77071 Нижня Липиця

Вперше у джерелах Липиця (ще до поділу на Нижню і Верхню, який відбувся у другій половині XVIст.) згадується 12 березня 1436 року, є також згадки у 1438, 1447, 1465, 1466, 1474 і 1492 роках. 1880 року тут проживало 1077 мешканців, з яких лише сотня була римо-католиками, 1935 року - 1620, 1939 року - 1730, нині ж - лише трохи більше семи сотень осіб. Село входить до Івано-Франківського району, хоча до 2020 року було у Рогатинському.

Католики латинського обряду села належали до парафії Імені Пресвятої Діви Марії у Підвисокому. 1907 року, коли їх чисельність перевищила 130 вірних, коштом, в основному, місцевих власників Руссоцьких і завдяки іншим пожертвам у Нижній Липиці було споруджено та освячено філіальну муровану каплицю.

81230 Липівці

Село Майдан, яке називали також Майданом Липовецьким, щоб відрізнити від інших численних Майданів, після ІІ світової війни став західною частиною сусіднього села Липівці, яке вперше документально згадується у 1441, 1464 і 1496 роках. 1880 року у Майдані проживало 426 мешканців (у Липовцях - 1205), 1921 року - 662 (1589), 1931 року - 753 (1901), 1939 року - 720 (2130), причому у Майдані переважна більшість була поляками, а в Липівцях - українцями. Липівці входили до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду Майдану і Липівців спочатку належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах, проте 1774 року їх перевели до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гологорах. В середині ХІХст. чисельність майданівських вірян перевищила три сотні осіб, тоді як у Липівцях їх було дві сотні.

19300 Лисянка

Вперше Лисянка згадується в документах за 1593 рік, проте поселення тут існувало раніше, але було знищене нападниками. 1622 року отримала магдебурзьке право. Від 7 березня 1923 року Лисянка була районним центром. 1965 року отримала статус селища міського типу. Від 2020 року входить до Звенигородського району. Населення - понад 8 тисяч мешканців.

У 1733р. власниця Лисянки Теофілія Яблоновська здійснила фундацію костельно-монастирського комплексу францисканців в ім’я Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (монастир) і св. Йосифа, Обручника (костел). Цю пожертву 1757 року підтвердив черговий місцевий власник Йосиф Яблоновський. Храм та монастир були дерев’яними. Проте 6 червня 1768 року гайдамаки на чолі із Залізняком знищили костел і монастир, а також вбили кількох францисканців.

48631 Лисівці

Перша писемна згадка про село Лисівці датується 1418 роком. Нині тут проживає майже дві тисячі селян.

Віряни Лисівців належали до парафії Пресвятої Трійці у Товстому. У 1885 році їх чисельність становила шість сотень, а через два роки, 1887 року тут коштом місцевих власників Зигемберг-Орловських завершили спорудження мурованого філіального костелу. 1906 року у Лицівцях було засновано самостійну парафію (спочатку - експозитуру). У 1907 році храм освятили під титулом Пресвятого Серця Ісуса. У міжвоєнний період парафія у Лисівцях, чисельність якої перевищила тисячу вірних, охоплювала також села Капустинці, Шершенівку та Шипівці (останні два мали свої філіальні святині).

22112 Листопадівка

Prawdopodobnie Bogudzięka została założona w 1847 roku. Od 1933r. dostała ona nazwę Listopadówka. Większość tej niedużej wioski stanowili Polacy. Нині тут проживає менше сотні селян.

Miejscowy murowany kościół zbudowano tu jeszcze na przełomie XIX i XX wieków jako kaplicę filialną parafii Trójcy Przenajświętszej w Chmielniku. Po rewolucji świątynię zamknięto, a w latach II wojny światowej znów była ona czynna. W 1947 roku kościół był restaurowany.

47530 Літятин

Село вперше згадується 15 січня 1443 року, є також згадки у 1454, 1473 і 1483 роках. 1880 року у Літятині проживало 731 мешканців, причому римо- і греко-католиків було приблизно порівно, нині село має трохи більше шести сотень осіб. Входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католицька громада латинського обряду села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Козовій. 13 липня 1896 року римо-католики Літятина, чисельність яких тоді перевищила чотири сотні вірних, надіслали Львівській курії листа щодо будівництва у селі костелу. Через два дні козовський настоятель о. Ян Оцеткевич переслав до Курії проект та кошторис майбутнього храму.

22300 Літин,
вул. Леніна, 3,
+380 (43) 235-02-21, 232-68-44

Uważano, że po raz pierwszy Lityn jest wspomniany w liście urzędowym wielkiego księcia Świdrygiełły z dnia 21 maja 1431 roku. W Państwowym Archiwum Historycznym Białorusi odnaleziono list urzędowy księcia Teodora Koriatowicza z dnia 20 czerwca 1391 roku, w którym jest wspomniany Lityn. Na początku XVIw. osada była centrum rzemieślniczym i handlowym. У 1578р. отримало магдебурзьке право. Po 1648r. została miasteczkiem setni pułku Bracławskiego, w którym w listopadzie 1653r. hetman Bohdan Chmielnicki przyjmował posłów tatarskiego chana. Od sierpnia 1797r. Lityn był miastem powiatowym guberni Podolskiej, a od marca 1923r. - centrum rejonowym, potem utracił ten status i dopiero w styczniu 1967r. wznowiono go. Нині у цьому селищі міського типу проживає понад 6600 мешканців.

W 1748r. zbudowano tu drewniany kościół pod wezwaniem Matki Bożej Śnieżnej, a w 1856r. na jego miejscu zbudowano murowaną świątynię pod wezwaniem Niepokalanego Poczęcia N.M.P. W latach 30-tych XX w. władze sowiecki zamknęły kościół i przerobiono go na dom tańców. W 1946r. miejscowi wierni siłą odebrali świątynię, ale w 1950 roku władze ponownie zabrali kościół. Z czasem świątynię przerobiono na bibliotekę i lektorium.

79008 Львів,
вул. Пекарська, 59

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

W 1880 roku w wyremontowanym dawnym klasztorze sióstr franciszkanek przy ulicy Piekarskiej, 45 (obecnie-57) został założony klasztor księży zmartwychwstańców; tam też urządzono kaplicę. W latach 1881-1882 zmartwychwstańcy zbudowali dom internatu dla chłopców Rusinów (Ukraińców). W latach 1886-1887 zbudowano nowe skrzydło klasztoru. Potem dobudowano piętro w starej części oraz rozbudowano budynek internatu.

79491 Львів-Брюховичі

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1867 році у Брюховичах на земельній ділянці, подарованій війтом поселення Мартином Дюллєю, постала дерев'яна каплиця. Дах будівлі та її окремі елементи були вкриті дерев'яним гонтом. Цього ж, 1867 року Кароліна Іскерська пожертвувала для каплиці образ Матері Божої Святого Скапулярію, який згодом набув неабиякої шани серед вірних.

79491 Львів-Брюховичі

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1867 році постала перша дерев'яна каплиця, а 1893 року завдяки Товариству власників нерухомості у Брюховичах та, зокрема, одному із його засновників Ігнатію Дрекслеру поблизу залізнодорожної станції збудували, в основному, та у липні освятили ще одну дерев'яну каплицю (так звану 'лісну'), облаштування якої завершили 1899 року. Проект святині виконав декан архітектурного факультету Львівської політехніки Густав Бізанц. Вівтар каплиці містив образ Святої Родини пензля Рейхана (копія картини Бартоломея Мурілло), подарований Робертом Домсою. Перед каплицею встановили металеву скульптуру Матері Божої Непорочної.