22420 Пиків

Пиків вважається заснованим не пізніше 1590 року, документально згадується у 1569-1570рр. чи навіть 1525 року, а також у 1594, 1603 та 1611 роках. Принаймні, із XVIIIст. подається як містечко, яке в царській Росії було центром волості, а в радянські часи коротко райцентром. У 80-х роках ХІХст. мало приблизно 2300 мешканців (Старий і Новий Пиків), 1903 року - 2356, 1905 року - 4658, нині тут проживає майже дві тисячі осіб. До 2020 року село входило до Калинівського району.

Мурованої каплиці на католицькому кладовищі парафії Пресвятої Трійці у Пикові, за даними схематизмів Кам'янецької дієцезії, у 1859-1860 роках ще не існувало, проте схематизми Луцько-Житомирської дієцезії її подають, починаючи, принаймні, від 1876 року аж до 1914 року. Оскільки не вдалось знайти жодної іншої інформації про цю каплицю, наче її взагалі не було, то гіпотетично її можна спробувати ототожнити із каплицею-усипальницею Романського.

44010 Піща

Піща вважається заснованою наприкінці XVIII століття. 1906 року тут проживало 1700 мешканців, нині - менше 1200. Село входило до Шацького району, а тепер - до Ковельського.

Католики латинського обряду Піщи належали до парафії св. Антонія Падуанського в Опалині (нині - Вишнівка). Принаймні, 1820 року у селі вже була дерев'яна каплиця в поміщицькій садибі місцевих власників Гутовських, споруджена їх коштом. Проіснувала до 1830 року. У 1829 році її замінила мурована каплиця в добротному класичному стилі, збудована теж Гутовськими.

57064 Піщаний Брід

Поселення Шпейєр (Speyer, Speier) заснували у 1809-1810 роках 102 сім'ї з Рейнпфальца, Ельзасу та Бадена. 1886 року тут вже мешкало майже три тисячі осіб. З початком Ісв. війни його перейменували на Карпатське, проте назва не прижилась, і лише після 1944 року, після депортації селян німецького походження село змінило назву на Піщаний Брід. Нині тут проживає шість сотень мешканців. Село до 2020 року входило до Веселинівського району.

Перший молитовний будинок у Шпейєрі, як і в інших порівняно великих німецьких колоніях, постав майже відразу після заснування поселення, 1812 року та проіснував до 1824 року. Потім збудували наступний молитовний дім, в якому проводили богослужіння близько сорока років.

22252 Плисків

Можливо, вже 903 року у літописах подається саме цей Плисків (Плъсков), звідки привезли князю Ігорю дружину Ольгу (поблизу знайдені залишки древнього городища та язичницьких капищ). Але у документах вперше згадується лише у 1509, 1510 і 1518 роках. Пізніше став містечком, в якому у 80-х роках XIXст. проживало понад 1100 мешканців, нині є селом, що нараховує понад 1400 осіб. у 1923-1962рр. Плисків був райцентром, потім увійшов до Погребищенського району, а 2020 року - до Вінницького.

В джерелах є згадка про костел у Плискові, збудований приблизно у XVI-XVII століттях. Швидше за все, він був дерев'яним та не пережив буремні роки другої половини XVII століття. Нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Погребищах.

47704 Плотича

Вважається, що поселення Плотича відоме із XIV століття, проте в документах воно згадується лише від XVI століття. Впродовж чотирьох століть аж до ІІ світової війни було власністю родини Коритовських. 1870 року Плотича нараховувала понад 800 селян, більшість яких була римо-католиками, а нині тут проживає майже 1400 мешканців.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Неустанної Допомоги у Тернополі. Від 1862 року у схематизмах Львівської архідієцезії згадується публічна каплиця, облаштована місцевими власниками Коритовськими при перебудованому ними палаці. 1868 року їх коштом при цій каплиці постала парафіяльна експозитура, яка 1872 року стала самостійною парафією.

82180 Підбуж

Поселення Підбуж відоме у документах, принаймні, з 1439 року. 1880 року тут проживало понад півтори тисячі мешканців (1176 українців, 346 поляків і 3 німців). Від 11 травня 1957 року Підбуж є селищем міського типу, населення якого нині нараховує понад 3300 осіб.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Миколая у Дублянах (за винятком 1747-1794 років, коли вони входили до парафії Преображення Господнього у Винниках, ліквідованої австрійською владою). У 1859-1860 роках у Підбужі було створено парафіяльну експозитуру, до якої увійшло 19 сіл із дублянської парафії під опікою експозита о. Юліана Важеха. Богослужіння здійснювались у греко-католицькій церкві.

