у Золочеві вже був дерев'яний костел. 28 березня 1624 року єпископ Ян Чолганський освятив наріжний камінь під будівництво сучасної мурованої святині коштом Якова Собеського, завдяки фінансуванню якого 14 червня 1627 року було засновано також парафію. Спорудження костелу Успіння Пресвятої Діви Марії тривало до 1634 року. У 1693 році його відновили після пожежі 1691 року. 29 червня 1766 року архієпископ Вацлав Сераковський консекрував храм під час візитації парафії.

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.