22721 Жорнище

Жорнище (Жорновище) вперше згадується як городище 1494 року, хоча вважається заснованим на початку XVIст., є також згадка у 1583 році. Було містечком, в якому в середині XVIIст. проживало понад 6 тисяч мешканців, 1864 року - 2681, на початку 90-х років - 2578, на початку ХХст. - 2838, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Іллінецького району, а від 2020 року є частиною Вінницького.

У 1767 році місцева власниця Юліана Струтинська, яка ще 1753 року збудувала у Жорнищах дерев'яну православну церкву св. Михаїла, розпочала спорудження мурованого костелу та закінчила його 'досить швидко' (ймовірно, у 70-х роках). Храм отримав титул св. Йоана Євангеліста.

48600 Заліщики,
вул. Гайворонського, 18,
+380 (3554) 231-55

Поселення існувало ще у XIVст., у XV-XVI століттях називалось Залісся і Заліще, а вперше згадується як Заліщики 1578 року. В середині XVIIIст. заснували місто, яке 1766 року отримало магдебурзьке право (село стало Старими Заліщиками). Від 1774 року Заліщики - центр повіту Галицького циркулу, від 1786 року - центр циркулу, від 1854 року - знову центр повіту (Чортківського циркулу), яким і залишилось після ліквідації циркулів 1867 року. У 1934р. приєднали Старі Заліщики. Від 1940 року були райцентром, а 2020 року увійшли до Чортківського району. У 1890 році місто мало 5751 мешканців (переважна більшість - поляки), нині - майже 9 тисяч осіб.

Перший (дерев'яний) костел у селі Заліщики, які тоді територіально входили до складу Кам'янецької дієцезії, постав ще у XVII столітті (ймовірно, завдяки тодішнім власникам Конецпольським), проте був знищений турками в 70-роках цього століття. Пізніше його знову відбудували з дерева (правда, не відомо, чи ще Любомирські, чи вже Понятовські).

47300 Збараж,
вул. Лесі Українки, 83,
+380 (3550) 212-00

Перша згадка про давньоруське місто Збараж датується 1211 роком (наступні згадки - у 1219 та 1393 роках). 1689 року Збараж отримав магдебурзьке право. Є районним центром з населенням 14 тисяч мешканців.

У 1627-1637 роках у Збаражі споруджено спочатку дерев'яний (а потім мурований) костельно-монастирський комплекс для оо.-бернардинів коштом Ю. Збаразького та Я. Вишневецького. Храм у стилі пізнього ренесансу освятили під титулом св. Юрія. 1675 року костел та монастир знищили турецькі війська. У 1723 та 1731 роках відбулась реконструкція старого костелу за кошти Потоцьких, яка не дала бажаного результату.

31635 Збриж

У 1565 році на землях сіл Ярослав та Хорівці, відомих у джерелах із ІІ половини XV століття, Лянцкоронськими було засновано містечко з назвою 'Нове-Бржезьє' (вони писались 'з Бржезья'), яка поступово перетворилась на 'Збриж'. 1629 року поселення отримало магдебурзьке право. 1793 місто розділив кордон по Збручу - більша частина відійшла до Російської імперії. Нині Збриж є селом, в якому проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Належало до Чемеровецького району, а тепер - до Кам'янець-Подільського.

Родина власників містечка Тарло фундувала у ньому костельно-монастирський комплекс капуцинів, що було затверджено 13 квітня 1744 року Кам'янець-Подільським єпископом Миколаєм Дембовським. Ченці оселились поряд із дерев'яною каплицею свв. Антонія та Йоана Непомуцького. Урочисте внесення Пресвятих Дарів до каплиці відбулось 1 серпня 1744 року. 14 червня 1749 року закладено наріжний камінь під будівництво монастиря, а 23 квітня 1753 року єпископ Миколай Дембовський освятив наріжний камінь храму. Проте спорудження комплексу затягнулось, а після смерті фундатора у 1772 році капуцинам довелось продовжувати його власним коштом.

20200 Звенигородка,
вул. Шевченка, 1

У давньоруські часи місто називалось Звенигород, проте його зруйнували татаро-монголи. Воно відродилось пізніше на новому місці, на 3 кілометри південніше. Перша письмова згадка про нього датується 1394 роком. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку, а 1792 року отримала магдебурзьке право. З 1798 року - центр повіту. У 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 року стала містом районного підпорядкування. Населення - понад 17 тисяч мешканців.

Парафія у Звенигородці була заснована 1766 року коштом Фелікса Солтика, 1776 року додаткові кошти на її забезпечення виділив король Станіслав Август. Тоді ж і розпочали будівництво дерев'яного костелу, наріжний камінь якого освятив о. Палуцький. У 1780 році душпастирював тут о. Лоєцький.