48000 Підгайці,
вул. Шевченка

Вперше Підгайці згадуються якщо не 1397, то, принаймні, 1436 року, проте вважаються заснованими у 1015 році під назвою Тудинка. У 1539р. отримали магдебурзьке право, яке підтверджено 19 липня 1539 року, але у 1783 році втратилим статус міста, ставши містечком. Від 1867 року - повітовий центр. 1870 року тут проживало 4570 мешканців, у тому числі 1031 греко- і 900 римо-католиків. До 30 грудня 1962 року Підгайці були райцентром, 6 червня 1991 року знову стали районним центром, проте від 2020 року входять до Тернопільського району. Нині у місті проживає понад 2600 осіб.

Цвинтар в Підгайцях було закладено, ймовірно, на початку ХІХ століття. Мурована цвинтарна каплиця занотована в схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1862 року. Але, швидше за все, це не стосується сучасної неокласичної цвинтарної каплиці, а лише невеличкої необарокової, що стоїть неподалік від неї.

48150 Підгайчики

Вперше село у документах згадується 1469 року, потім - 1508 року. Наприкінці ХІХ століття у Підгайчиках чисельність переселених із Польщі поляків та їх нащадків, а також ополячених українців, удесятеро перевищила кількість тих мешканців, які залишились українцями. 1940 року вживану раніше назву 'Підгайчики Юстинові' спростили до 'Підгайчиків'. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а натомість сюди приїхало десь 240-280 українських родин із Польщі. Нині тут проживає понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села (разом із вже не існуючим нині хутором Вибранівка) належали до парафії Пресвятої Трійці в Янові (Теребовельському). Ще 1885 року тут постала цвинтарна каплиця, яка виконувала подвійну функцію усипальниці родини місцевих власників Козебродських та публічної святині. Її було освячено 28 грудня цього ж року. В ній за відсутності в селі іншого римсько-католицького храму час від часу звершувались публічні богослужіння.

77125 Поділля

Перша письмова згадка про село Долішні (Нижні) Сарники (нині - Поділля), яке разом із Середніми Сарниками (сьогодні - Діброва) та Верхніми Сарниками (нині - Сарники) становили одне поселення Сарники, датується 1436 роком. Згадуються також у 1447, 1466, 1470 і 1476 роках. 1880 року тут проживало понад 800 мешканців, 1939 року - 1190, нині ж - близько трьох з половиною сотень осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Бурштині. У 1896 році, коли їх чисельність досягла 370 осіб, у Сарниках Нижніх коштом місцевих власників родини Мицельських (Мавриція і Гелени з роду Кшечуновичів) за проектом львівського архітектора Альфреда Броневського, який пізніше, зокрема, був також атором проекту храму у Великому Колодному, розпочали будівництво філіального мурованого костелу. Протягом трьох років спорудження святині завершили повністю, її також належним чином оснастили та освятили 1899 року. Поруч теж збудували муровані дзвіницю на три дзвони і парафіяльний будинок.

77014 Підкамінь

Вперше у письмових джерелах Підкамінь згадується 30 травня 1440 року, 1515 року отримав магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 1052 мешканців, 1880 року - 1125, 1939 року - 1620, у тому числі 700 українців-греко-католиків, 640 українців-латинників, 80 поляків і 120 польських колоністів у колонії Загуменка. Містечко також називали Підкаменем Яблоновським чи Рогатинським, щоб відрізнити від Підкаменя на Львівщині. Нині село Івано-Франківського району, яке до 2020 року входило до Рогатинського, нараховує менше півтисячі осіб.

Про існування парафії у Підкамені, яка не мала фінансово-майнового забезпечення, та її 'малої' (ймовірно, дерев'яної) святині, збудованої 'не так, як потрібно', відомо з кінця XVI століття. Проте на початку 20-х років наступного століття татари знишили костел та інші парафіяльні будинки, їх відновлення разом із парафією довелось очікувати ціле сторіччя.