30200 Білогір'я,
вул. Франка, 28,
+380 (3841) 218-91

Перша згадка про Білогір’я, яке до 1946 року називалось Ляхівці, датується 20.01.1441р. Походження старої назви нез'ясоване (принаймні, це не пов'язано з переселенцями з Мазовії, оскільки вони з'явились у Ляхівцях лише у XVIст.). Місто отримало магдебурзьке право 1583 року. Нині - селище міського типу і районний центр з населенням понад 5200 мешканців.

У 1612-1660 роках було споруджено сучасні муровані костел та монастир оо.-домініканців коштом Павла-Кшиштофа Сенюти, котрий спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм, на початку XVIІст. - католицизм (тоді і запросив домініканців), а 1616 року прийняв аріанство (Ляхівці навіть називали аріанською столицею Волині). 21 липня 1789 року храм консекрував єпископ- помічник Луцький Хризостом Качковський під титулом Пресвятої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці і свв. Петра і Павла.

80600 Броди,
вул. Стуса, 9

Перша письмова згадка про Броди датується 1084 роком, згадуються також у 1441 і 1477 роках. 22 серпня 1584 року Броди під назвою Любич отримали магдебурзьке право, підтверджене 20 березня 1597 року та 31 жовтня 1669 року. Від 1598 року місто знову називалось Бродами. У 1782-1787рр. було осередком циркулу, в середині XIXст. стало центром повіту, у 1940-2020рр. було райцентром, а нині входить до Золочівського району. 1778 року тут проживало 1778 мешканців, 1880 року - 20701, 1934 року - 17988, нині - понад 23 тисячі осіб.

У 80-х роках XVIст. у Бродах було споруджено перший костел (дерев'яний), а 1594 року засновано парафію коштом тодішнього власника Миколая Жовкевського, який пожертвував для неї село Язлівчик. Понад півстоліття місто попри зусилля його наступного власника Станіслава Конецпольського не змогло отримати належної святині, яку 11 березня 1646 року він у своєму заповіті зобов'язав збудувати свого сина Олександра, виділивши для цього достатньо грошей золотом.

80014 Варяж

Уперше Варяж згадується 1419 року, потім - у 1482 році, а 1538 року отримав магдебурзьке право. 1880 року у містечку Варяж проживало 1336 жителів, а в селі Варяж - 901. 1919 року містечко втратило міські права. До 1951 року Варяж належав Польщі, а 15.02.1951р. був переданий до складу УРСР. Місцеві поляки переїхали до Польщі, а Варяж заселили українцями з ліквідованого села Середній Угринів на Івано-Франківщині. У 1951-1989 роках називався Новоукраїнкою. Нині у селі менше дев'яти сотень мешканців. Входить до Червоноградського району (раніше - до Сокальського).

Відомо, що 1528 року парафія Преображення Господнього у Варяжі була відновлена (чи заснована?) завдяки місцевому власнику Кристину Ощовському. Ймовірно, що приблизно тоді ж і збудовали перший (дерев'яний) костел. Наступний дерев'яний храм у середині XVIII століття замінили мурованим, проте у 1783-1784 роках його віддали греко-католикам (нині - церква Успіння Богородиці), а парафіяльним став піярський костел св. Марка.

90300 Виноградів,
вул. Миру, 3

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

У XV столітті родина Переньі передала замок 'Канків' у Виноградові францисканцям, які облаштували у ньому монастир з костелом. 1556 року монастир ліквідовали реформати, а фортецю зруйновали. У 1668 році францисканці, які повернулися, спорудили новий готичний костел. У XVIII столітті храм було перебудовано у стилі бароко. 1889 року відбулась чергова перебудова святині.

81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню збудували 1677 року коштом останнього світського власника Вовкова Станіслава Курдвановського, після смерті якого його сестра і віддала маєтність львівським бенедиктинкам. На честь фундатора костел отримав титул св. Станіслава, а 7 травня 1712 року після належного оснащення був консекрований. Тоді храм мав дерев'яні головний вівтар св. Станіслава та два бічні, а також дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами.

