80670 Підкамінь

Перша згадка у документах про Підкамінь датується 1441 роком, проте поселення тут існувало ще в дохристиянські часи. Згадується також у 1464, 1471, 1475 і 1477 роках. 1569 року отримав міські права. 1880 року у містечку проживало 3312 мешканців, у тому числі півтори тисячі поляків, тисяча німців і вісім сотень українців, нині нараховує менше 1900 осіб. У 1939-1969рр. був райцентром, потім увійшов до Бродівського району, а 2020 року - до Золочівського. Із 1940р. є селищем (міського типу).

Муровану капличку, присвячену канонізованому ще 1455 року іспанському о.-домініканцю Вікентію Феррері, за межами домініканського монастиря у Підкамені збудували наприкінці XVIII - на початку XIX століть. На початку 60-х років ХІХст. Її грунтовно відновив преор о. Далмацій Уфриєвич OP та повторно освятив 17 жовтня 1861 року.

32435 Підлісний Мукарів,
вул. Музейна, 19,
+380 (3858) 994-01,
f.b.: 201864538815591

Підлісний Мукарів зустрічається в історичних документах вже на початку XV століття. Це були королівські землі, які спочатку входили до Барського староства, а потім з 1665 року склали окреме Мукарівське староство. З 1830 по 1842 роки Мукарівське староство знаходилося у володінні Кам’янець-Подільського кафедрального собору. Нині у селі проживає понад дев'ять сотень мешканців.

У 1613 році коштом власника Мукарева Андрія Горського було споруджено перший дерев'яний костел, який обдарував привілеями та оснащенням 12 серпня 1613 року король Сигізмунд ІІІ. У ІІ половині XVII століття храм повністю знищили турки. Наступну дерев'яну святиню збудували 1760 року.

77352 Підмихайля

Вважається, що перша письмова згадка про Підмихайля (Підмихале) датується 1394 роком, а назва походить від розміщення села під монастирем св. Михайла на горі Жбир. Згадується також 28 листопада 1435 року та у 1447, 1515 і 1565 роках. 1880 року село мало 2056 мешканців, у тому числі 1928 українців і 107 поляків (1628 греко- і 359 римо-католиків), 1939 року - 3100, нині - понад 2800 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Валентина у Калуші. У 20-х роках XIX століття у Підмихайлі коштом Антонія Старчевського за фінансовою участю Людвика Шустовського спорудили муровану каплицю з одним вівтарем з образом св. Антонія, проте 1825 року вона ще не була завершена через відсутність фінансування внаслідок смерті обох фундаторів. Родина Старчевських мала добудувати святиню, звести парафіяльний будинок та придбати земельний наділ для забезпечення діяльності священника, що, очевидно, не відбулось.

47800 Підволочиськ,
вул. Д. Галицького, 88

Pierwsza wzmianka o dawnym Wołoczyszczu, znajdującym się na prawym brzegu Zbrucza datowana jest 1463r. Od połowy XVIIw. nosi nazwę Podwołoczyska. Od 1940r. jest miasteczkiem i centrum rejonu. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Początkowo miejscowi rzymsko-katolicy należeli do parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Tokach. Na początku XXw. wchodzili oni do parafii św. Michała Archanioła w Kaczanowce.

W Podwołoczyskach Dnia 22 lipca 1880r. założono kamień pod własny kościół, a 15 maja 1883r. świątynia została poświęcona pod wezwaniem św. Zofii. Później z nieznanych przyczyn świątynię sprzedano Żydom, na początku XXw. (prawdopodobnie w 1909r.) ci odsprzedali kościół wspólnocie greckokatolickiej znacznie drożej. Katolicy obrządku bizantyńskiego częściowo przebudowali świątynię i poświęcili pod wezwaniem Przenajświętszej Trójcy.

1541 Підзамочок,
вул. Тернопільська

Близько 1600 року на пагорбі над Стрипою спорудили замок, під захистом якого сформувалось поселення, яке так і назвали - Підзамочок. Хоча 1672 року турки знищили замок, який вже не відновлювався, проте село продовжило існувати. У 1880р. тут проживало 1487 осіб, у тому числі понад 1360 римо-католиків, 1932 року серед 2320 мешканців було 2190 поляків та 40 українців. Після ІІсв. війни поляків виселили (за різними даними, чи на Донбас, чи до Сибіру, чи в Польщу), а на їх місце заселили лемків із Польщі. Село входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського, і проживає тут нині понад півтори тисячі осіб.

Місцеві римо-католики, що становили переважну більшість населення Підзамочка, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. Коли їх чисельність перевищила тисячу вірних, у 1858-1860 роках ними було збудовано та освячено муровану каплицю, яка стала першою філіальною святинею бучацької парафії.

22200 Погребище,
вул. Шевченка, 74,
+380 (4346) 216-33, 212-17

Погребище згадується у 1148р. як Рокитня. Після монголо-татарської навали від нього залишилися одні погреби, в яких вдалось уціліти небагатьом мешканцям, звідси і походить назва поселення. У 1569р. отримало магдебурзьке право. 1629 року тут проживало понад 6 тисяч мешканців, 1881 року - 4457, у тому числі лише 2589 християн, на початку ХХст. - близько 5800, нині - 9200 осіб. З 1938р. було селищем міського типу, 1984 року стало містом. Було райцентром, а у 2020р. увійшло до Вінницького району.

