31635 Збриж

У 1565 році на землях сіл Ярослав та Хорівці, відомих у джерелах із ІІ половини XV століття, Лянцкоронськими було засновано містечко з назвою 'Нове-Бржезьє' (вони писались 'з Бржезья'), яка поступово перетворилась на 'Збриж'. 1629 року поселення отримало магдебурзьке право. 1793 місто розділив кордон по Збручу - більша частина відійшла до Російської імперії. Нині Збриж є селом, в якому проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Належало до Чемеровецького району, а тепер - до Кам'янець-Подільського.

Родина власників містечка Тарло фундувала у ньому костельно-монастирський комплекс капуцинів, що було затверджено 13 квітня 1744 року Кам'янець-Подільським єпископом Миколаєм Дембовським. Ченці оселились поряд із дерев'яною каплицею свв. Антонія та Йоана Непомуцького. Урочисте внесення Пресвятих Дарів до каплиці відбулось 1 серпня 1744 року. 14 червня 1749 року закладено наріжний камінь під будівництво монастиря, а 23 квітня 1753 року єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Проте спорудження комплексу затягнулось, а після смерті фундатора у 1772 році капуцинам довелось продовжувати його власним коштом.

20200 Звенигородка,
вул. Шевченка, 1

У давньоруські часи місто називалось Звенигород, проте його зруйнували татаро-монголи. Воно відродилось пізніше на новому місці, на 3 кілометри південніше. Перша письмова згадка про нього датується 1394 роком. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку, а 1792 року отримала магдебурзьке право. З 1798 року - центр повіту. У 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 року стала містом районного підпорядкування. Населення - понад 17 тисяч мешканців.

Парафія у Звенигородці була заснована 1766 року коштом Фелікса Солтика, 1776 року додаткові кошти на її забезпечення виділив король Станіслав Август. Тоді ж і розпочали будівництво дерев'яного костелу, наріжний камінь якого освятив о. Палуцький. У 1780 році душпастирював тут о. Лоєцький.

12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Перший (дерев'яний) костел у Звягелі постав коштом Острозьких у першій третині XVIIст. (деякі джерела вважають його мурованим). Проте у середині цього століття був знищений козаками Богдана Хмельницького. 1726 року місцеві власники Любомирські збудували інший дерев'яний храм, але і його згодом знищила пожежа. У 1753 році завдяки зусиллям настоятеля о. Йосифа Карпинського розпочалось спорудження мурованої святині, яке завершили 1766 року, використавши будматеріали із частини розібраних замкових мурів.

16552 Зеленівка

У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.

Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.

32341 Зіньківці,
вул. Соборна

Зіньківці вперше згадуються у документах 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року та 1493 рок, а потім - у 1509, 1528, 1556 та 1643 роках, коли село зазнавало шкоди в результаті татарських та молдавських нападів. Нинішнє населення села - понад вісім сотень мешканців.

Костел у Зіньківцях існував з XVII століття, проте також був знищений татарами. Його відбудував у 1718-1721 роках єпископ Стефан Рупневський, 1721 року храм було освячено (ймовірно, ним же). На початку XX століття святиню розширили. У 1925 році радянська влада закрила костел, а в його приміщеннях було розташовано хату-читальню та єврейський пункт по ліквідації неграмотності, який діяв до 1933 року.

80700 Золочів,
вул. Мазепи, 1А/14,
+380 (3265) 428-99,
www: zolochiv.pijarzy.pl

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Парафію у Золочеві було засновано 14 червня 1627 року, проте 1838 року парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджений у 1624-1634 роках, було передано греко-католикам, а римсько-католицьку парафію перенесли до святині оо. -піярів. Будівництво цього барокового храму (та колегії оо.-піярів) на кошти Якова Собеського тривало у 1731-1785 роках. 1787 року австрійська влада спочатку передала незавершену будівлю цього костелу греко-католикам, які після тривалого часу, не маючи фінансових можливостей добудувати святиню, обміняли її на меншу - вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

81135 Зубра

Поселення у давньоукраїнських (руських) джерелах відоме з XIII століття, а в польських - від 1381 року. Згадується також у 1407 та 1408 роках, коли Зубру перевели на німецьке право. Зі середини XVI до ХХ століття перебувала у власності Львова. Вже 1890 року поселення було майже повністю польським (серед 1670 мешканців лише 8 українців і 6 німців), а 1921 року - 1308 поляків і 3 українця. 1945 року більшість поляків переселили до Польщі. Нині у Зубрі, що належала до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського, проживає понад 4 тисячі осіб.

Перша згадка про костел у Зубрі датується 1457 роком (ймовірно, парафія постала приблизно у той же час). 1600 року зубрівський храм був дерев'яним та мав титул св. Матея, але внаслідок татарсько-турецьких нападів 1618-1623 років став однією із 19 знищених святинь, що спричинило занепад парафії. Її було відновлено лише 1655 року коштом міської ради Львова.

22432 Іванів,
вул. Гагаріна, 17

Іванів, який нині є селом, до 1946 року був містом Янів. У 1410 році Адам Мишка розпочав будувати в Янові великий обороний замок, проте першою писемною згадкою про Янів вважається 1537 рік. 1578 року поселення отримало магдебурзьке право. Проживає тут понад 4600 мешканців.

У 1780 році в Іванові було споруджено сучасні муровані костел (у стилі бароко) та монастир для оо.-францисканців (бернардинів) на кошти Соломії Холоневської. 1832 року після ліквідації царською владою францисканського монастиря храм став парафіяльним. У 1841 році костел освятив єпископ Францішек Мацкевич.

81070 Івано-Франкове,
вул. Яворівська, 11,
+380 (3259) 231-77,
f.b.: kosciol.janow.lwowski

У 1611 році Іван Свошовський, який походив з древнього руського роду, перебував на службі короля та залишився православним до кінця життя, отримав королівський дозвіл на заснування міста на землях села Залісся, відомого у документах з 1370 року. Магдебурзьке право Янова було підтверджене у 1634 та 1649 роках. Місто стало осередком староства. Від 1940 року є районним центром, 1945 року було змінено назву на Івано-Франкове. Населення - понад 6400 мешканців.

У 1611 році село Залісся вже мало свій дерев'яний костел, а парафію тут було засновано 8 серпня 1614 року коштом І. Свошовського. У 1648 році дерев'яний храм знищили козаки Б. Хмельницького, 1670 року його відбудували. У 1702 році костел, який складався з мурованої частини та дерев'яного нефу, грунтовно відремонтував о. В. Перович. 1724 року було добудовано передсінок.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 334685547022026

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1747-1754 роках в Ізяславі було споруджено храм для оо.-місіонерів за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани, який навічно залишився в Ізяславі (його поховали тут 1765 року). Костел консекрував єпископ Франциск Кобельський. 1831 року монастир місіонерів було ліквідовано, а святиня стала парафіяльною.