81740 Гніздичів

Поселення Гніздичів вперше згадується в документах у 1462 та 1491 роках. У XVII столітті вже вважалось містечком. У 80-х роках ХІХ століття мало близько 1200 мешканців, переважна більшість яких була українцями. Від 11 травня 1957 року Гніздичів є селищем міського типу, в якому нині проживає понад чотири тисячі осіб. Входив до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Кохавина (нині є південною частиною Гніздичева) постала у середині XVII століття на землях містечка Руда. Тут було утворено санктуарій, присвячений Матері Божій, навколо якого і виросло це поселення.

За переказами, 1646 року власниця Руди Анна Воянківська натрапила у місцевому лісі на образ Матері Божої з Дитятком, що висів на дубі. Спочатку його пробували помістити у рудівському костелі св. Станіслава, проте, за легендою, він повертався на старе місце. І вже коштом наступної власниці містечка Терези Виговської 1680 року на цьому місці було збудовано дерев'яну каплицю, до якої урочисто внесли ікону.

82100 Дрогобич,
вул. Трускавецька, 2

У Хст. тут існувало поселення Бич, яке наприкінці ХІст. зруйнували половці. Уцілілі мешканці утворили поруч 'другий Бич', що і дало назву місту (вважається заснованим 1091 року). Наприкінці XIVст. згадується як Другабець, є згадки також у 1387, 1390 і 1392 роках. У 1422р. Дрогобич отримав магдебурзьке право, підтверджене у 1460 і 1506 роках. Від 1840р. був осередком повіту, від 1939р. - обласним центром, від 1959р. є райцентром. 1869 року тут проживало 18880 мешканців, у тому числі 28.7% українців і 23.2% поляків, 1921 року - 34756, 1939 року - 40600, нині - понад 73 тисяч осіб.

1 липня 1697 року єпископ Перемишьський Єжи Денгофф дозволив кармелітам-обсервантам спорудження костельно-монастирського комплексу в Дрогобичі. Пожертву для них здійснили Ян Бекерський (заміську земельну ділянку та кошти) і дрогобицький староста Мартин Хоментовський (ділянку в місті біля ринку), а їхню фундацію затвердив 1710 року єпископ Перемишльський Казимир Бокум.

80300 Жовква,
вул. Львівська, 5

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

Спочатку була мала дерев'яна цвинтарна каплиця Діви Марії, споруджена наприкінці 80-х років XVIст. Станіславом Жулкевським, яка утримувалась за рахунок доходів парафільного костелу св. Лаврентія. Цю каплицю разом із земельною ділянкою 1653 року Теофілія Собеська передала запрошеним нею до Жовкви оо.-домініканцям, надавши їм також достатнє для спорудження та утримання костельно-монастирського комплексу фінансове забезпечення.

12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Попередні костели у Звягелі знищили нападники та пожежі, а мурований храм Воздвиження Хреста Господнього збудували у 1753-1766 роках. Хоча праворуч від костелу (поблизу дзвiницi) був невеличкий цвинтар, проте вже тоді хоронили переважно на тому міському кладовищі, яке пізніше назвали старим.

45111 Іванівка

Вперше документально Янівка згадується 1577 року, є також згадки у 1583 році та на початку наступного століття. Була містечком, проте, принаймні, на початку ХХст. (за чисельності мешканців близько 350) вже вважалась селом, яке 1946 року перейменували на Іванівку. Нині тут проживає менше трьох сотень осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перші (дерев'яні) костел і монастир для бернардинів в Янівці фундував 14 квітня 1629 року власник містечка Миколай Єло-Малінський разом із дружиною Кристиною (із Вишневецьких), подарувавши ченцям земельні наділи та кошти на спорудження будівель. Бічний вівтар храму містив стародавній образ Матері Божої, який Адам Вишневецький отримав від Димитрія, що у 1605-1606рр. був московським царем. Проте під час козацько-польської війни бернардинський костельно-монастирський комплекс було зруйновано.