80421 Обидів

Обидів відомий, принаймні, від 1595 року, згадується також у 1650 році. Більшість його населення становили польські переселенці. За інформацією видання 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego', 1880 року тут разом із присілком Збронці проживало 460 мешканців, нині ж - близько 230 осіб. У цьому селі 7 жовтня 1889 року народився і жив майбутній Слуга Божий о. Венантій (Йосиф) Катажинець OFM Conv. Входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-(Бузькій/Струмиловій). 1882 року, коли вперше у схематизмах Львівської архідієцезії подано місцеву дерев'яну каплицю, Обидів мав майже 570 вірян, а присілок Збронці - ще 71, що, на жаль, істотно суперечить поданим вище даним щодо загальної чисельності населення села.

65045 Одеса,
вул. Катерининська, 33,
+380 (48) 728-64-83, 728-10-71, 728-10-72,
f.b.: KatedraOdesa

Перша згадка про замок-порт Кацюбіїв, який у різні часи називали також Кацюбий, Качибей, Коцюбїїв, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей, датується 1415 роком. 27 травня (7 червня) 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Одеса як нова назва Хаджибея вперше з'явилася у документі 1795 року. Завдяки вдалому географічному розташуванню Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення. В її розвиток внесли дуже вагомий вклад імігранти-католики з Європи. Нині місто є обласним центром з населенням понад мільйон мешканців.

Вже 1795 року місцева римсько-католицька спільнота облаштувала невеликий дерев'яний молитовний дім, у якому першу Месу відправив о. Андре Арчіоллі Порох SJ. У 1805 році було засновано парафію та розпочалось будівництво першого костелу по вул. Катерининській за проектом італійського архітектора Франческо Фрапполі, яке завершили 1822 року. Після вигнання з Росії царем Олександром І єзуїтів, храм 1820 року перейшов до дієцезіального духовенства. Костел двічі розширяли, проте кількість парафіян у 40-х роках ХІХ століття зросла настільки, що він вже не міг їх помістити.

78021 Вікняни

Вперше у документах село згадується 3 квітня 1441 року. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 1300 мешканців (понад 700 греко- і близько 600 римо-католиків), 1939 року - 1460, нині ж село має приблизно вісім сотень осіб. З радянських часів до 1993 року називалось Білогіркою. Входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Анни у Тлумачі. В середині ХІХст. їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, а коли у 70-х роках майже досягла шести сотень, то до Вікнян 1876 року перевезли збудований 1721 року тлумацький дерев'яний костел, який у містечку замінили мурованим. Протягом кількох років його було змонтовано (в дещо зміненому стані), впорядковано та освячено під титулом св. Варфоломія.

78125 Вікно

Село Вікно документально відоме із 1453 року, згадується також у 1485р., а 1591 року вважалось містечком, проте втратило цей статус у XVII столітті. 1880 року тут проживало 1278 греко- і 76 римо-католиків, нині - понад 1300 осіб. Зі середини XVIIIст. селом володіла родина Ценських, а після смерті Тадеуша було у власності його сина - майбутнього таємного єпископа Яна Ценського, який тут господарював у 1929-1933 роках до поступлення в семінарію. Входило до Городенківського району, а від 2020 року - до Коломийського.

Вікнянські католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Городенці. У 1857 році, коли у селі його власник Удальрик Ценський збудував на місцевому цвинтарі та освятив родинну муровану каплицю-усипальницю, яка півстоліття служила громадською, їх було 117 вірян.

47226 Олiїв

Оліїв вперше у документах згадується 1532 року, а також у 1598 році. 1880 року тут проживало 1613 мешканців, з яких 964 були греко- і 607 римо-католиками, 1939 року - понад 2000 (поляків тоді вже було більше, ніж українців), а нині - майже вісім сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - у Тернопільському.

У 1748 році місцевий власник Стефан Блендовський збудував в Олієві невеликий дерев'яний костел та пожертвував кошти і майно на утримання при ньому душпастиря з метою створення парафії. Але навіть попри дозвіл архієпископа Львівського Миколая Вижицького парафію не було засновано, бо завадила швидка смерть фундатора, а храм, швидше за все, занепав, бо інформація про його обслуговування відсутня.

