09052 Антонів

У давньоукраїнські часи тут було місто Розволожжя, яке після руйнування татаро-монголами стало селом із такою ж назвою, проте як Антонів вперше згадується 1471 року. Було містечком, але з 1793 року, після переходу Правобережжя до складу Російської імперії знову стало селом. 1880 року в Антонові проживало 2115 мешканців, з яких лише 32 були католиками, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Сквирського району, а від 2020 року - до Білоцерківського.

Нечисленні католики латинського обряду Антонова належали до парафії св. Архангела Михаїла у Володарці. Наприкінці 1800 - на початку 1810 років родина Підгорських, яка від 1771 року аж до 1917 року володіла селом, збудувала на місцевому цвинтарі муровану каплицю-усипальницю.

47743 Баворів

Село у документах вперше згадується 1411 роком, є згадки також у 1439 і 1447 роках. Від 1519 року вважалось приватним містом, що було підтверджено також 1543 року, проте з розвитком Тернополя як економічного і оборонного центру занепало і знову стало селом. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 1253 мешканців, у тому числі 818 греко- і 378 римо-католиків, нині - понад шість сотень осіб.

Католицьке кладовище у Баворові місцевої парафії св. Вацлава є одним із найстаріших на Тернопільщині і постало не пізніше 1805 року. Там, зокрема, серед збережених могил початку ХІХ століття є також пам'ятник баворівському настоятелю о. Антонію Соєцькому, який помер 1815 року, проте цвинтарна каплиця була збудована, ймовірно, десь на початку другої половини цього століття.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

23000 Бар,
вул. св. Миколая, 12,
+380 (4341) 220-09

Перша документальна згадка про місто, яке тоді називалось 'Ров', датується початком XVст., згадується також у наступних роках цього століття. У 1533р. до Ровського замку прибула королева Бона Сфорца та, викупивши місцевість 1537 року, розпочала будівництво нової фортеці, яку назвала Баром. 1540 року місто отримало магдебурзьке право. У 1861р. тут проживало 7965 мешканців, 1880 року - 8277, 1905 року - 19438, 1911 року - 22620, нині - понад 15 тисяч осіб. Бар був райцентром, а 2020 року увійшов до Жмеринського району.

Дерев'яний костел св. Миколая у Барі, фундований 1550 року місцевою власницею королевою Боною, спалили 1648 року козаки. Новий дерев'яний храм (з дуба чи бука на підмурівку) розпочали будувати зусиллями о. Матея Круліковського 1721 року, але навіть у 1741 році, коли його перейняли єзуїти, спорудження ще не було завершене.

81530 Бар

Перша згадка у документах про невелике село Бар, яке нині налічує лише трохи більше двох сотень мешканців, датується 1610 роком.

Римо-католики поселення належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. Філіальна каплиця у Барі постала завдяки зусиллям та частково коштам настоятеля цієї парафії о. Мартина Августина. Проте за одними даними її спорудили як дерев'яну 1893 року, а за іншими - у 1897 році вона вже була мурованою. Земельну ділянку під святиню надала родина Романовичів, а до фінансування її спорудженя долучились і самі парафіяни, і власник сусіднього Косова. У храмі знаходився образ Матері Божої Непорочної XVIIст. з костелу у Мильчицях, який у Барі був оточений великою шаною. У 1909 року тут з'явилась парафіяльна експозитура, проте священик проживав не у цьому селі, а у сусідньому Милятині. А в 1925 році у Барі створили парафію, до якої увійшло також село Косів.

48424 Бариш,
вул. Місто

Бариш у документах вперше згадується 1439 року, у 1559 році отримав магдебурзьке право. З приходом радянської влади став селом, яке до 19 липня 2020р. належало до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Населення - майже дві з половиною тисячі мешканців.

Приблизно у час отримання Баришем міських прав тут також було збудовано костел і засновано парафію його власником Миколаєм Язловецьким. Проте вона перейшла до протестантів. 1600 року місцевий храм згадується як такий, що повернувся в лоно Церкви, а 1602 року парафію відновили та святиню відремонтували (коштом Язловецьких). Відомо, що 1721 року костел (ймовірно, дерев'яний) мав три вівтарі: головний - Пресвятої Трійці та бічні - Матері Божої і св. Антонія Падуанського.

09000 Безпечна

Нині чисельність населення села Безпечна не перевищує чотирьох сотень мешканців.

У 70-х роках XIX століття у Безпечній було споруджено сучасний мурований костел з нетесаного каменю у строгих готичних формах. Цей храм звели майже одночасно із костелом cв. Антонія Падуанського у сусідній Руді, розташованій на відстані сім кілометрів. Ймовірно, що й архітектори ті ж самі, адже споруди дуже схожі, хоча святиня у Безпечній трохи менша.

13300 Бердичів,
вул. Європейська, 25,
+380 (4143) 213-89,
f.b.: 100092669199092

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

Спочатку парафією в Бердичеві на підставі 'cura animarum' опікувались місцеві кармеліти босі, які мали у містечку монастир та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а належало до неї 23 села. У 1756р. на місці майбутнього парафіяльного храму збудували дерев'яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбулась цього ж року в кармелітській святині.

7111? Бердянськ

Місто Бердянськ, датою заснування якого вважається 1827 рік, розвинулося від маленького поселення та пристані, побудованої в 1673 році запорізькими та азовськими козаками. 01.07.1830р. пройшла офіційна церемонія відкриття пристані, а поселення отримало назву Ново-Ногайськ та у 1835р. статус міста. 01.01.1841р. місто перейменували в Бердянськ. У 1842р. Бердянськ став центром Бердянського повіту, нині є районним центром з населенням понад 109 тисяч мешканців..

У 1850-1857 роках у Бердянську було збудовано храм на кошти Папи Пія IX, іноземних держав та купців-парафіян. 11 травня 1907 року єпископ Йосиф Кесслер консекрував цей костел. У 30-х роках ХХ століття радянська влада святиню знищила. На місці колишнього храму знаходиться танцювальний майданчик у парку ім. П. Шмідта.

47501 Бережани,
вул. Хатки

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

У Хатках, які спочатку були селом, а потім стали передмістям Бережан, проживали окрім українців також заможні польські родини та поляки-працівники залізниці, які, переважно, були римо-католиками. І належали вони до парафії у Бережанах. А парафіяльні записи щодо місцевих вірян існували, принаймні, від 1777 року.