78134 Михальче

Перша документальна згадка про Михальче датується 1439 роком, коли тут заснували католицьку парафію. Вже тоді поселення було містом. Потім згадується 6 січня 1448 року в книгах галицького суду. 1781 року Михальче втратило статус міста. У 20-х років тут оселелись переселенці із Польщі, які утворили чотири колонії (з них 10.02.1940р. понад дві з половиною сотні було депортовано в Сибір). Нині у селі проживає близько восьми сотень мешканців. Належало до Городенківського району, а тепер - до Коломийського.

Як вже було згадано, парафія у Михальчому постала 2 вересня 1439 року коштом його власника Михайла Мужили з Бучача та отримала титул Божого Тіла та свв. Архангела Михаїла, Станіслава і Катерини, а першим її настоятелем став його секретар о. Петро зі Скавини (у Польщі). Наступна згадка про парафію датується 1578 роком, потім - першою половиною XVII століття, а пізніше перестала існувати внаслідок татарських нападів.

82013 Міженець,
+380 (3238) 323-25,
f.b.: 1847820292137724

Поселення Міженець відоме у документах з 1392 року як Нижинець. Проживає у селі нині понад 1100 мешканців.

Парафія у Міженці була заснована 21 січня 1488 року коштом П. Дерсняка та Я. Каменецького (за непідтвердженими даними, її заснували ще у ІІ половини XIVст., а 1488 року лише відновили). Відомо, що у 1642 році дерев'яний костел було освячено після ремонту. 1696 року храм згорів. У 1700 році спорудили (за кошти А. Баранецької) та освятили новий дерев'яний костел. 1721 року він мав 4 вівтарі, була також новоспоруджена дзвіниця на 2 дзвони.

35740 Мізоч,
вул. Тараса Якимчука, 22

Перша письмова згадка про Мізоч (Великий і Малий) датується 1322 роком. 23 вересня 1761 року Великий Мізоч отримав магдебурзьке право. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть Великий Мізоч став просто Мізочем, а Малий - Мізочком. На початку 1880-х років містечко мало приблизно 1800 мешканців, нині тут проживає понад 3400 осіб. Від 1940 року є селищем (міського типу). У 1940-1959рр. був райцентром, потім - у складі Здолбунівського району, а від 2020 року - Рівненського

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. Будівництво костелу у Мізочі фундував його власник Кшиштоф Дунін-Карвіцький 1795 року, після чого і розпочалось будівництво мурованої святині. А завершив спорудження храму разом із розташованим поруч парафіяльним будинком його син Казимир 1830 року.

35100 Млинів

Перша письмова згадка про Млинів датується 1508 роком, проте на півночі поселення виявлено залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого 1149 року у літописі. У 1789 році Млинів отримав магдебурзьке право, від 1866 року був центром волості, а після 1939 року став селом і водночас районним центром. Із 1959 року є селищем міського типу. Нині у Млинові проживає понад вісім тисяч мешканців, і входить селище до Дубнівського району.

Спочатку римо-католики Млинова належали до парафії у Коблині. У 1785-1786 роках у Млинові коштом його власника Януша Ходкевича було споруджено за проектом придворного архітектора короля Станіслава Понятовського Е. Шрєгєра філіальний невеликий мурований костел довжиною 35 метрів та шириною 18.5 метрів. 1833 року парафію з Коблина перенесли до Млинова, і ця святиня стала парафіяльною. У 1906 році її реставрував місцевий настоятель о. Серафим Собанський. Під час І сітової війни храм зазнав істотних руйнувань. Його чергову реставрацію здійснив 1921 року настоятель о. Телесфор Перегуда.

23154 Мовчани

Датою заснування поселення Мовчани вважається 1590 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько 860 мешканців, 1893 року - 1392, 1905 року - 1437, а нині їх лише трохи більше чотирьох сотень осіб, з них понад сто римо-католиків.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді. 20 листопада 1797 року місцеві власники Антоній і Маріанна Тшецеські фундували костел у Мовчанах, жертвуючи для нього відповідні кошти та майно, тому цього року спорудження храму могло лише розпочатись. Парафію у Мовчанах було виділено із шаргородської не раніше 1799 року (можливо, що тоді будівництво святині вже завершили, принаймні, в основному).

34634 Моквин

Перша письмова згадка про Моквин датується 1564 роком, згадується також у 1583 і 1594 роках. З 1866 року був волосним центром. На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало близько восьми з половиною сотень мешканців, на початку ХХст. - понад 1600, 2022 року - 2397 осіб. У 1962р. його перейменували на Першотравневе та віднесли до категорії селищ (міського типу), а 1990 року повернули стару назву і знову зробили селом. Входив до Березнівського району, а від 2020 року є чатиною Рівненського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1750 році місцевий власник князь Станіслав Любомирський збудував у Моквині мурований храм, проте не встиг його оздобити та оснастити, бо вже через 5 років село стало власністю Валентина Требуховського, після якого у 1783 році його успадкували Валевські. Схоже, що саме вони через деякий час завершили викінчення святині. Її консекрував під титулом Воздвиження Святого Хреста 1830 року колишній єпископ Луцько-Житомирський, а тоді вже архієпископ-митрополит Могильовський Каспер Цецішовський.