12700 Звягель

Місто 1256 року вперше згадується як Возвягель у Галицько-Волинському літописі, роком пізніше через непокору його жителів було спалене дружиною князя Данила Галицького, а нове поселення на лівому березі Случі з першої половини XVст. відоме як Звягель. Його основою стала фортеця, побудована у 1507-1595 роках. 16 травня 1796 року отримало назву Новограда-Волинського, яку 16 листопада 2022 року замінили старою (Звягель). У 1838р. мало 6127 мешканців, 1865р. - 7514, у 80-х роках - понад 9000, 1900р. - 15304, 1915р. - 22809, 1922р. - 12858, 1939р. - понад 23 тисячі, а нині - понад 55 тисяч осіб. Було садибою повіту, нині є райцентром.

Перший (дерев'яний) костел у Звягелі постав коштом Острозьких у першій третині XVIIст. (деякі джерела вважають його мурованим). Проте у середині цього століття був знищений козаками Богдана Хмельницького. 1726 року місцеві власники Любомирські збудували інший дерев'яний храм, але і його згодом знищила пожежа. У 1753 році завдяки зусиллям настоятеля о. Йосифа Карпинського розпочалось спорудження мурованої святині, яке завершили 1766 року, використавши будматеріали із частини розібраних замкових мурів.

16552 Зеленівка

У 60-х роках XVIII століття німецькі переселенці з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць заснували поселення Ґрос Вердер і Кляйн Вердер. Згодом їх чисельність зросла від 647 осіб 1859 року до 1470 осіб 1901 року. З серпня 1943 року розпочалась евакуація етнічних німців до Німеччини, а залишені ними будинки після деокупації були заселені вихідцями з Росії та Білорусі. У червні 1945 року село Грос Вердер перейменували в Зеленівку, Кляйн Вердер - у Малозеленівку, а пізніше їх об’єднали в одне село Зеленівка. Нині у ньому проживає менше трьох сотень мешканців. Належало до Бахмутського району, а тепер - до Ніжинського.

Дерев’яний із березових колод на цегляному фундаменті костел у Ґрос Вердері під керівництвом о. Вільміка збудовали, скоріше за все, у 70-х роках XVIII століття, хоча й інколи наводяться більш пізні дати 1796 і навіть 1821 років (переселенці були переважно католиками, то ж не могли так довго обходитись без своєї святині, хіба що спочатку була споруджена тимчасова каплиця). Храм, збудований місцевими будівничими під керівництвом німців-замовників з характерними для православних святинь елементами, багато разів ремонтували - у 1827, 1857, 1868, 1883-1885 та 1904 роках.

32341 Зіньківці,
вул. Соборна

Зіньківці вперше згадуються у документах 1 березня (10 березня за новим стилем) 1440 року та 1493 рок, а потім - у 1509, 1528, 1556 та 1643 роках, коли село зазнавало шкоди в результаті татарських та молдавських нападів. Нинішнє населення села - понад вісім сотень мешканців.

Костел у Зіньківцях існував з XVII століття, проте також був знищений татарами. Його відбудував у 1718-1721 роках єпископ Стефан Рупневський, 1721 року храм було освячено (ймовірно, ним же). На початку XX століття святиню розширили. У 1925 році радянська влада закрила костел, а в його приміщеннях було розташовано хату-читальню та єврейський пункт по ліквідації неграмотності, який діяв до 1933 року.

80700 Золочів,
вул. Мазепи, 1А/14,
+380 (3265) 428-99,
www: zolochiv.pijarzy.pl

У давньоруські часи на місці Золочева існувало легендарне Радече, яке було зруйновано ворогами на початку XIIIст., а через півстоліття - тут постала дерев'яна фортеця. Перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком. 15.03.1523р. місто отримало магдебурзьке право. З 1872 року було центром циркулу, а пізніше - повіту, від грудня 1939 року є районим центром, в якому нині проживає майже 25 тисяч мешканців.

Парафію у Золочеві було засновано 14 червня 1627 року, проте 1838 року парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджений у 1624-1634 роках, було передано греко-католикам, а римсько-католицьку парафію перенесли до святині оо. -піярів. Будівництво цього барокового храму (та колегії оо.-піярів) на кошти Якова Собеського тривало у 1731-1785 роках. 1787 року австрійська влада спочатку передала незавершену будівлю цього костелу греко-католикам, які після тривалого часу, не маючи фінансових можливостей добудувати святиню, обміняли її на меншу - вже згаданий парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії.

81135 Зубра

Поселення у давньоукраїнських (руських) джерелах відоме з XIII століття, а в польських - від 1381 року. Згадується також у 1407 та 1408 роках, коли Зубру перевели на німецьке право. Зі середини XVI до ХХ століття перебувала у власності Львова. Вже 1890 року поселення було майже повністю польським (серед 1670 мешканців лише 8 українців і 6 німців), а 1921 року - 1308 поляків і 3 українця. 1945 року більшість поляків переселили до Польщі. Нині у Зубрі, що належала до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського, проживає понад 4 тисячі осіб.

Перша згадка про костел у Зубрі датується 1457 роком (ймовірно, парафія постала приблизно у той же час). 1600 року зубрівський храм був дерев'яним та мав титул св. Матея, але внаслідок татарсько-турецьких нападів 1618-1623 років став однією із 19 знищених святинь, що спричинило занепад парафії. Її було відновлено лише 1655 року коштом міської ради Львова.