47735 Мар'янівка

Перша письмова згадка про поселення датується 1785 роком (тоді воно було присілком села Купчинці), 1914 року мало 250 жителів, зокрема, 121 поляків і 105 українців. 1 липня 1926 року Мар'янівка (до 1946 року - Маріянка) стала самостійним селом, в якому 1939 року проживало 870 мешканців, у тому числі 470 поляків і 380 українців, нині ж село налічує понад 550 осіб.

Католики латинського обряду Мар'янівки належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. У першій половині 90-х років ХІХ століття їх чисельність перевищила дві сотні. Саме тоді, 1893 року у селі було споруджено муровану каплицю Пречистої Діви Марії, фундаторами якої, ймовірно, стали Роман та Ксенія Малевичі.

82160 Меденичі,
вул. Лисенка, 3,
+380 (3244) 706-52

Меденичі вперше у джерелах згадуються 1395 роком. 1880 року у селі проживало 2266 мешканців, 1890 року - 2430, нині - майже 3300 осіб. У 1939-1941 і 1944-1959 роках були райцентром, у 1940 році отримали статус селища (міського типу).

У 1550 році парафія у Меденичах отримала фінансово-матеріальне забезпечення від короля Зигмунта ІІ Августа, який ще 1533 року надав певні привілеї селу, а місцевий дерев'яний костел міг постати ще раніше. 1604 року згадується меденицький душпастир о. Павло. Матеріали візитації парафії 1646 року свідчать, що стіни храму вже були в поганому стані, а мав він два вівтарі.

20930 Медведівка

У першій половині XVI століття чигиринський та корсунський староста Іван Данилович вказав цю територію «для людей вільних, що у Чигирині вже не вміщалися» та назвав поселення Данилоградом. Але назва «Данилоград» не прижилась, закріпилась назва Ведмедиця, Ведмедівка (від річки Ведмедки). У 1649 році Ведмедівка стала сотенним містечком, а потім отримала магдебурзьке право. В Російській імперії містечко перейменували на Медведівку. 11 квітня 1923 року було створено Медведівський район, який проіснував до 3 лютого 1931 року. Нині тут проживає близько 1300 мешканців.

32140 Михайлівка,
вул. Центральна, 1

Поселення Михалпіль, як до 1946 року називалась Михайлівка, вважається заснованим у XVI столітті. 8 березня 1605 року отримало магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. мало понад 1800 мешканців, наприкінці 90-х років ХІХст. - на початку ХХст. понад 2400, нині ж у селі проживає близько шести сотень осіб. Містечко було центром волості, у 1923-1959 роках - райцентром, потім увійшло до Ярмолинецького району, а 2020 року - до Хмельницького.

1 листопада 1743 року власник Михалполя Міхал Жевуський підписав акт фундування костелу та парафії, пожертвувавши для них земельну ділянку під храм та парафіяльний будинок, значні наділи орної землі і кошти на утримання святині, душпастиря та органіста. Будівництво дерев'яного костелу під титулом Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і св. Архангела Михаїла завершили 1744 року, цього ж року було засновано місцеву парафію. Головний вівтар храму містив образ Матері Божої Ченстоховської.

47535 Мечищів

Перша писемна згадка про Мечищів походить із 1438 року, село згадується також у 1497 році. 1880 року тут проживало 1383 мешканців, 1900 року - 1658 осіб. Переважна більшість його наслення була греко-католиками, нині у селі мешкає майже шість сотень осіб. Село входило до Бережанського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду Мечищева спочатку належали до парафії у Бережанах, проте через віддаленість парафіяльного костелу послуговувались місцевою греко-католицькою церквою. Проте у 90-х роках ХІХ століття увійшли в конфлікт із греко-католицьким парохом, тому 1894 року (за чисельності три з половиною сотні осіб) прийняли рішення збудували власну святиню у селі.

48751 Мельниця-Подільська

Мельниця вперше писемно згадується початком XII століття, а далі - у 1362 і 1493 роках. 1767 року отримала магдебурзьке право. У XVIIIст. її частина, яку досі називають Мазурівкою, була заселена поляками. У 1772-1867рр. місто було центром повіту. У 1900р. тут проживало 3921 мешканців, 1910 року - 4162, 1921 року - 3739, 1931 року - 4611, нині - близько три з половиною тисяч осіб. У 1940-1962рр. була райцентром, від 1960 року - селищем (міського типу), а тепер є селом, яке входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Швидше за все, місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому. Коли в середині ХІХст. їх чисельність перевищила 380 вірян, у Мельниці 1851 року заснували парафіяльну експозитуру, яка разом із навколишніми селами налічувала понад 1700 вірних та обслуговувалась експозитом о. Титом Завірським. Богослужіння за відсутності власного храму здійснювали у греко-католицькій церкві (ймовірно, Михайлівській).

48751 Мельниця-Подільська

Мельниця вперше писемно згадується початком XII століття, а далі - у 1362 і 1493 роках. 1767 року отримала магдебурзьке право. У XVIIIст. її частина, яку досі називають Мазурівкою, була заселена поляками. У 1772-1867рр. місто було центром повіту. У 1900р. тут проживало 3921 мешканців, 1910 року - 4162, 1921 року - 3739, 1931 року - 4611, нині - близько три з половиною тисяч осіб. У 1940-1962рр. була райцентром, від 1960 року - селищем (міського типу), а тепер є селом, яке входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду Мельниці 1851 року виділились із, ймовірно, парафії у Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому в парафіяльну експозитуру, яка 1861 року стала самостійною парафією із новоспорудженим місцевими власниками Дунін-Борковськими костелом св. Генріха, сповідника.

80370 Мервичі,
вул. Молодіжна

Село Мервичі, частиною якого стало колишнє поселення німецьких колоністів Візенберг, відоме в документах від 11 жовтня 1377 року, тоді як сам Візенберг заснований у другій половині 80-х років XVIII століття переселенцями із Пфальца у Німеччині. Його населення протягом ХІХ століття збільшилось від двох сотень до майже удвічі. На початку 40-х років ХХ століття мешканців Візенберга примусово переселили на землі Третього рейху, а їх поселення потім з'єднали із Мервичами. Нині у селі, що належало до Жовківського району, а тепер - до Львівського, проживає понад 1100 селян.

Вже на початку 50-х років ХІХ століття у Візенберзі було засновано парафію, до якої увійшло також село Мервичі. Очевидно, на той час мурований костел у поселенні, споруджений коштом місцевих парафіян, вже існував, принаймні, у частково збудованому вигляді, а після належного оздоблення та оснащення його було консекровано 1858 року.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

81531 Мильчиці

Невелике село Мильчиці, яке нині нараховує ледве три сотні мешканців, у документах вперше згадується 1370 роком.

У церковному документі від 1483 року стверджується, що парафія тут існувала перед 1433 роком і належала вона за винятком новітнього часу до Перемишльської дієцезії. У всякому випадку, вже у 1465, 1476-1477, 1477-1487, 1497 та 1493-1513 роках тут згадуються душпастирі Яків, Петро, Станіслав, Матей і Ян відповідно. Відомо, що 1636 року у селі був дерев'яний костел, ймовірно, вже третій чи четвертий за чергою, споруджений на тому ж самому місці. Пожела 1687 року знищила парафіяльний будинок, проте храм уцілів. Його освятив 4 квітня 1718 року о. Ян Курдвановський, а єпископ-помічник Перемишльський Ян Фелікс Шанявський цього ж року консекрував три вівтарі. У 1776 році цей костел замінив новий дерев'яний храм, який простояв до середини 70-х років ХХ століття.