81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.

44725 Свійчів

Нинішнє село Свійчів документально вперше згадується 1570 року, є також згадка у 1577 і 1583 роках. Було містечком. На початку ХХ століття тут проживало трохи більше двох сотень мешканців, наприкінці 30-х років українців і поляків було майже порівно, нині ж його населення складає менше чотирьох сотень осіб.

Парафію у Свійчові фундував місцевий власник і, можливо, перший католик в давньоукраїнській шляхетській родині Лагодовських Ян документом від 13 січня 1607 року, що було підтверджено у Володимирі 31 січня наступного року. Її фінансово-матеріальне забезпечення 16 листопада 1617 року збільшили Лагодовські, а 1646 року - ще й Адам Кисіль. Отож, у 1607-1608 роках тут збудували дерев'яний храм, який тоді ж чи пізніше отримав ще й муровану частину.

67232 Северинівка

Село засноване графом Северином Потоцьким після закінчення Російсько-турецької війни 1787-1792 років та назване на його честь Потоцьким. 3 липня 1806 року селище Потоцьке перейменували на містечко Северинівка. 2012 року відкрито пам'ятний знак засновнику села графу Северину Потоцькому. Нині у селі проживає майже шість сотень мешканців.

У 1800 році в Северинівці було споруджено костел, який отримав титул св. Северина на честь засновника поселення та фундатора святині (в джерелах цей храм інколи помилково вважають греко-католицьким). У 1801 році костел консекрував Кам'янець- Подільський єпископ Михайло Сераковський. Парафія, яка у різні часи налічувала від тисячі до півтори тисяч вірян (переважно польського етнічного походження), побувала у складі кількох єпархій - Кам'янець- Подільської, Могилевської і Тираспольської. Зокрема, 1866 року її обслуговував куратор о. Нарцис Левицький, а перед Ісв. війною - настоятель о. Йоан Феч.

81162 Семенівка

Село Семенівка відоме у документах з 1397 року. Проживає тут нині понад 2 тисячі селян.

У 1460 році тут було засновано парафію. 26 травня 1469 року вперше згадуються місцеві костел та душпастир. 5 жовтня 1532 року парафію приєднали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Щирці. 1721 року коштом Потоцьких завершили будівництво сучасного мурованого храму. 11 жовтня 1722 року єпископ Я. Шанявский консекрував цей костел. У 40-х роках XVIII століття святиню відновили завдяки Й. Потоцькому після пожежі 1740 року. У 1935-1936 рокаї С. Бенковська зі Львова відновила фрески XVIIIст.

48208 Сидорів,
вул. Церковна,
f.b.: sydoriw

Перша писемна згадка про Сидорів датується 7 жовтням 1398 року. 5 квітня 1547 року поселення отримало статус міста, який втратило у другій половині XVIII століття. 1870 року у селі проживало 1622 мешканців, 1880 року - 1740, нині Сидорів має понад 1100 осіб. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Після того, як Сидорів отримав міський статус, завдяки місцевим власникам Потоцьким тут збудували костел. Його 1628 року вже з фундації іншого власника (Мартина Калиновського) замінив черговий храм, який, за непідтвердженими даними, отримав титул св. Миколая (ймовірно, що було засновано також парафію у складі Кам'янецької дієцезії). Але цю святиню знищили в середині XVII століття козаки Богдана Хмельницького.

48720 Скала-Подільська,
вул. Грушевського

Поселення (вперше писемно згадується у 1210р. як Скала-над-Збручем) після знищення татаро-моголами у 1240р. відновили 1331 року. Згадується також у 1394 і 1395 роках, а на початку 40-х років XVст. отримало магдебурзьке право, відновлене 1518 року, коли містечко стало центром староства. 1880 року у Скалі проживало 5430 мешканців (переважно - українців), 1914 року - близько шести тисяч, нині - понад 3600 осіб. У 1940р. стало селом та Скалою-Подільською і до 1959 року було центром району, а від 1956 року є селищем (міського типу). Входило до Борщівського району, від 2020 року є частиною Чортківського.

