78200 Коломия,
вул. Мазепи, 2

Коломия письмово відома з 1241 року як 'доходне сольне місто' галицьких князів, яке у складі Польщі 1405 року (за іншими даними - у 1366-1370 чи навіть 1353 роках) отримало магдебурзьке право та потім стало столицею одного з трьох галицьких повітів. 04.10.1424 року було підтверджено міські права Коломиї. 1811 року Коломия стала центром циркулу (округи), 1867 року - центром повіту. В середині ХІХ століття мала близько 8 тисяч мешканців, а 1882 року - майже 25 тисяч. З 1940 року є районним центром. Проживає тут понад 61 тисяча осіб.

Парафія в Коломиї та перший (дерев'яний) костел постали ще в середині XIV століття. 12 лютого 1353 року фінансово-матеріальне забезпечення парафії збільшено королем Казимиром, а 13 березня 1453 року - галицьким та коломийським старостою Яном з Ходча, 22 червня 1594 року - Станіславом Влодеком із Германова. Наприкінці цього століття храм консекрував архієпископ Ян Соліковський. У 20-х роках XVII століття споруджено нову святиню, оскільки місто було перенесене на нове місце.

24225 Комаргород,
вул. Центральна, 6

Перша документальна згадка про поселення датується 13 червня 1459 року, а заснування тут містечка Комаргород пов'язують із шляхтичем Комаром-Забужинським. У другій половині XVIIст. було козацьким сотенним містечком. На початку 80-х років Комаргород мав 1112 мешканців, 1893 року - 1687, 1905 року - 2540, нині є селом із населенням понад 2400 осіб. Входило до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. 23 березня 1745 року місцеві власники брати Четвертинські (Стефан та Антоній) підписали фундаційний акт костельно-монастирського комплексу францисканців конвентуальних, жертвуючи земельну ділянку під його будівництво і відповідне фінансово-майнове забезпечення його спорудження та утримання ченців.

23053 Копайгород,
вул. Центральна, 24,
+380 (4341) 324-44

Засноване у 1624 році на землях села Галчинець місто Новгород невдовзі отримало назву Копайгород та магдебурзьке право. На початку 80-х років тут проживало вісім сотень мешканців, 1893 року - 1628, 1905 року - 3913, нині - понад 1200 осіб. У 1920-1959 роках Копайгород був райцентром, потім увійшов до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського. Із 1956 року є селищем (міського типу).

3 березня 1635 року орендар та війт королівського Новгорода Лукаш Мясковський зобов'язався своїм коштом збудувати у містечку костел. Цей дерев'яний храм вже тоді отримав титул Успіння Пресвятої Дівм Марії та був знищений (можливо, не один раз) в буремні роки другої половини XVII століття. У 1710-х - 1720-х роках цю святиню востаннє відбудували з дерева.

48260 Копичинці,
вул. Шевченка, 17,
+380 (3557) 424-80

Вперше письмово Копичинці згадуються у І половині XIV століття, а з ІІ половини відомі як Копачин чи Копичин. У 1564 році отримали магдебурзьке право та статус міста, який пізніше втратили. Містом стали знову у 1939 році і навіть із січня 1940 року по 1962 рік були центром району, але потім увйшли до Чортківського району, 1965 року - до Гусятинського, а 2020 року повернулись до Чортківського. Проживає тут понад 6700 мешканців.

У 1443 році, 16 серпня тут коштом місцевого власника Яна Копичинського та його матері засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії, свв. Катерини, Симона, Юди Тадея, Станіслава єп., Войтеха, Климентія мч., Миколая і Леонарда. У XVI-XVIІ століттях храм кілька разів відбудовували після знищень, а з 1666 року на його місці стояв лише Хрест. У ІІ половині XVIIст. душпастирство у Копичинцях здійснював священник із Буданова.

34700 Корець,
Костельна, 6A,
+380 (3651) 228-91,
www: parafiakorzec.pl.tl,
f.b.: 458596508258715

Перша літописна згадка про поселення під назвою Корчеськ датується 1150 роком, згадується у документах також у 1380, 1386 і 1399 роках. Місто наприкінці XVIIIст. отримало статус волосного центру. На початку 80-х років ХХст. тут проживало 12 тисяч мешканців, наприкінці 30-х років - понад 6600, нині - понад 7200 осіб. Корець був райцентром у 1940-1962 та 1966-2020 роках, а тепер входить до Рівненського району.

6 травня 1633 року місцевий власник Кароль Корецький фундував у своєму заповіті дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії із мурованою каплицею, в якій мали поховати його разом із дружиною. Додатково пожертвував значні кошти для забезпечення служіння душпастирів, які повинні були молитись за фундаторів.

