80670 Підкамінь

Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).

Святіший Отець Пій VI 10 вересня 1788 року надав каплиці св. Юди Тадея у Підкамені повний відпуст для тих вірян, які впродовж десяти років будуть відвідувати її. Отже на той час вона вже існувала, хоча, швидше за все, була збудована раніше (неподалік від відомого Підкамінського каменя).

80670 Підкамінь

Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).

Каплицю св. Роха на місці поховання численних жертв епідемії чуми 1770 року у Підкамені на Синьці збудували завдяки зусиллям преора о. Генрика Руссяна у 1772 році та освятили 5 вересня того ж року. В ніші зверху на її фасаді помістили кам'яну скульптуру святого Роха, а внутрішні стіни оздобили фресками.

78633 Пістинь

Поселення Пістинь в письмових джерелах вперше згадується 1375 року, хоча було засноване значно раніше. Наступні згадки - у 1416, 1443, 1478, 1515 і 1578 роках. 1756 року Пістинь отримав магдебурзьке право. Основою господарської діяльності містечка, як і раніше, було виварювання солі і торгівля нею. 1880 року тут проживало 3113 мешканців, з яких 2018 були греко- і 426 римо-католиками. 1934 року Пістинь втратив статус містечка, а 1939 року його населення становило 3900 осіб (українців - 2750, євреїв - 570, поляків - 380, латинників (українців-римо-католиків) - 200, нині ж мешканців - понад чотири тисячі.

Хоча римо-католики Пістиня належали до парафії Матері Божої Святого Розарію в Косові, проте адміністраторами місцевої парафії, принаймні, до XIX століття були бернардини із парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині має титул св. Антонія. 30 грудня 1769 року архієпископ Львівський Вацлав Сераковський у Дунаєві дав дозвіл на будівництво костелу в Пістині, а 7 квітня 1770 року коломийський декан о. Павло Колендовський освятив наріжний камінь цього храму.

81362 Пнікут

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Не пізніше, ніж у 1470 році у Пнікуті було засновано парафію, костел (дерев'яний) постав ще раніше. На початку XVII століття цей (чи черговий) храм потребував заміни, тому 7 січня 1611 року троє каноніків перемишльської капітули, якій належав Пнікут, збільшили майнове забезпечення парафії, щоб цього ж року розпочати будівництво нової дерев'яної святині. Але вже 1646 року цей храм потребував ремонту. Проте відновлювали його не стали, а у 1667 році спорудили новий дерев'яний костел.

80760 Поморяни

Поморяни відомі у джерелах з 1437 року, у 1456 році отримали міські права. У 60-х роках XVI століття поруч зі старим місто заснували нове, яке 1564 року отримало магдебурзьке право. У радянські часи Поморяни навіть були якийсь час районним центром. Із 1940 року - селище міського типу з начеленням понад 1300 мешканців.

У 1483 році вперше згадується місцева парафія та парох Яків, а 1595 року парафія згадується як препозитура. У 1633 році парафію відновили після періоду протестантизму та спорудили новий дерев'яний костел коштом Я. Собеського. У 1674 році збудовано черговий дерев'яний храм за кошти короля Яна ІІІ.

35645 Птича

Вперше у документах Птича згадується 1545 роком. Була містечком. У 1906 році тут проживало лише трохи більше тисячі мешканців, переважно українців, а станом на сьогодні їх чисельність майже не змінилась. Нині є селом, яке належить до Дубенського району.

Фундація першого (дерев'яного) костелу у Птичі відбулась 2 жовтня 1632 року Владиславом Заславським-Острозьким, який 13 квітня 1636 року збільшив свої пожертви на парафію. Цей храм освятили 14 серпня 1641 року. 2 жовтня 1642 року Заславський-Острозький обдарував парафію додатковим фінансово-матеріальним забезпеченням. Проте під час козацько-польських військових протистоянь ця святиня зазнала руйнування.

80316 Рава-Руська,
вул. Коновальця, 32/4,
+380 (3252) 434-02

Перші поселення на теренах міста виникли близько дев'яти століть тому, а в документах Рава-Руська згадується 1455 роком. Тоді белзький і мазовецький князь Владислав одне з таких поселень назвав іменем свого володіння у Польщі - Равою, додавши слово «Руська», адже Русь, русини є давньою назвою України та українців. 1622 року Рава отримала магдебурзьке право. З 1913 року була центром повіту, статус міста отримала 1939 року і до 1962 року була центром району. Населення - понад 8600 мешканців.

У 1612 році місцеві землевласники Тщенці перенесли парафію у селі Річки, засновану 1531 року, до своєї резиденції у Раві-Руській та спорудили тут дерев'яний костел. Святиня була знищена 1648 року місцевим населенням. У 1770-1776 роках коштом наступного власника Андрія Жечицького спорудили бароковий однонефний храм, який 9 травня 1843 року консекрував архієпископ Франциск Піштек. У 1895 та 1926 роках відбулась реконструкція святині.

81372 Раденичі

Село Раденичі вперше згадується у документах 1429 роком. Проживає тут нині понад 1100 селян.

У 70-х роках XV століття тут було засновано парафію коштом М. Стадницького. У 40-х роках XVII століття спорудили черговий дерев'яний костел за кошти єпископа А. Средзинського, який його консекрував. У 1754 році збудовано новий дерев'яний костел на місті попереднього. 19 липня 1768 року храм консекрував єпископ І. Крижановський.

80200 Радехів

Перша письмова згадка про Радехів (Радихів) датована 1472 роком, наступна - 1493 роком. 1752 року отримав магдебурзське право. 1880 року місто нараховувало понад 3500 мешканців, причому кількістю українці у десять разів переважали поляків. У 1911-1939 роках був центром повіту, а пізніше - центром району. Від 2020 року входить до Червоноградського району. Нині тут проживає понад 9700 осіб.

Римо-католики Радехова спочатку належали до парафії у Станині та своєї святині не мали. Проте завдяки місцевому власнику Йосифу Мієру у 1775-1776 роках до міста було перенесено парафію зі Станина та розпочали будівництво мурованого костелу св. Анни (можливо, що такий титул мала парафія у Станині). Завершили спорудження храму 1828 року його консекрацією під титулом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

44353 Радехів

У документах Радехів вперше згадується 1514 року, коли поселення отримало німецьке право. У 1921 році тут проживало 446 мешканців, з яких лише 12 були католиками. Нині чисельність населення Радехова перевищує шість сотень осіб, а належить село вже до Ковельського району (раніше було в Любомельському).

Відомо, що у 30-х роках XVI століття Радехів належав до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі, а 1564 року - Успіння Пресвятої Діви Марії у Перевалах. 20.11.1696р. о. Войцех Рошковський із Холма склав акт фундації конвекту августиянів у Радехові, що було підтверджено 06.10.1697р. єпископом Яном Длужевським. 29.09.1698р. відбулось урочисте впровадження перших августиянів. Їх костельно-монастирський комплекс збудували із дерева. 1715 року у храмі було 5 вівтарів (головний - Матері Божої, а бічні - свв. Михаїла, Августина, Ангелів-Стражів та Войцеха). До середини цього століття ці будівлі занепали та потребували ремонту.