Ймовірно, що перший костел (дерев'яний) та парафія постали у Скалі ще у XVст., коли поселення отримало магдебурзьке право, хоча офіційно час заснування парафії вважається невідомим. За непідтвердженою інформацією, перший мурований храм у містечку був вже у першій половині XVII століття, проте у другій його половині святиня, швидше за все, зазнала суттєвих пошкоджень. І була відбудована фактично заново 1719 року коштом скальського старости Валентина Казимира Межеєвського. У 1724 року храм освятили під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

47851 Скалат

Вперше Скалат згадується у 1512-1513 роках, а 1561 року вже вважався містом. У 1766р. підтвердили магдебурзьке право, отримане ще приблизно 1600 року. У 1867р. Скалат став центром повіту. 1857 року тут проживало 4008 мешканців, 1866 року - 4247, 1870 року - 4593, 1880 року - 5702, у тому числі 1657 римо- і 1362 греко-католиків, 1910 року - 6228, 1939 року - понад сім тисяч, нині - менше чотирьох тисяч осіб. У 1940-1962рр. Скалат був райцентром, потім увійшов до Підволочиського району, а 2020 року - Тернопільського.

Парафію у Скалаті фундував 10 липня 1632 року місцевий власник Кшиштоф Віхровський, а коли 10 березня 1642 року він збільшив її фінансово-майнове забезпечення, то костел вже існував. 1666 року храм мав титул Успіння Матері Божої, вежу-дзвіницю та чотири вівтарі. У наступні десятиліття святиня перестала функціонувати та була відбудована 1703 року.

30000 Славута

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду міста належали до парафії св. Йосифа в Ізяславі. Наприкінці XVIIIст. завдяки місцевим власниками Сангушкам в Славуті постали філіальна мурована каплиця, перебудована з якоїсь господарської споруди і освячена 1795 року, та осередок отців-місіонерів (лазаристів) при ній.

32423 Смотрич,
вул. Героїв Небесної Сотні, 4,
+380 (3858) 932-33, 324-84,
f.b.: kostelsmotrich

Смотрич згадується у давньоукраїнських літописах XIIст., 1240 року його зруйнували татаро-монголи, а в XIVст. князі Коріятовичі зробили його столицею Подільського князівства. У 1448р. отримав магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. мав близько 1200 мешканців, 1894 року - 2686, 1905 року - 4003, нині -понад 1900 осіб. У 1923-1962рр. був райцентром, потім увійшов до Дунаєвицького району, а 2020 року - до Кам'янець-Подільського. Із 1960р. є селищем (міського типу).

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії і місійна резиденція домініканців у Смотричі постали в середині XIVст. завдяки князям Коріятовичам. У 60-х роках засновано регулярний конвент ченців з фундації князя Юрія, яку 17 березня 1375 року збільшив князь Олександр, що було підтверджено під час заснування міста 1448 року. Проте у 1484 році домініканський комплекс згорів.

32472 Сокілець

Сокілець у 1240р. зруйнували татаро-монголи, потім згадується 1395 року, а також у 1535, 1552, 1563 і 1565 роках. Із XVIIст. був містечком. 1893 року тут проживало 2894 мешканців, 1905 року - 2974, перед Ісв. війною - 2976. У 1973р. при будівництві Дністровської ГЕС його намагались затопити, а жителів переселили, проте рівень води виявився недостатнім, щоб затопити історичну частину села. Нині воно нараховує менше півтисячі осіб, до 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Ще у 30-х - 40-х роках XVIIст. місцева власниця Гумецька намагалась заснувати в Сокільці домініканський монастир на 8 ченців (тоді там вже був якийсь костел, можливо, навіть мурований), проте єпископ Кам'янецький (невідомо, чи ще Павло Пясецький чи вже Андрій Лещинський) не дав дозволу на цю фундацію. А храм пізніше зруйнували турки.