81500 Городок,
вул. Львівська

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На Львівському передмісті Городка, на теренах парафії Воздвиження Святого Хреста, принаймні, від 1717 року існував дерев'яний костел св. Варвари, який вже 1762 року вважався дуже занедбаним. Остання згадка про нього датується 1818 роком. На його місці не пізніше середини ХІХ століття збудували муровану каплицю св. Варвари. Вона вважалась цвинтарною, бо навколо колишнього храму було кладовище, проте пізніше стали хоронити на новому місці, де постала інша цвинтарна каплиця - св. Розалії.

81500 Городок,
вул. Підгір'я

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На теренах парафії Воздвиження Святого Хреста у Городку у XVIII - XIX століттях існувала каплиця св. Варвари на старому цвинтарі, коли ж хоронити стали на цвинтарі новому, то там теж збудували цвинтарну муровану каплицю, яка отримала титул св. Розалії.

75240 Григорівка,
вул. Пушкіна, 20а

У середині XIX століття на березі степової річки Тамари поселились три Григорія - Грабовецький, Богачевський і Прочитанський. Потім до них долучились інші переселенці, проте масове заселення розпочалось лише у 1868 році. Причому, вихідці-католики із Київської губернії населяли північну частину села, яку довгий час називали «Київщина», а православні вихідці із Кам’янець- Подільської губернії - південну, яка отримала назву «Кам’янеччина». Такий поділ села відчувався до ІІсв. війни. Нині тут проживає понад 1800 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Амвросія, єпископа, у місті Перекоп, яке 1920 року було повністю зруйноване більшовицькою армією. А філіальний мурований костел у Григорівці збудовали 1890 року під керівництвом Василя Рудницького. У 1900 році храм консекрував єпископ Йосиф Кесслер. За суперечливими даними, костел міг мати титул св. Григорія або св. Миколая. Ймовірно, що 1907 року у храмі проводились якісь будівельні роботи. У період Ісв. війни вірянами у Григорівці опікувався настоятель перекопської парафії о. Адам Гибульський.

47841 Галущинці,
вул. Шевченка, 3,
+380 (3543) 323-35

Вперше Галущинці згадуються у 1533 та 1540 роках, а також 1607 року. Після війських спустошень XVI-XVII століть заселялись поляками із Польщі. 1880 року тут проживало 1338 мешканців, з яких 1169 були римо-католиками, 1921 року було 1694 осіб, на початок 1939 року - 1810 жителів (1720 поляків, 60 українців, 30 євреїв), а нині - майже сім сотень селян. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому, яке у радянські часи спочатку називалось Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині - Соборним. 1720 року у Галущинцях збудовали дерев'яний костел, а 1786 року планували заснування парафії, проте безуспішно. У першій половині XIX століття храм згорів від удару блискавки (богослужіння здійснювали у греко-католицькій церкві). Але це не завадило 1851 року коштом пожертв вірян та одного з двох крупних місцевих землевласників (Ігнатія Гриневецького) створити парафіяльну експозитуру, до якої увійшло ще кілька сусідніх сіл.

80733 Галицьке

Село Галицьке, яке до 2024 року називалось Червоним, а до 1946 року - Ляцьким, ділилось на два поселення - Велике Ляцьке і Мале Ляцьке. Уперше документально згадується 14 жовтня 1370 року. 1880 року у Ляцькому Великому проживало 848 мешканців, а у Малому - 736, на початку 1939 року - 1210 (Ляцьке Велике) і 830 (Мале). Переважна більшість населення була українцями. Нині село нараховує понад 1700 осіб.

У схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи від 1862 року, у Малому Ляцькому в складі парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах подаються дві каплиці, одна з яких містилась у палаці, а друга - на високій горі поряд із селом. Остання і була родинним храмом-усипальницею місцевих власників Стшембошів.

81123 Гамаліївка

Село Гамаліївка, яке в дорадянські часи називалось Жидатичі, 1405 року отримало магдебурзьке право із традиційним застереженням, що ним будуть користуватись тільки католики. 1508 року Януш із Малечкович подарував село Львівській катедрі. Станом на 1 січня 1939 року серед 1160 мешканців римо-католиків було аж 790 осіб (решта - греко-католики). Нині тут проживає понад сім сотень селян. Село входило до Пустомитівського району, а тепер - до Львівського.

