89000 Великий Березний,
вул. Штефаника, 41

Перші згадки про це поселення припадають на 1409 та 1427 роки. Нині Великий Березний є селищем міського типу (з 1947 року) та центром району з населенням понад 7500 мешканців.

У 1788 році в нижньому кінці Великого Березного держава оселила словаків (католицького віросповідання) для вирубки лісу та будівництва дамб, які задовільняли свої духовні потреби в рамках парафії Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Оноківцях. 1807 року вони завершили будівництво сучасного мурованого філіального костелу та освятили його, а 1808 року у Великому Березному було засновано власну парафію.

80355 Відродження

Село, яке у радянські часи назвали Відродженням, заснували 1786 року на землях відомого із 1398 року Мокротина переселенці із південно-західної Німеччини, які привезли зі собою ревінь та стали вирощувати його на продаж. З часом поселення отримало назву Німецький Мокротин або Мокротин-Колонія, 1880 року тут проживало 157 мешканців, а вперше у схематизмах Львівської архідієцезії цей німецький присілок подано окремо 1894 року. Нині село має майже сотню мешканців, входило до Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Католики латинського обряду цієї німецької колонії, як і віряни самого Мокротина, належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. Філіальну муровану каплицю у своєму поселенні вони збудували приблизно 1850 року. Вперше вона вказана у схематизмі, надрукованому 1865 року.

08522 Велика Мотовилівка

Мотовилівкою назвали попереднє стародавнє містечко Гуляники після переходу його у власність Івана Мотовила у XVI столітті. Нині поселення називається Великою Мотовилівкою, а проживає у ньому понад 1300 мешканців.

Мурований парафіяльний костел з червоної цегли під титулом Ісуса Христа, що молиться перед стражданнями (In monte Oliveto), споруджено 1816 року коштом Йосифа Казимира Ігнатія Руліковського. 4 липня 1858 року храм консекрував Луцько- Житомирський єпископ Каспер Боровський. Костел мав три вівтарі (з каменю та два дерев’яні), муровану дзвіницю з одним дзвоном, а також, зокрема, дві ікони пензля італійського художника Грасса (св. Казиміра і св. Гелени). У храмі було влаштовано склеп-усипальницю Руліковських, де, зокрема, 1900 року поховано відомого польського історика та етнографа Едварда Руліковського. До парафії належали місто Васильків та ще понад десяток поселень, відзначались два храмових свята - святої Анни, через що костелу інколи помилково приписують титул св. Анни, та Різдва Пресвятої Богородиці. Відомо, що у 1894 році адміністратором парафії був о. Лука Орловський, 1907 року - о. Станіслав Шептицький, 1913 року - о. Леон Зеленський, а в 1912р. парафія налічувала понад півтори тисячі вірян.

22040 Великий Острожок

Поселення Великий Острожок відоме із XIV століття. Вважалось містечком-фортецею. Було волосним центром. Нині у цьому селі проживає лише трохи більше півтисячі мешканців.

Перший дерев'яний костел у Великому Острожку було збудовано коштом його власників родини князів Острозьких та освячено 1614 року. Спорудження нового мурованого храму, яке розпочали ще на початку XVIII століття чергові власники поселення Старжинські, через недостатність коштів та внаслідок політичних перипетій тривало багато десятиріч та завершилось завдяки Бжозовським 1800 року освяченням новозбудованого костелу. Відомо, що 1862 року (за настоятеля о. Діонізія Коперницького) місцева парафія налічувала понад дев'ять сотень вірян, а 1884 року - понад 1100 католиків.

80074 Великі Мости,
вул. Шептицького, 9/1,
+380 (3257) 661-15

Мости (Мостки) відомі, принаймні, з 1472 року. 25 липня 1549 року поселення отримало магдебурзьке право, а пізніше - назву Августів, яка протрималась лише до кінця XVII століття, коли місто стало Великими Мостами. У 1944-1959 роках було районним центром. Проживає тут 6 тисяч мешканців. Належало до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

У 1549 році одночасно із отриманням міського статусу було засновано парафію та споруджено костел коштом короля Зигмунта ІІ Августа (саме в його честь і назвали місто). 1662 року храм, як і все місто, знищили татари. У 1837 році збудували мурований костел, який 1882 року було реставровано та консекровано під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

23420 Вербовець,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4356) 346-66

Перша документальна згадка про Вербовець датується 1439 роком, згадується також у 1530, 1542 і 1566 роках. 7 червня 1607 року село отримало магдебурзьке право, приблизно тоді місто мало 3661 мешканців. У 1796-1804рр. Вербовець був центром повіту. 1893 року тут проживало лише 2584 жителів, нині - понад шість сотень осіб. Село входило до Мурованокуриловецького району, а від 2020 року є частиною Могилів-Подільського.

