35800 Острог,
вул. князів Острозьких, 4A

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

У 1771 році на цвинтарі біля парафіяльного костелу Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі поруч із могилою єпископа Баківського Станіслава Бєганського, який був також препозитом острозьким, коштом настоятеля о. Йосифа Голуховського збудували невеличку муровану капличку, що отримала титул Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

35800 Острог,
Семінарська, 2

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

3 квітня 1750 року місцевий землевласник Януш Сангушко пожертвував капуцинам земельну ділянку в Острозі під костельно-монастирський комплекс та землі поза містом. Спорудженням займався Самуель Лубківський, і спочатку він збудував невеличкі дерев'яні монастир і каплицю, а вже потім приступив до спорудження мурованих споруд за проектом придворного архітектора Сангушків Павла Фонтани. Проте вдалось йому збудувати лише монастир та розпочати спорудження святині.

78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

45342 Павлівка

Перша письмова згадка про Порицьк датується 1405 роком, згадується також у 1407 і 1418-1419 роках. У 1870 році в містечку проживало 583 мешканців, на початку ХХст. - 2369, нинішнє село Павлівка, утворене 1951 року злиттям села Павлівка та вцілілої частини Порицька, має понад вісім сотень осіб. Входило до Іваницького району, а від 2020 року є частиною Володимирського.

Перший (дерев'яний) костел у Порицьку 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego' та схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують 1405 роком. Інколи, помилково прочитавши текст у 'Słowniku', його спорудження приписують Феліксу (Щенсному) Чацькому, який народився 1723 року, а його родина стала власником Порицька лише 1694 року. Черговий дерев'яний храм Пресвятої Трійці постав у 40-х роках XVIIст. коштом Андрія Загоровського, який отримав Порицьк як посаг за дружиною Єленою (із Конєцпольських).

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Муровану каплицю у Пеняках при дворі власників села Бєльських розпочали будувати їхнім коштом на початку 60-х років XVIII століття. Принаймні, 1766 року вона вже згадується під час візитації архієпископа Вацлава Сераковського сасівської парафії св. Йоана Хрестителя, до якої належали місцеві римо-католики. Дата 1767, розміщена на фасаді святині, вказує на рік завершення її спорудження.

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села була збудована іх коштом мурована каплиця. Проте пізніше її на деякий час віддали греко-католикам, оскільки згоріла їхня дерев'яна церква.

44812 Перевали

Вперше у документах Перевали згадуються у 1432 та 1445 роках. У 1460-1780 роках поселення вважалось містом (у 1531 році отримало магдебурзьке право). 1921 року тут проживало 265 мешканців, з яких 77 були римо-католиками. Нині чисельність місцевого населення становить менше 4 сотень.

Парафія у Перевалах постала 1464 року (ймовірно, що тоді ж збудували перший дерев'яний костел). І відбулось це коштом Гурка з Перевал і Щитна та Романа зі Сточка. У ІІ половині XVI століття храм належав протестантам. У 1634 році дерев'яний костел зруйнувала пожежа, проте його замінили новою дерев'яною святинею, яка вже у 1672 році перебувала у поганому технічному стані. Її ремонт здійснив настоятель о. Казимир Охович 1681 року, а 15 листопада 1682 року храм освятив єпископ Холмський Станіслав Сьвєнціцький. У 1714р. відбувся черговий ремонт храму (за настоятеля о. Павла Коженьовського).