Гутиська

Село Гутиська існувало, принаймні, від початку ХІХ століття, бо вже у ІІ половині цього століття тут проживало від трьох-чотирьох до п'яти з половиною сотень римо-католиків (переважно поляків), чисельність яких у 30-х роках зросла до семи сотень. У квітні 1944 року загін УПА в якості відплатної акції (термін, яким цинічно зловживали українська і польська сторони братовбивчого конфлікту) спалив це село та знищив частину мешканців, решта яких перебралась до інших населених пунктів. Відтоді село не існує.

Римо-католики Гутиськів належали до парафії св. Валентина у Раковці. У 1912 році, коли їх кількість сягнула шести сотень вірних, тут збудували філіальний мурований костел. І хоча у середені 30-х років село мало вже близько семи з половиною сотень католиків латинського обряду, проте богослужіння у костелі відбувалось лише двічі на місяць, а сам храм не був освячений та не отримав титулу (ймовірно, що виникли проблеми із його оснащенням).

08514 Дідівщина

Достовірна інформація про поселення, яке також називалось, Дідове, походить із 70-х років XVI століття. 10 вересня 1596 року отримало магдебурзьке право. У козацькій державі було сотенним містечком Білоцерківського полку. У Російській імперії стало центром волості Сквирського повіту. Проживає у селі вісім сотень мешканців.

Місцевий мурований костел було споруджено 1818 року коштом родини Хоєцьких, у власності яких Дідівщина перебувала із 1810 року. У 1820 році храм освятив о.-канонік Годлєвський. У другій половині XIX століття місцева парафія нараховувала близько тисячі вірян та мала дві філіальні каплиці в Лучині і Корнині (теперішня Житомирщина).

90625 Ділове

Село Ділове утворене після 1946 року об'єднанням сіл Трибушани (Trebusán, з 1898р. - Terebesfejérpatak), яке вперше згадується у документах у XVI столітті, і Білий Потік. Нині проживає у ньому близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1947 році радянська влада віддала православним у Діловому храм католиків латинського та візантійського обряду (ймовірно, це нинішня дерев'яна церква свв. Петра і Павла 1860 року), які його так і не повернули. Тому римо-католики з 90-х років минулого століття послуговувались адаптованою каплицею. На початку 2011 року визріла необхідність спорудження нового костелу, освячення фундаменту якого відбулося 5 вересня цього ж року.

59021 Давидівка,
Лісова, 7

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

59021 Давидівка,
вул. Банилівська, 40,
f.b.: 100064679836435

Давидівка раніше називалась Давиденами, свою назву отримала від імені першого поселенця Давида Григоровича. Відома у джерелах із 70-х років XVIII століття. Нині у ній проживає близько 3300 мешканців. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Давиден спочатку належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі, а з 1904 року - до новоствореної парафіяльної експозитури (пізніше - парафії) св. Мартина у Банилові. Якщо у середині ХІХст. їх було не більше десятка, то наприкінці цього століття їх чисельність зросла до 120 осіб, а перед Ісв. війною сягнула двох з половиною сотень вірних.

48146 Дарахів

Перша документальна згадка про Дарахів датується 1554 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало понад дві тисячі мешканців, з них дев'ять сотень були римо-католиками, а майже тисяча - греко-католиками. Нині населення села - понад півтори тисячі осіб. Входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду Дарахова належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Струсові. Коли їх чисельність перевищила одинадцять сотень, у селі поблизу цвинтаря збудували філіальну муровану каплицю, яку 1903 року освятили під титулом св. Йоана Хрестителя. А вже 1908 року тут вперше зазначено існування парафіяльної експозитури. Через два роки було отримано дозвіл на створення самостійної парафії, проте реально вона постала лише 1925 року.

67624 Дачне,
вул. Преображенська, 101

Поселення заснували в 90-х роках XVIII століття селяни, які втікали від панщини із центральних губерній Російської імперії. До 1968 року село називалося Гнилякове. Проживає у Дачному вісім з половиною тисяч мешканців.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Матері Божої Фатімської в Одесі-Таїрові, потім - до парафії Божого Милосердя в Роздільній. У другій половині цього десятиліття Дачне виокремили в самостійну парафію, довіривши її отцям-маріянам (згромадження Отців Маріянів Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії), завдяки зусиллям яких тут і постала каплиця у придбаному будинку. Парафія має філії у Надлиманському і Теплодарі.