УСТЕЧКО. Колишній костел Воздвиження Святого Хреста (1876). Тернопільська обл., Чортківський р-н

47842 Устечко

Перша згадка про поселення під іменем Устє датується 1414 роком, а 1590 року вже згадується як Устечко, причому 1661 року - як містечко. Цей статус воно втратило 1934 року. Нині у селі проживає менше дев'яти сотень мешканців. Було у Заліщицькому районі, а тепер - у Чортківському.

Римо-католики Устечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді. 1876 року, коли їх чисельність становила понад півтори сотні, в Устечку коштом власника містечка Калікста Понінського збудували мурований філіальний костел, який освятили 1881 року під титулом Воздвиження Святого Хреста.

УСТИЛУГ. Каплиця Матері Божої Розарію (1810). Волинська обл., Володимирський р-н

44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. Статус міста та районного центру - із січня 1940 року, проте 1956 року Устилуг перестав бути райцентром. Населяє його лише трохи більше двох тисяч мешканців.

Колишній парафіяльний костел Пресвятого Імені Ісуса капуцинського костельно-монастирського комплексу радянська влада розібрала 1960 року (разом із монастирем). Проте збереглась каплиця на кладовищі, споруджена 1810 року, в якій у радянські часи було облаштовано магазин.

УСТЬ-ЧОРНА. Костел св. Марії Магдалини (1890). Закарпатська обл., Тячівський р-н

90520 Усть-Чорна,
вул. Верховинська, 84,
+380 (3134) 763-78,
f.b.: 463138803872666

Усть-Чорна виділилась із заснованої австріськими колоністами Німецької Мокрої як окреме поселення 1815 року під назвою Кьонігсфельд (Königsfeld - «Королівське поле»). Друга хвиля колоністів прийшла 1832 року з Угорщини (нині - територія Словаччини). Селище міського типу із 1957 року, в якому нині проживає понад півтори тисячі мешканців.

У 1815 році австрійські колоністи збудували в Усть-Чорній 8 хатин та маленьку капличку, а сучасний мурований костел було споруджено 1890 року. У 1997 році в Усть-Чорній постала парафія. Є орган 1890 року.

УШКОВИЧІ. Колишня каплиця cв. Станіслава? (1937). Львівська обл., Львівський р-н

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

УШНЯ. Колишній костел св. Йосифа (1900 - 1901). Львівська обл., Золочівський р-н

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

УШОМИР - Березневе. Колишній костел св. Миколая (1844 - 1847). Житомирська обл., Коростенський р-н

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

ФАСТІВ. Костел Воздвиження Хреста Господнього (1903 - 1911). Київська обл., Фастівський р-н

08500 Фастів,
вул. Ярослава Мудрого, 4А
+380 (4465) 545-52,
f.b.: 109076629221303

До 1094 року землі Сквира, Яготин, Триліси, Фущово (Фастів) та інші належали половському князю Тугортхану, який подарував їх київському князю Святополку (як придане своєї дочки) в 1094 році. В інших документах Фощево (Фастів) згадується 1390 роком. У 1601 місто отримало магдебурзьке право. З середини 1680-х років до початку XVIII століття Фастів - повітове і полкове місто. Фастівський полковник Семен Палій зміг добитися з кінця 1680-х років цілком незалежного управління землями від Дніпра до Случі, при ньому козацький устрій на правому боці Дніпра набув рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву «Палієва держава». В 1702 році Хвастів був центром антипольського повстання Палія. З 1923 року - районний центр, з 1938 року - місто. Проживає тут майже 45 тисяч мешканців.

Перший костел у Фастові було збудовано 1593 року єпископом Йосифом Верещицьким. В 1723 році на місці старого храму єпископ Самуель Ян Ожґа звів новий дерев'яний костел, проте 1768 року його спалили гайдамаки під час Коліївщини.