Перший дерев'яний костел св. Архангела Михаїла у Вербовці, збудований коштом короля Зигмунда ІІІ Вази, постав 1607 року, коли поселення отримало магдебурзьке право, проте станом на 1717 рік храм вже був руїною. Відновлена у 1752 році дерев'яна святиня згоріла в ніч на Пасху 1798 року від розведених вогнищ. Від 1752 року тут також велись метричні книги.

48155 Вербівці

Перша згадка про село (тоді - Вербів) є у документі 15 лютого 1467 року, потім поселення письмово згадується 1564 року, 12 жовтня 1577 року та у 40-х роках XVII століття. 1880 року серед понад 1800 мешканців села було сім з половиною сотень римо-католиків, нині ж тут проживає лише понад сім сотень селян. Вербівці входили до Теребовельського району, а від 2020 - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові. 1884 року їх коштом на земельній ділянці, подарованій війтом гміни Яном Сеньою, розпочалось спорудження філіального мурованого храму, проте після зведення стін зупинилось через брак грошей. У 1888 році тернопільський інженер Владислав Сьвітковський підготував кошторис на завершення будівельних робіт (йому також належить проект храму).

13613 Верхівня

Вперше у джерелах село згадується 1600 року, є також згадки у 1604, 1607, 1609, 1611, 1613, 1618 і 1628 роках. Верхівня була містечком, яке у середині ХІХст. налічувало 2384 мешканців, а в 1866р. стало центром новоутвореної волості. Тут кілька років жив і творив французький письменник Оноре де Бальзак, який одружився із місцевою власницею Евеліною Ганською. 1897 року село мало 2440 жителів, 1926 року - 2738, нині у ньому проживає понад тисяча осіб. Входило до Ружинського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського.

Нечисленні католики латинського обряду Верхівні належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Паволочі. 1810 року поряд із палацом його власник Вацлав Ганський збудував родинну каплицю-усипальницю, яка, принаймні, від середини ХІХ століття служила громадською для місцевих вірян. 1863 року їх було лише півсотні, для них паволоцькі душпастирі звершували богослужіння лише двічі на місяць.

21029 Вінниця

Отаманську Вінницю вважають заснованою на згарищі одного із давньоукраїньких градів уличів і тиверців не пізніше 1352 року. Місто, яке отримало магдебурзьке право 1640 року, було центром повіту Брацлавського воєводства (з 1565р.), центром Брацлавського воєводства (з 1598р.), сотенним містом Кальницького полку (з 1648р.) та полковим містом (у 1653-1667рр.) Гетьманської держави, губернським (з 1793р.), а потім повітовим центром, з 1914р. центром Подільської губернії, з 1923р. центром округу, а з 1931р. є обласним центром. Населення - понад 430 тисяч мешканців.

Парафіяльний ('за містом') цвинтар у Вінниці постав наприкінці 80-х - на початку 90-х років XVIII століття, коли парафіяльний осередок перший раз перейшов до капуцинського костелу Матері Божої Ангельської. І приблизно тоді ж на ньому збудували дерев'яну каплицю.

45108 Вишеньки

Вперше Вишеньки згадуються у грамоті князя Любарта Гедиміновича 8 грудня 1322 року. 1906 року тут проживало 239 мешканців, нині ж його населення перевищує три сотні осіб. Село входило до Рожищенського району, а від 2020 року є частиною Луцького.

Перший дерев'яний костел у Вишеньках постав 1639 року та був консекрований єпископом Андрієм Гембіцьким. У 1771 році знищений татарами і шведами храм відбудували коштом місцевого власника Станіслава Манецького (він же відновив 27 травня цього ж року фінансово-майнове забезпечення парафії). Після пожежі, яка зруйнувала костел, його частково відбудували 1847 року (причому, на мурованому саме тоді фундаменті), а завершили його спорудження та оснащення, а також реставрацію вцілілих решток колишньої святині у 1858-1859 роках завдяки єпископу Касперу Боровському та вірянам.