Хоча у Погребищі був дерев'яний храм, збудований у першій половині XVIIст. місцевим власником Кшиштофом Збаразьким, проте католики латинського обряду містечка належали до парафії у Паволочі. Погребищенську святиню знищили у середині цього століття під час польсько-козацьких війн. У 1751р. коштом Михайла Радзивіла спорудили дерев'яні костел та монастир для францисканців конвентуальних. Храм освятив єпископ Каетан Солтик, який 1754 року заснував тут також парафію у складі частини паволоцьких сіл.

72040 Плодородне с. Показне

Село Показне, засноване 1810 року німцями-католиками як хутір Костгейм, з 1918 року називалась Каштаєв. У 1941 році війська НКВС перегнали у Сибір практично всіх німців, які проживали у селі, де вони і загинули. Близько 80% будинків у Каштаєвому залишились пустими. У 1945 році село перейменували на Показне. Проживає у ньому нині майже півтисячі мешканців.

У 1898-1910 роках у Костгеймі коштом парафіян було споруджено мурований костел у стилі неоготики. До революції місцева парафія, яку обслуговували настоятель о. Яків Церр та вікарій о. Яків Вольф, нараховувала майже дві з половиною тисячі вірян та мала чотири мурованих філіальних каплиць, зокрема, Пресвятої Трійці у Чехограді. До парафії також належали римо-католики Мелітополя.

12425 Покостівка,
вул. Лесі Українки, 5,
f.b.: 100064838436912

Село вже існувало, принаймні, 1790 року, але називалось Рудня Покостівка (поряд з кількома іншими Руднями). Вперше як Покостівка згадується в документі 1811 року. 1885 року у ньому проживало 25 осіб, проте 1906 року їх вже було 186. У 1935р. радянська влада вивезла до Харківської області 155 мешканців (переважно - поляків), а на їх місце заселила колгоспників із Київської та Чернігівської областей. Нині Покостівка має приблизно 250 селян.

Станом на 1790 рік нечисленні римо-католики Рудні Покостівки належали до парафії у Чудневі, проте пізніше (наприкінці XVIII - на початку XIX століть) їх перевели до парафії у Пулинах. У 50-х роках ХІХ століття в Покостівці було споруджено муровану філіальну каплицю коштом вірних місцевих та з навколишніх сіл.

Поліське

Вперше поселення згадується у 1415, 1494 та 1499 роках під назвою Хабне, хоча, за непідтвердженими даними, воно вважається заснованим 1215 року. З дозволу короля Зигмунта І стало містечком. У 1934 році його перейменували на Кагановичі Перші на честь Лазара Кагановича. 1938 року отримало статус селища міського типу. У 1957р. Кагановичі перейменували на Поліське. Від 7 березня 1923 року по 17 листопада 1993 року було центром району. 19 серпня 1999 року Поліське через високу радіаційну забрудненість внаслідок аварії на ЧАЕС розселили і виключили з облікових даних.

Перший (дерев'яний) костел у Хабному збудували 1638 року коштом його власників Харлецьких, які також заснували тут парафію. Проте 1750 року його пограбували та спалили гайдамаки. У 1780 році завдяки зусиллям о. Павла Войцеховського постав новий дерев'яний храм, його освятив під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії того ж року о. Порадовський.

3600? Полтава

Іпатіївський список «Повісті минулих літ» 1174 року згадує сіверське місто під назвою «Лтава» (ймовірно, що від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли). Згодом місто назвали «По-Лтава», як таке, що розташоване по Лтаві. За останніми дослідженнями часом заснування Полтави вважається 899 рік, а сучасна назва міста зафіксована у документах 1430 року. З 1648 до 1775 роки Полтава була військово-адміністративним центром Полтавського полку в складі Гетьманської України. У 1802р. стала губернським центром, а в радянські часи - обласним. Населення - понад 288 тисяч мешканців.

Наприкінці XVIIIст. полтавець І. Котляревський на основі полтавського діалекту народної мови створив українську літературну мову. Але нині полтавці все частіше відмовляються від корінної мови Русі на користь так званої 'російської', яку штучно створили у Московії наприкінці XVIII - на початку XIX століть на основі місцевого діалекту церковно-слов'янської мови - православної латині. Століттями русинів-українців лякали жупелом КАТОЛИЦЬКОЇ ЛАТИНІЗАЦІЇ, проте навіть в Західній Україні, де зберігся найбільший католицький вплив, розмовляють досі корінною мовою, тоді як інша частина Русі, особливо Лівобережжя, все більше переходить на модернізований варіант ПРАВОСЛАВНОЇ ЛАТИНІ!

З 1843 по 1851 рік римо-католики Потави відправляли богослужіння у найманому приміщенні колишнього будинку училища садівництва, який пізніше перейшов до Полтавського інституту благородних панянок. На початку 1850-х років помічник губернського архітектора Семко-Савойський виконав проект римсько-католицької каплиці у вигляді класичної однонавної римської базиліки на високому цоколі, з двосхилим дахом, який 23 червня 1852 року був затверджений Полтавською губернською будівельною та дорожньою комісією. Наріжний камінь під будівництво костелу на розі вулиць Новосадової та Стрітенської (нині Короленка та Комсомольської) вмурували 27 вересня 1852 року. Будувався храм майже сім років (його проект суттєво відкорегували) і був урочисто освячений лише 12 червня 1859 року. Святиню збудували завдяки графу Якову Ламберту, першому настоятелю парафії о. Гялимському та добровільним пожертвам парафіян.