11000 Олевськ

Назву міста пов’язують з іменем Овруцького князя деревлян Олега Святославовича, який наприкінці Xст. заснував Олегове городище (Олегеск, Олегськ та потім Олевськ). В документах Олевськ вперше зустрічається 1488 року. 20 вересня 1641 року отримав магдебурзьке право, а 1796 року став волосним центром з населенням 472 осіб. 1870 року тут проживало 1292 мешканців, 1889 року - 2000, нині - понад 10 тисяч. Статус міста - з 2003 року, був райцентром, а від 2020 року входить до Коростенського району.

Перший храм під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії в Олевську фундував 25 січня 1669 року місцевий власник Йосиф Кароль Немірич - перший католик у цій родині. При цьому пожертвувані села мали забезпечити не тільки спорудження храму, але й монастиря кармелітів та їх діяльність. Наступного року кармеліти офіційно прийняли цю фундацію та розпочали тут служіння, збудувавши свій дерев'яний костельно-монастирський комплекс.

22600 Оратів,
вул. Леніна, 80,
+380 (4330) 211-31

Перша писемна згадка про Оратів датується 1448 роком. 1811 отримав статус міста. У 1923-1962 роках був районним центром. Із 1984 року є селищем міського типу. У 1979р. знову став центром району. Нині тут проживає понад 2700 мешканців.

У 1569 році в Оратові було споруджено перший костел, а 1757 роком коштом Казимира Булавського збудували чергову святиню. Сучасний мурований храм постав 1845 року коштом С. Оранського та парафіян на місці попереднього. 4 травня 1854 року у цьому костелі взяли шлюб батьки відомого письменника Джозефа Конрада Коженьовського.

90263 Оросієво,
вул. Головна, 106

Вперше у документах Оросієво (Врузі, Шарошоросі) згадується 1114 та 1260 роками. Нині у селі проживає майже дев'ять сотень мешканців, переважна більшість яких назвали угорську мову рідною.

Перший храм було споруджено наприкінці XIV - на початку XV століть, але 1530 року він перейшов до реформатів.

Наприкінці XVIII століття римсько-католицька громада в Оросієвому відродилась як філія парафії св. Ілони у Вилоку. У 1810 році було збудовано коштом парафіян новий невеличкий мурований костел в стилі класицизму та засновану місцеву парафію. А в 1837-1840 роках храм перебудували та розширили на єпископську пожертву.

47861 Остап'є

Перша згадка про Остап'є датується 1560 роком, згадується також у 1581 році. 1870 року тут проживало 176б мешканців, 1880 року - 2188, у тому числі 1065 греко- і 730 римо-католиків, 1921 року - 2706, 1939 року - приблизно 2900, більшість яких була поляками, нині - майже 1800 осіб. Село входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові. Коли їх чисельність перевищила 1200 вірних, 1899 року в Остап'єму їх коштом та завдяки дотації Львівської курії розпочали спорудження філіального мурованого костелу. Будівельними матеріалами забезпечив місцевий власник Вацлав Залеський. Влітку цього ж року заклали наріжний камінь майбутнього храму, а в жовтні вже був готовий його фундамент.

48107 Острівець

Перша документальна згадка про Острівець датується 1471 роком, а в 1575-1609 роках поселення вважалось містом. 1880 року нараховувало понад 660 мешканців (лише 180 римо-католиків). Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Теребовлі. Спочтку богослужіння для них без жодних проблем проводили в греко-католицькій церкві у сусідньому селі Застіночне. Але 21 вересня 1891 року освяченням подарованої власником сільського маєтку Фейвелом Соммерстейном земельної ділянки (чи наріжного каменю?) в Острівці з ініціативи теребовельського настоятеля о. Яна Калиневича розпочали будівництво філіального мурованого храму, який освятили 9 червня 1893 року. Меси відправляли тут кожної другої неділі та у свята.