32341 Зіньківці,
вул. Соборна

Зіньківці вперше згадуються у документах 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року та 1493 рок, а потім - у 1509, 1528, 1556 та 1643 роках, коли село зазнавало шкоди в результаті татарських та молдавських нападів. Нинішнє населення села - понад вісім сотень мешканців.

Костел у Зіньківцях існував з XVII століття, проте також був знищений татарами. Його відбудував у 1718-1721 роках єпископ Стефан Рупневський, 1721 року храм було освячено (ймовірно, ним же). На початку XX століття святиню розширили. У 1925 році радянська влада закрила костел, а в його приміщеннях було розташовано хату-читальню та єврейський пункт по ліквідації неграмотності, який діяв до 1933 року.

80700 Золочів,
вул. Мазепи, 1А/14,
+380 (3265) 428-99

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Парафію у Золочеві було засновано 14 червня 1627 року, проте 1838 року парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджений у 1624-1634 роках, було передано греко-католикам, а римсько-католицьку парафію перенесли до святині оо. -піярів. Будівництво цього барокового храму (та колегії оо.-піярів) на кошти Якова Собеського тривало у 1731-1785 роках. 1787 року австрійська влада спочатку передала незавершену будівлю цього костелу греко-католикам, які після тривалого часу, не маючи фінансових можливостей добудувати святиню, обміняли її на меншу - вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

81135 Зубра

Поселення у давньоукраїнських (руських) джерелах відоме з XIII століття, а в польських - від 1381 року. Згадується також у 1407 та 1408 роках, коли Зубру перевели на німецьке право. Зі середини XVI до ХХ століття перебувала у власності Львова. Вже 1890 року поселення було майже повністю польським (серед 1670 мешканців лише 8 українців і 6 німців), а 1921 року - 1308 поляків і 3 українця. 1945 року більшість поляків переселили до Польщі. Нині у Зубрі, що належала до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського, проживає понад 4 тисячі осіб.

Перша згадка про костел у Зубрі датується 1457 роком (ймовірно, парафія постала приблизно у той же час). 1600 року зубрівський храм був дерев'яним та мав титул св. Матея, але внаслідок татарсько-турецьких нападів 1618-1623 років став однією із 19 знищених святинь, що спричинило занепад парафії. Її було відновлено лише 1655 року коштом міської ради Львова.

22432 Іванів,
вул. Гагаріна, 17

Іванів, який нині є селом, до 1946 року був містом Янів. У 1410 році Адам Мишка розпочав будувати в Янові великий обороний замок, проте першою писемною згадкою про Янів вважається 1537 рік. 1578 року поселення отримало магдебурзьке право. Проживає тут понад 4600 мешканців.

У 1780 році в Іванові було споруджено сучасні муровані костел (у стилі бароко) та монастир для оо.-францисканців (бернардинів) на кошти Соломії Холоневської. 1832 року після ліквідації царською владою францисканського монастиря храм став парафіяльним. У 1841 році костел освятив єпископ Францішек Мацкевич.

81070 Івано-Франкове,
вул. Яворівська, 11,
+380 (3259) 231-77,
f.b.: kosciol.janow.lwowski

У 1611 році Іван Свошовський, який походив з древнього руського роду, перебував на службі короля та залишився православним до кінця життя, отримав королівський дозвіл на заснування міста на землях села Залісся, відомого у документах з 1370 року. Магдебурзьке право Янова було підтверджене у 1634 та 1649 роках. Місто стало осередком староства. Від 1940 року є районним центром, 1945 року було змінено назву на Івано-Франкове. Населення - понад 6400 мешканців.

У 1611 році село Залісся вже мало свій дерев'яний костел, а парафію тут було засновано 8 серпня 1614 року коштом І. Свошовського. У 1648 році дерев'яний храм знищили козаки Б. Хмельницького, 1670 року його відбудували. У 1702 році костел, який складався з мурованої частини та дерев'яного нефу, грунтовно відремонтував о. В. Перович. 1724 року було добудовано передсінок.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 334685547022026

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1747-1754 роках в Ізяславі було споруджено храм для оо.-місіонерів за проектом архітектора польського королівського двору Пауло Антоніо Фонтани, який навічно залишився в Ізяславі (його поховали тут 1765 року). Костел консекрував єпископ Франциск Кобельський. 1831 року монастир місіонерів було ліквідовано, а святиня стала парафіяльною.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Тринiтарська, 1

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

У 1750-1765 роках на добровільні пожертви парафіян у Кам'янці було споруджено тринітарський храм замість дерев'яного костелу 1712 року. 8 жовтня 1789 року святиню консекрував єпископ Адам Красинський. 1842 року після закриття царською владою тринітарського монастиря храм стає дієцезіальним.