77065 Букачівці

Букачівці уперше письмово згадуються у 1438р., 1489 року отримали магдебурзьке право, поновлене 12 березня 1510 року. У 1880р. тут було 1840 мешканців, у тому числі 501 греко- і 280 римо-католиків, 1939 року - 3850, з них - 1480 поляків і 1220 українців, нині ж - понад 1200 осіб. У 1932-1934рр. Букачівці стали селом, а 1940 року - селищем міського типу. У 1939-1959рр. були районним центром, потім входили до Рогатинсько району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Цвинтар парафії Всіх Святих у Букачівцях було закладено не пізніше 1827 року, про що свідчить дата на могильній плиті одного із найстаріших захоронень. Мурована каплиця на цьому кладовищі постала, ймовірно, не пізніше середини цього століття, оскільки вже наприкінці століття знадобився її ремонт, який, втім, виявився недостатнім, бо вже на початку ХХ століття каплицю знову ремонтували.

81040 Бунів

Бунів — одне з найстаріших західноукраїнських сіл, вперше у документах згадується 1320 роком. Нині населяє його менше восьми сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Яворові. На початку XX століття у Бунові збудували свій мурований костел, який було освячено 1907 року (правда, схематизм Львівської архідієцезії подає в якості дати його спорудження 1910 рік). У 1912 році тут постала парафіяльна експозитура, яка стала самостійною парафією у 1925 році. 1927 року храм покрили бляхою, спорудили дерев'яну дзвіницю та придбали дзвін 'Йосиф'. У 1930 році було оштукатурено будівлю ззовні, а 1936 року садибу парафії формально перенесли до сусіднього села Шутова. Парафія нараховувала близько тисячі вірних, до неї входили католики латинського обряду ще кількох сіл.

48715 Бурдяківці

Село, за непідтвердженими даними, вперше у документах згадується у XV столітті. За іншою інформацією, поселення вважається заснованим 1785 року, що є більш вірогідним. Відоме тим, що 1911 року тут постав перший у Галичині пам'ятник Тарасу Шевченку (авторства архітектора Олександра Лушпинського). Нині у селі проживає трохи менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада Бурдяківців чисельністю від двох до трьох сотень вірних до Другої світової війни належала до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (Подільській). 1909 року тут завдяки місцевим власникам (родині Голуховських) було споруджено та освячено мурований філіальний неоготичний костел (інформація про заснування храму у 1871 році, швидше за все, не відповідає дійсності - вперше святиня у Бурдяківцях згадується у схематизмі за 1912 рік; у джерелах костел також інколи датується 1900 роком).

30510 Буртин,
вул. Перемоги, 51

Буртин засновано 1815 року. До 1937 року тут проживали лише римо-католики, більшість яких тоді ж репресували та вислали до Казахстану. Нині католики латинського обряду складають половину населення села, чисельність якого перевищує вісім сотень мешканців.

У 1991-1993 роках тут споруджено костел зусиллями майбутнього єпископа о. Станіслава Широкорадюка OFM. 26 серпня 1993 року храм консекрував єпископ Ян Ольшанський MIC.

77111 Бурштин,
вул. С. Бандери

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

У 1813 році тодішній власник Бурштина Ігнатій Скарбек збудував на кладовищі місцевої парафії Пресвятої Трійці муровану каплицю-усипальницю. Станом на 1822 рік храм вже мав вівтар, над яким висіло розп'яття. У 1822 році в ніші ззовні святині вмонтували пам’ятник із скульптурою Ісуса Христа, двома ангелами та викарбуваним надписом на честь померлих дружини Людвіки і дочки Целестини фундатора каплиці (ймовірно, авторства відомого віденського скульптора Антона Шімзера, який від 1812 року аж до смерті 1838 року жив і працював у Львові).

77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

44440 Буцинь

Село Буцинь (Буцень) відоме у джерелах, принаймні, від 1726 року. Наприкінці ХІХ століття тут проживало 1300 селян. У радянські часи до 2017 року називалось Буцин. Нині його населення становить майже 1200 мешканців. Належало до Старовижівського району, а від 2020 року - до Ковельського.

Саме 1726 роком датується постання у Буцині парафії, а останній дерев'яний костел було споруджено 1733 року коштом Юзефи Яблонівської (дівоче прізвище - Мицельська). 1810 року його замінила мурована святиня, збудована завдяки пожертвам місцевих власників Заславських, Яблонівських і Пшесмицьких (за не підтвердженою інформацією, було обмуровано старий дерев'яний храм).

47730 Буцнів

Поселення Буцнів (Бучнів) вперше у документах згадується у 1464 році, 1469 року отримало маґдебурзьке право. Наступні письмові згадки - у 1473, 1501, 1504 та 1564 роках. 1838 року Буцнів втратив статус міста. У 80-х роках цього століття село нараховувало понад півтори тисячі мешканців, більшість яких була греко-католиками. Нині тут проживає майже півтори тисяч осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. Ще 1882 року вони, декларуючи готовність збудувати костел, звернулись до Львівської курії з проханням щодо заснування у Буцнові парафію. І вже у 1887-1888 роках задяки коштам міцевого власника Теодора Серватовського та вірян Буцнова і сусідніх Серединок цей храм за проектом львівського архітектора Юліана Захаревича було, в основному, споруджено.

90556 Буштино,
вул. Б. Хмельницького, 77

Поселення Буштино (до 1995 року - Буштина, угорською - Bustyaháza) було засноване в середині XIV століття (називають 1357 та 1369 роки). З 1957 року - селище міського типу, населення якого нині становить вісім з половиною тисяч мешканців.

У 1895 році у Буштині спорудили сучасний мурований костел за кошти лісництва, а внутрішнє оснащення святині профінансував Леопольд Золан, він же і був фундатором створення місцевої парафії. У 1958-1989 роках храм перебував закритим. Повернений та сильно пошкоджений костел відремонтували 1989 року у якості філіального, а у 1996 році святиню піднесли до рангу парафіяльної. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

24240 Вапнярка,
вул. Незалежності, 99а,
+380 (4350) 325-25, 326-67

Поселення Вапнярка виникло у 70-х роках ХІХ століття з появою Південно-Західної залізниці, назва станції і селища - від сусіднього села Вапнярки, розташованого неподалік. 1893 року тут проживало 226 мешканців, 1905 року – вже 750, а нині - понад 7400 осіб. Статус селища (міського типу) Вапнярка отримала 1938 року, входила до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду селища у посткомуністичний період, як і, ймовірно, раніше, належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. Парафія ж у Вапнярці була зареєстрована влітку 1999 року. У червні 2002 року єпископ Леон Дубравський OFM освятив земельну ділянку, яку місцева влада виділила під будівництво каплиці. У 2003 році віряни спорудили тут тимчасову дерев’яну каплицю, в якій двічі на тиждень відправлялась Божа Служба.