32462 Іванківці,
вул. Центральна 40-В

Перша документальна згадка про Іванківці датується 1653 роком, проте поселення є значно старішим. 1880 року мало 620 мешканців, нині ж тут проживає понад 750 осіб. Входило до Дунаєвицького району, проте від 2020 року належить Кам'янець-Подільському.

Місцеві католики латинського обряду до більшовицького перевороту належали до парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях та своєї святині не мали. У 1994 році в Іванківцях було зареєстровано римсько-католицьку громаду, якою став опікуватись настоятель парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії у Підлісному Мукареві о. Йосиф Чоп.

76000 Івано-Франківськ,
вул. Вовчинецька, 92,
+380 (34) 275-63-90,
www: rkc.if.ua,
f.b.: 1245613598843528

У 1654 році Станіслав Потоцький придбав землі у межиріччі двох Бистриць, на яких знаходились села Заболоття (відоме з 1437 року), Княгинин (1449р.) і Пасічна. Засноване на теренах Заболоття поселення Станіславів (від 09.11.1962р. - Івано-Франківськ) уперше згадується 1662 року. У 1662-1663рр. отримало магдебурзьке право. 1867 року Станіслав став повітовим центром. Із 1939 року є обласним центром, в якому нині проживає понад 236 тисяч мешканців.

В Івано-Франківську на передмісті Гірки 20 листопада 1925 року було освячено земельну ділянку під будівництво храму, проект якого виготовив 1926 року архітектор С. Треля. У 1925-1939 роках святиню спорудили (праця переривалась через брак коштів). 13 жовтня 1929 року архієпископ Болеслав Твардовський вмурував наріжний камінь в пресбітерій храму.

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

13420 Івниця

Перші письмові згадки про Івницю датуються 1456 роком, згадується також у 1545, 1569, 1584 і 1589 роках, а від 1598 року вважалась містечком, проте пізніше втратила цей статус. У другій половині XVIIIст. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, а 1761 року Івниця знову стала містечком. У 1880р. мала близько двох тисяч жителів, 1906 року - 2839, 1911 року - 3219, 1923 року - 2888, нині - понад 1600 осіб. Село входило до Андрушівського району, а від 2020 року - до Бердичівського.

У середині XVIIIст. католики латинського обряду Івниці належали до парафії у Ходоркові. Перший (дерев'яний) івницький костел збудували з фундації когось із родини Лентовських (засновницький акт від 9 липня 1754р.). Оснастили святиню коштом місцевого власника Яна Чарнецького, а консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці 31 травня 1762 року єпископ Андрій Залуський, який заснував тут самостійну парафію (її 1767 року обслуговував о.-паулін Ян Чосновський).

68600 Ізмаїл,
вул.Комсомольська, 43,
+380 (4841) 210-74

Ізмаїл стоїть на місці, де у IV–V сторіччях знаходилась грецька колонія Антиофілас, а потім виникло поселення «Сміл», яке у середньовіччі генуезькі купці називали «Сініл». Після XVI століття територію захопили турки і на цьому місці постала фортеця «Ішмаел» (можливо, що турки просто пристосували до своєї мови назву «Сміл»). Після відступу турків у 1812 році вона отримала статус міста і назву Тучков (назву Ізмаїл повернули у 40-х роках XIX сторіччя). З 1944 року був центром області, а від 1956 року є районним центром, в якому нині проживає майже 72 тисячі мешканців.

Після отримання у 1825 році дозволу на спорудження костелу римо-католики Ізмаїла збудували 1826 року через недостатність коштів лише невелику каплицю, яка вже 1840 року стала руїною. І тільки наприкінці 40-х - на початку 50-х років постав нарешті сучасний мурований храм. У 1915 році костел заново було відбудовано після пожежі. До революції парафію, як нараховувала 2215 вірних, обслуговував о. Йоан Хондру, а храм продовжував працювати і далі, оскільки Ізмаїл увійшов до складу Румунії.

48134 Ілавче

Село Ілавче (Вилавче) вважають заснованим у XIII столітті, хоча перша письмова згадка про нього датується 1412 роком. Переважну більшість населення Ілавчого становили українці. Нині тут проживає понад півтори тисячі мешканців. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії у Теребовлі, а після заснування у Сороцькому 1909 року парафіяльної експозитури, що у першій половині 20-х років стала самостійною парафією, увійшли до неї. За чисельності місцевих вірян близько 470 осіб сороцький експозит о. Кароль Процик 10 лютого 1910 року встановив та освятив хрест на місці майбутньої філіальної каплиці в Ілавчому.

22700 Іллінці,
вул. Європейська, 7(чи 9?)

Перша письмова згадка про Іллінці (Лінці) датується 1391 роком, згадуються також 1448 року. 22 жовтня 1757 року поселення отримало магдебурзьке право, 1866 року стало стало волосним центром. 1856 року мало 6329 мешканців, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - 10356, нині - понад 12 тисяч осіб. У 1923 році Іллінці стали райцентром, 1 грудня 1986 року отримали статус міста районного значення, від 2020 року входять до Вінницького району.

Схематизми Луцько-Житомирської дієцезії датують костел в містечку 1785 роком та приписують його спорудження місцевому власнику Ієроніму Янушу Сангушці. Але, за інформацією багатотомника 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', це був попередній дерев'яний храм, для якого фундатор 1804 року здійснив свою останню (перед смертю 1812 року) пожертву - 20 моргів землі та 1600 злотих.