90351 Вилок,
вул. Центральна, 16

Вилок відомий у документах з 1200 року як Тісауйлок («нове поселення на Тисі»), від якого і походить його українська назва. Є ще згадка 1304 року. Статус селища міського типу - з 1959 року. Проживає тут понад 3200 мешканців, 80 відсотків яких рідною вважає угорську мову.

Місцева парафія, яку було засновано у XIV століття (вперше згадується у джерелах 1332 роком), у 1556 році перейшла до реформатів. Її відновили лише 1735 року, а сучасний мурований костел було споруджено 1788 року у стилі бароко. У першій половині XIX століття збудували вежу у класичному стилі, а на початку ХХ - її добудували вище. В 1896 року у храмі встановили орган роботи братів Рігер.

82125 Винники

Перша документальна згадка про Винники датується 1378 роком, згадуються також у 1439 та 1589 роках. 1880 року тут проживало майже сім сотень мешканців, з них 560 українців і 110 поляків, а нині чисельність населення Винник - майже вісім сотень осіб.

Нечисленні римо-католики села належали до парафії св. Миколая у Дублянах. У 1728-1729 роках коштом місцевого власника Франциска Нагуєвського та зусиллями дублянського настоятеля о. Амброзія Пентковського у Винниках було споруджено сучасний мурований костел. Завдяки фундатору тут мала також постати самостійна парафія, проте після його смерті нові власники не тільки відмовились виконувати фінансово-майнові зобов'язання, але й 1743 року перетворили костел на свою приватну каплицю.

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.

78021 Вікняни

Вперше у документах село згадується 3 квітня 1441 року. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 1300 мешканців (понад 700 греко- і близько 600 римо-католиків), 1939 року - 1460, нині ж село має приблизно вісім сотень осіб. З радянських часів до 1993 року називалось Білогіркою. Входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Анни у Тлумачі. В середині ХІХст. їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, а коли у 70-х роках майже досягла шести сотень, то до Вікнян 1876 року перевезли збудований 1721 року тлумацький дерев'яний костел, який у містечку замінили мурованим. Протягом кількох років його було змонтовано (в дещо зміненому стані), впорядковано та освячено під титулом св. Варфоломія.

21000 Вінниця,
вул. Соборна, 12,
+380 (432) 35-02-21,
www: vinkap.net,
f.b.: VinkapCappuccini

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

У 1746 році на запрошення вінницького старости Людовіка Калиновського до Вінниці приїхали перші брати-капуцини, щоб заснувати тут монастир. Спорудження сучасного монастирського мурованого храму у стилі тосканського бароко було завершено 1761 року, коли його консекрував 18 лютого єпископ Луцький Антоній Еразм Воллович. У 1874-1884 роках настоятелем служив майбутній єпископ Кирило Любовидзький. 1888 року царський уряд змусив капуцинів залишити свій останній монастир в Україні. Служити у храмі дозволили тільки дієцезільним священникам.

21000 Вінниця,
вул. Соборна

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Домініканці до Вінниці переселились із містечка Черленків (нині - Селище) на початку 20-х років XVII століття, збудувавши у місті дерев'яний костельно-монастирський комплекс поруч із єзуїтським. Проте у середині цього століття під час козацько-польських війн переїхали до Черленкова. Після їх повернення у Вінницю відновлені завдяки Стефану Черленківському костел та монастир знову було знищено у 90-х роках (тепер вже татарами). На початку XVIIІ століття залишки споруд розібрали.

21000 Вінниця,
вул. Соборна

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного з руських градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914 року центром Подільської губернії, з 1923 році центром округу, а з 1931 року є обласним центром. Населення - понад 370 тисяч мешканців.

Єзуїти у Вінниці розпочали служіння на початку XVII століття, випередивши домініканців на якийсь десяток років. Після пожежі у 1613 році їх дерев'яного осідку розпочалось будівництво мурованого, перша черга якого була завершена 1619 року. В їхній колегії навчались діти шляхетських сімей. Проте єзуїтські споруди були зруйновані у середині цього століття під час козацько-польської війни.

44700 Володимир,
вул. Ковельська, 1

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Перший парафіяльний дерев'яний костел у Володимирі постав ще у другій половині XIVст., обслуговувався домініканцями і мав титул Пресвятої Діви Марії, а перший парафіяльний дерев'яний храм свв. Йоахима i Анни збудували 1554 року з фундації княжни Анни Збаразької, проте він (чи черговий дерев'яний) згорів 1736 року.

44700 Володимир,
вул. Миколаївська, 20

Першою згадкою про Володимир вважається 988 рік, проте він існував ще 884 року під назвою Лодомира. У ХІІст. місто стало центром удільного Волинського князівства. У 1324р. отримало магдебурзьке право, яке неодноразово підтверджувалось після чергового руйнування міста. Від 1375 року до перенесення в Луцьк було столицею дієцезії. Від 1795р. - повітовий центр, тоді його перейменували на Володимир-Волинський, щоб відрізнити від російського Владіміра на Клязьмі. 1861 року тут проживало 5905 мешканців, 1897 року - 9883, 1939 року - 26800, нині - 37900 осіб. У 1948р. Володимир отримав статус міста районного підпорядкування, а 1975 року - обласного. Є райцентром. 2021 року повернено назву Володимир.

Місія луцьких єзуїтів постала у Володимирі 1719 року завдяки фундації Ядвіги Загоровської від 1718 року, служили вони при парафії свв. Йоахима i Анни. Проте лише 1755 року на виділені Гнатом Садовським кошти розпочалось будівництво їх мурованого костельно-монастирського комплексу. Спочатку під керівництвом луцького єзуїта о. Михайла Радзиміновського спорудили храм, який 1770 року (11 липня?) консекрував під титулом Розіслання Апостолів єпископ Холмський Фелікс Турський.

23252 Вороновиця,
вул. Леніна

Вороновиця належала знаменитій шляхетській давньоукраїнській родині Вороновичів г. Кміта або пізніше Кмітів і називалась Вороновим Городищем, а перша згадка про Вороновицю зустрічається у писемних джерелах за 1391 рік. У 1748 році король Августа III надав їй статус міста. Із 1956 року є селищем міського типу. Населення - понад 6 тисяч мешканців.

У 1770-1777 роках власник Вороновиці Франц Ксаверій Горохольськкий збудував на місці старого панського маєтку великий палац в стилі раннього класицизму за проектом німецького архітектора Лоренца Гедона, а 1793 року у центрі поселення його ж коштом розпочалося спорудження та облаштування сучасного мурованого костелу. У 1838 році цей храм освятив єпископ Францішек Мацкевич.