13200 Чуднів,
вул. Європейська, 5,
+380 (4139) 210-57,
www: chudniv.ofm.org.ua,
f.b.: 100066579611595

Вперше поселення документально згадується 1416 року, пізніше - у 1471 та 1507 роках. 1880 року у містечку, яким Чуднів був, принаймні, від середини XVIIIст., проживало 3685 мешканців, у тому числі 280 римо-католиків, 1900 року - 10472, 1939 року - 5407, нині - понад 5300 осіб. Статус міста отримав у 2012 році. Був райцентром, а від 2020 року увійшов до Житомирського району.

Парафія у Чуднові існувала від середини XVст., дерев'яні костели кілька разів нищились нападниками та поставали заново, доки 1760 року не збудували мурований храм Знайдення Святого Хреста. Тоді ж, у 60-х роках XVIIIст. збудували також дерев'яний костел свв. Яна Непомуцького і Йоана Капістранського (і монастир) для бернардинів, який 1813 року замінили мурованим. Проте у 1832р. їх конвент царська влада ліквідувала, а будівлі передала військовим, які довели їх до руйнації і продажу на будматеріали.

23502 Шаргород,
вул. Нагірна, 2

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

Розкіш відома, принаймні, з 80-х років ХІХ століття. 1893 року тут проживало 315 мешканців, а 1905 року - 462. 1957 року її приєднали до заснованої у XVIIIст. сусідньої Шостаківки, а 1986 року вона разом із Шостаківкою стала мікрорайоном Шаргорода.

Католики латинського обряду Розкоші належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді, проте раніше не мали своєї святині. Від 1989 року шаргородські францисканці проводили тут систематичну катехизацію та регулярно відправляли богослужіння для римо-католиків, які складають більшість населення села.

23500 Шаргород

У 80-х роках XIVст. тут постало поселення Княжа Лука, яке з 1497 року називали Карачевою Пустинею (за ім'ям першого її власника). 1585 року черговий власник князь Ян Замойський одержав від короля грамоту на спорудження замку, який разом з навколишнім поселенням назвали Шаргородом на честь родоначальника Замойських Флоріана Шарого. 26 січня 1588 року Шаргород отримав магдебурзьке право. 1893 року містечко мало понад три тисячі мешканців, 1905 року - 5720, нині тут проживає майже сім тисяч осіб. Було центром повіту, 1923 року стало райцентром, 1985 року - містом, а 2020 року Шаргород увійшов до Тульчинського району.

Перший католицький цвинтар у Шаргороді, розташований біля костелу св. Флоріана, 1829 року містив дерев'яну дзвіницю з трьома дзвонами. Але, швидше за все, на ньому вже не хоронили, оскільки наприкінці XVIII - на початку XIX століть на східному передмісті в районі річки Ковбасної вже були закладені нові кладовища, як православне, так і католицьке.

32132 Шарівка,
вул. Римми Кравчук, 23,
+380 (3853) 282-32

Шарівка (Шаравка) вперше згадується у 1432 році, проте постала вона ще у давньоруські часи, про що свідчить дзвіниця місцевої церкви, яка у XIV столітті була оборонною вежою. Шарівка мала статус містечка. Нині у селі проживає понад 1200 мешканців, належало воно до Ярмолинецького району, а тепер - до Хмельницького.

Близько трьох десятиліть римо-католики Шарівки після передачі домініканського костелу Благовіщення Пресвятої Діви Марії православним послуговувались тимчасовою каплицею, на місці якої потім поставили хрест. У 1861 році коштом Хельмінського і парафіян та завдяки зусиллям о. Франциска Островського протягом трьох років було споруджено храм, який 1866 року консекрував єпископ- помічник Луцько- Житомирський Кирило Любовидзький. Парафія, до якої належали ще 17 сусідніх сіл, нараховувала понад 3500 вірних.

31336 Шаровечка,
вул. 9 Травня, 1

Перша згадка про село Шаровечка датується 1621 роком. Нині проживає у ньому понад 2300 селян, половина з яких має польське етнічне походження.

У 1920 році у Шаровечці було споруджено на кладовищі цегляну каплицю, яку 1935 року розібрали за вказівкою радянської, влади, а з цієї цегли збудували колгоспний склад. У 70-х роках ХХ століття на місці колишньої каплиці спорудили барак, у якому відбувались богослужіння. У 1999-2004 роках за кошти жителя села Олегу Чарнецького було споруджено мурований костел, а 7 жовтня 2004 року засновано місцеву парафію.

6620? Шахтарськ,
вул. 60 років Жовтня, 13

У 1764 році на теренах нинішнього міста Шахтарськ виникла слобода Олексієво-Орлівка, 1784 року - селище Вільхівське. На початку ХХ століття московський купець А. Катик почав тут спорудження шахт - так виникло шахтарське поселення Катик, яке з часом стало селищем міського типу. 20 серпня 1953 року Олексієво-Орлівку, Катик та Вільхівське об'єднали у місто, яке одержало назву Шахтарськ. Нині у ньому проживає понад 49 тисяч мешканців.

Відродження римсько-католицького церковного життя у Шахтарську пов'язано із сім'єю Рєпіних. У 1990-1992 роках завдяки їм у Шахтарськ та інші міста Донбаса приїзджали оо.-францисканці із костелу св. Флоріана у Шаргороді на Вінничині, звідки походить ця родина. У 1992 році у Донецьку почав працювати о. Ярослав Гіжицький, котрий протягом чотирьох років регулярно відвідував Шахтарськ, відправляючи Святі Меси у Рєпіних дома. Потім церковне життя у Шахтарську завмерло.

44000 Шацьк

Поселення Сачко (Щачко, Шачко чи навіть Шечко) вперше згадується у документах у 1407 та 1410 роках, а 1595 року - як містечко. Від 17 січня 1940 року Шацьк був районним центром, 13 квітня 1957 року отримав статус селища міського типу, а тепер належить до Ковельського району. Проживає у селищі понад 5300 мешканців.

Нечисленні римо-католики Шацька належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. 1927 року вони вирішили збудувати філіальну каплицю, дуже швидко зібрали на це кошти та приступили до її будівництва. 1936 року святиня вже була споруджена, проте не вистачало грошей на її оздоблення та оснащення. Уряд виділив для цього лише незначну суму, решту довелось знову збирати парафіянам.