97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

7741? Єзупіль

Єзупіль (до 1597 року - Чешибіси) згадується у документах вперше 7 листопада 1435 року, а 1443 року поселення отримало магдебурзьке право і далі вважалось містечком. У 1940-2003 роках Єзупіль називався Жовтень. Нині є селищем міського типу з населенням понад 2800 мешканців, яке раніше входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Перший костел в Чесибісах занотовано 1443 роком, а 1489 роком - місцевого душпастиря. У XVIст. парафія стала протестантською, але вже наприкінці цього століття згадується серед католицьких. У 1598 році власник Єзуполя Яків Потоцький збудував на місці спаленого татарами храму невелику дерев'яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії, відновив парафію та доручив її домініканцям, для яких було споруджено дерев'яний монастир. Тоді ж за участю львівського архітектора Павла Римлянина розпочали будівництво мурованих храму та монастиря, яке продовжив син Якова - Микола, завершивши його 1651 року.

80716 Єлиховичі

Перша писемна згадка про Єлиховичі датується 1447 роком. Село з 1624 року по ХХ століття було власністю парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Золочеві. Нині його населення - менше тисячі мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких у передвоєнний період сягнула півтисячі, теж належали до цієї парафії. У 1938 році у Єлиховичах було споруджено філіальний мурований костел за проектом архітектора Л. Дайчака.

11200 Ємільчине,
вул. Кірова, 69,
+380 (4149) 212-82

Поселення Ємільчине (називалось також Межирічка, Мільчин) вперше згадується 1585 роком. З 1923 року - районний центр, а з 1957 року - селище міського типу. Нині у ньому проживає близько 6600 мешканців.

У 1909 році у Ємільчиному споруджено мурований храм коштом парафіян. У 1934-1945 та 1961-1989 роках костел було відібрано у вірних та облаштовано у ньому склад.

86400 Єнакієве,
вул. Достоєвського, 22

Датою заснування Єнакієвого вважається 1782 рік, коли на березі річки Булавин з'явилося село Федорівка (Гапурівка), про яке вперше згадується в «Списках населенных мест Российской империи». У 1895 році Ф. Єнакієв, Б. Яловецький та бельгійські підприємці заснували Російсько-бельгійське акціонерне товариство, яке протягом двох років поблизу Федорівки збудувало Петровський металургійний завод. Селища навколо нього 1898 року об'єднали в одне та назвали по імені одного із засновників товариства Єнакієвим. 1928 року місто отримало назву Рикове, 1936р. - Орджонікідзе, під час німецької окупації - знову Рикове, а 12.06.1944р. повернулась стара назва Єнакієве. Населення - близько 77 тисяч мешканців.

У 1897 році на кошти парафіян бельгійського та польського етнічного походження розпочалось будівництво місцевого костелу, яке за активної підримки директора заводу Юлія Потьє завершилось, в основному, 1900 року. Оздоблювальні роботи тривали до 1906 року, коли відбулось освячення храму під титулом Воздвиження Святого Хреста.

47855 Іванівка

Перша згадка про Іванівку знайдена у документі 1559 року, згадується також 1650 року. 1869 року у селі проживало 1746 мешканців, 1914 року - 2102, 1931 року - 2237, 1939 року - 2300 (26% були поляками), нині - близько 1160 осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року увійшло до Тернопільського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці. В середині ХІХ століття іванівська громада нараховувала понад чотири сотні вірян, а наприкінці - близько 570-580 осіб. Зрозуміло, що для такої порівняно великої кількості вірних виникла потреба в будівництві своєї святині.

48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.