90332 Королево,
вул. Шевченка, 34,
+380 (3143) 415-72

Перша писемна згадка про Королеве (Фелсас, Кіра(й)газа, Кралово-над-Тісой) датується 1262 роком. У IX—X століттях на місці замку існувало поселення білих хорватів, а наприкінці XII століття на городищі збудували дерев'яний королівський мисливський будинок, від якого поселення і отримало свою назву. З 1947 року - селище міського типу, в якому нині проживає майже 9999 мешканців.

Католицька парафія у Королеві, заснована у XIV столітті, припинила свою діяльність внаслідок приходу реформації у 1560 році і була відновлена лише 1727 року. Сучасний мурований костел споруджено 1778 року коштом барона Ференца Переньі.

12500 Коростишів,
вул. Дарбин'яна, 7,9,
+380 (4130) 354-69,
www: sdbua.info

Заснування Коростишева сягає VI-VII століття (містечко називалось Хміничі і було центром одного з древлянських племен - мінчан). Письмово вперше згадується у 1471 та 1499 роках. У 1779 році - магдебурзьке право, а від 1938р. - статус міста. Нині є районним центром із населенням понад 25 тисяч мешканців.

У 1608 році у Коростишеві було збудовано та освячено перший дерев'яний костел завдяки Адаму та Анні Олізарам (Адам перейшов з православ'я у католицизм). У 1779-1796 роках спорудили коштом родини Олізарів сучасний мрований храм у змішанні стилів бароко зі стилем Людовіка XVI. 1802 року Ф. Олізар добудував до костелу зліва каплицю - родинну усипальницю. 1855 року святиню консекрував єпископ Єровський.

81033 Краківець

Крак(і/о)вець вважається заснованим 1320 року, хоча перша документальна згадка про нього датується 1423 роком. У 1425 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1520 року. 1880 року серед 1895 мешканців Краківця було 610 греко- і 381 римо-католиків, а станом на 1 січня 1939 року тут проживало 1840 осіб, у тому числі 640 українців-греко-католиків, 80 українців-римо-католиків і 350 поляків). Від 17 січня 1940 року Краківець якийсь час був райцентром, а з 1957 року є селищем міського типу, яке нині має понад 1100 мешканців.

Того ж 1425 року, коли Краківець отримав магдебургію, було засновано також і парафію та споруджено дерев'яний костел. 1427 року згадується місцевий настоятель о. Ян Маньковський, який відмовився від служіння у Краківці. В середині XVI століття тодішній власник Краківця Станіслав Фредро збудував черговий дерев'яний храм, який пізніше переробив на молитовний дім кальвіністів, наказавши спалити усі ікони. Римо-католики змушені були перенести богослужіння до каплиці у Гнійниці (нині - Глиниці).

31000 Красилів,
вул. Центральна, 46,
+380 (3855) 236-83, 217-40, 425-17, 425-18,
www: serceisusa.net.ua,
f.b.: 1927564924193977

Залишки давньоукраїнського городища у Красилові датують X-XII століттями, а перша письмова згадка - 1444 роком, хоча у джерелах зустрічається також 1437 рік. На початку XVIст. став центром Кузьминської волості, 1517 року - містом з обмеженим магдебурзьким правом, у 60-х роках - волосним центром. 1873 року тут проживало 2416 мешканців, через 20 років - 8806, нині - майже 19 тисяч осіб. 1923 року Красилів став райцентром, а 1930 року - селищем міського типу. У 1932-1935рр. був позбавлений статусу районного центру, який тоді перенесли до Антонін. З 1964 року є містом районного підпорядкування. Від 2020 року входить до Хмельницького району.

Римо-католики містечка належали до парафії св. Варфоломія у Кульчинах. За інформацією схематизмів Луцько-Житомирської дієцезії 1920, 1921, 1923 і 1925 років, костел у Красилові постав ще 1767 року як філіальна каплиця, споруджена коштом місцевого власника Франциска Сапєги, яка у другому десятиріччі наступного століття була перебудована на сучасний костел завдяки його сину, Миколі Сапєзі.

23342 Красне,
+380 (4355) 237-96

Красне вважається заснованим 1362 року, згадується також 1450 року. Було колись містечком (волосним центром), в якому на початку 80-х років ХІХст. проживало понад три тисячі мешканців, 1893 року - 4750, 1905 року - 5910, а нині село має близько 1100 осіб. У 1923-1928рр. було райцентром, потім увійшло до Тиврівського району, а від 2020 року є частиною Вінницького. 1949 року приєднали села Качанівку і Швачівку.

Перший дерев'яний костел у Красному початку XVIIст. у 1746 році замінили іншим дерев'яним храмом св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, а в 1830-1862рр. збудували мурований костел св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії / св. Антонія, проте у радянські часи його закрили. У 1954 році святиню повністю знищили.