4830? Монастириська,
вул. Тараса Шевченка, 18

Спочатку поселення називалось Підгородне, потім - Монастирище. Вперше у документах згадується у 1433 та 1437 роках, з 1454 року відоме як місто з магдебурзьким правом. У 1773-1782рр. було центром дистрикту Галицького циркулу Королівства Галичини та Володимирії. У 80-х роках ХІХ століття мало майже три з половиною тисячі мешканців, у тому числі 1741 римо- та 408 греко-католиків. З 1940 року (за винятком 1962-1966рр.) Монастириська були райцентром, а нині з населенням близько п'яти з половиною тисяч осіб входять до Чортківського району.

Про первісний костел та заснування парафії у Монастириськах інформація відсутня (можливо, вони постали до 1600 року). Відомо лише, що 1721 року тут був дерев'яний храм, споруджений не пізніше 1702 року коштом Терези - вдови Олександра Потоцького. Ця досить велика святиня мала три вівтарі - головний з образом Матері Божої Ченстоховської та бічні з іконами св. Антонія і св. Станіслава.

23530 Мурафа,
вул. Дружби, 75,
+380 (4344) 293-68, 294-44,
f.b.: murafs.ka.parafia

Мурафа (Морахва) вперше документально згадується 1432 року. Частина містечка на правому березі ріки Клекотина звалась Стара Мурафа, а на лівому березі - Нова Мурафа. У 80-х роках XIXст. ці дві Мурафи нараховували майже три тисячі мешканців, 1893 року - 2260, 1905 року - 3140. У радянські часи до 1989 року об'єднане село Мурафа називалось Жданове. Нині тут проживає понад 2700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

У 1627 році у Мурафі місцева власниця Ядвіга Белжецька (із Язловецьких) фундувала невеликий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії для оо.-домініканців, пожертвувавши їм, зокрема, села (Великі) Голинчиці та Малі Голинчинці (Ксьондзівку, яка нині є Вербівкою). Після цього фундаторка померла, а її спадкоємець Януш Тишкевич заборонив ченцям оселитись у Мурафі, тому домініканці облаштувались у Голинчицях, збудувавши тут дерев'яні каплицю та невелику резиденцію.

82055 Муроване

У 1374 році поселення Ляшки було надано у власність родині Гербуртів, а магдебурзьке право йому забезпечили у 60-х роках XVI століття інші власники - родина Тарло. Причому, до 30-х років ХІХ століття місто і село під назвою Ляшки Муровані існували нарізно. У 1946 році поселення назвали просто Мурованим. Нині у селі проживає менше семи сотень мешканців.

Початково місцеві римо- католики належали до парафії св. Лаврентія у Хирові, проте 4 лютого 1688 року з ініціативи чергових власників поселення Мнішків тут постала самостійна парафія з дерев'яним костелом св. Юрія мч., збудованим їхнім же коштом 1614 року.

У 1753 році цей храм замінив мурований бароковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Юрія мч, споруджений теж коштом Мнішків. Але 1796 року австрійська влада через те, що парафіян було дуже мало (лише трохи більше сотні), передала святиню місцевим греко- католикам, котрі тоді втратили свою церкву внаслідок пожежі. Католицькі віряни латинського обряду Ляшек Мурованих увійшли до складу парафії св. Архангела Михаїла у Старій Солі і лише у 1900-1901 роках збудували новий мурований костел під титулом св. Йосифа.

81105 Наварія

У 1578 році Наварія, щодо заснування якої інформація відсутня, отримала магдебурзьке право і була містечком до XVIII століття (1758 року навіть отримала додаткові міські права). 1880 року тут проживало майже дев'ять сотень мешканців, з яких більше половини - римо-католики, нині чисельність населення - майже півтори тисячі мешканців. Наварія належала до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1618-1621 роках татари знищили у Наварії перший (дерев'яний) костел, споруджений наприкінці XVI століття разом із заснуванням тут парафії. 1630 року пожежа знищила наступний дерев'яний храм, збудований коштом Єлизавети Гумницької. У 1641-1645 роках було споруджено муровану святиню (також за кошти Е. Гумницької). 1645 року цей костел консекрував єпископ-помічник Львівський Андрій Средзинський 1648 року храму завдали шкоди козаки Б. Хмельницького, проте він швидко був відновлений.