Католики латинського обряду Жидатичів, які належали до парафії св. Варфоломія у Прусах (нині - Ямпіль), у 1880-1881 роках (за чисельності близько трьох сотень вірян) збудували філіальну дерев'яну каплицю та освятили її 1881 року. У 1902 році до неї добудували захристію з окремим входом. А в 1905-1910 роках у селі постала парафіяльна експозитура.

81210 Ганачівка

Ганачів вперше згадується 5 листопада 1394 року, коли Дмитро Волчкович подарував його львівському францисканському монастирю Святого Хреста, і аж до ХХст. належав францисканцям, які оселяли тут переважно поляків. 1880 року у Ганачеві проживало 1051 мешканців, у тому числі 921 римо- і 117 греко-католиків, а в Ганачівці - 412. У 1944р. 3 лютого вояки УПА та 2 травня німецькі війська СС знищили Ганачів, його терен потім заселили українцями із Польщі та приєднали до Ганачівки. Нині село нараховує близько 460 осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1399 році власники Ганачева францисканці отримали дозвіл архієпископа Якова Стрепи на спорудження у селі каплиці. Наступного, 1400 року Ганачів приєднали до парафії св. Миколая у Вижнянах, а 1420 року - до новоствореної парафії (тоді - Усіх Святих) в Чишках.

48640 Гиньківці

Вперше село у документах згадується 1427 року, потім - 1442 року. У 80-х роках ХІХ століття Гиньківці мали понад вісім сотень мешканців, з яких лише дві сотні були рмио-католиками (решта - греко-католики). 1921 року тут проживало 752 осібв, 1931 року - 858, а нині - близько 350 селян. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду Гиньківців належали до парафії Пресвятої Трійці у Товстому (тоді - Тлустому). У схематизмі Львівської архідієцезії місцева філіальна мурована каплиця вперше згадується 1879 року, а в інших схематизмах, починаючи від 1908 року, її спорудження та освячення датується 1863 роком.

60400 Глибока,
вул. Глибоцька, 6,
+380 (3734) 232-96

Перша писемна згадка про Глибоку датується 1438 роком, згадується також у 1490 і 1491 роках. 1900 року тут проживало 4429 мешканців, у тому числі 3184 українців, 227 румунів, 499 німців і 207 поляків, 1910 року - 5549 осіб, з них 3400 українців, 641 поляків, 601 румунів, 485 німців. У 1919-1940рр. село називалось Адинката, у 1940-2020рр. було райцентром, а від 1956 року є селищем (міського типу). Нині тут проживає понад дев'ять тисяч осіб.

Місцева римсько-католицька громада входила до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сереті, яка нині знаходиться на території Румунії. В середині ХІХст. Глибока мала лише десяток вірян, наприкінці цього століття їх було вже майже дві сотні. До парафіяльного храму було далеченько, тому їм дозволялось також користуватись місцевою греко-католицькою церквою.

48034 Гнильче

Гнильче вперше документально згадується 1395 року, є письмові згадки у 1437, 1438 і 1441 роках. Принаймні, 1867 року частина села належала настоятелю парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях о. Якову Кершкі. У 80-х роках ХІХст. у Гнильчому (разом із присілками Сенявка і Пановичі) проживало 1837 осіб, у тому числі 1256 греко- і 459 римо-католиків. У серпні 1944 року село обезлюдніло внаслідок польсько-українських сутичок, а заселяти його почали лише у середині 1945 року. Спочатку входило до Бережанського району, від 1990 року - до Підгаєцького, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Святого Духа у Горожанці. У джерелах інколи згадується якась каплиця у Гнильчому, проте схематизми Львівської архідієцезії ХІХ століття це не підтверджують. 1886 року, коли чисельність вірних сягнула півтисячі, тут коштом Йосифа Громніцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали будівництво філіального мурованого костелу.