90300 Виноградів

Виноградів, який до 1946 року називався Севлюш (Сивлюш), вперше згадується в 1262 році, коли король Іштван V надав містечку статус вільного королівського міста. Цей привілей підтвердили королі Андрій III 1294 року та Роберт Карло у 1319 та 1329 роках. Сама ж назва «Севлюш» з'явилася у XV столітті, що в перекладі з угорської означає «виноградний». Нині Виноградів є районним центром. Населення - понад 25 тисяч мешканців.

За відсутності документальних свідчень про час спорудження цієї цвинтарної каплиці залишається віднести її будівництво до кінця XIX - початку ХХ століть. 1949 року її передали на баланс Виноградівської міської ради. У 1959-1989 роках каплиця служила парафіяльною святинею, оскільки інші виноградівські храми (зокрема, костели Вознесіння Ісуса Христа та св. Йоана Капістранського радянська влада закрила та використовувала за іншим призначенням).

74000 Високопілля

Нинішнє Високопілля складається із двох колишніх сіл - Кронау та Ней-Мангейма, заснованих у 60-х - 70-х роках XIX століття німецькими переселенцями із Таврійської губернії. 1915 року Кронау перейменували на Високопілля. У 1926-1939рр. воно було центром Високопільського німецького національного району, з 1946 року є центром адміністративного району, а з 1957 року - селищем міського типу. Населення - понад 4100 мешканців.

Із двох колишніх поселень Високопілля саме Ней-Мангейм було населене переважно католиками, котрі 1883 року своїм коштом збудували мурований храм під титулом Серця Ісуса Христа. Тут існувала своя парафія, до якої належав майже десяток сусідніх поселень. Перед Ісв. війною вона нараховувала понад 2700 вірних, якими опікувались адміністратори о. Йосиф Малиновський, а потім - о. Франц Лоран.

48764 Висічка

Існуюче тут поселення ще у XIIIст. знищили татари-монголи, наступне у документах згадується лише 1552 року. 1890 року у селі проживало 604 мешканців (понад півтисячі українців і майже сотня поляків), нині Висічка має близько п'яти сотень з половиною осіб. Входила до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

В середині ХІХ століття чисельність католиків латинського обряду Висічки, що належали до парафії Пресвятої Трійці у Борщові, перевищила сотню вірян, а в схематизмах Львівської архідієцезії місцева каплиця вперше згадується 1861 року. Від 1881 року її позначають як усипальницю, в якій богослужіння відправляють лише інколи. А 1894 року вперше подається дата освячення - 1870 рік.

90454 Вишково,
вул. Червона, 5,
+380 (3142) 976-02

Перша згадка про Вишково (Visk) датується 12(7/8)1 роком. З 1329 року поселення мало статус «вільного королівського міста» Марамороського комітату, підтверджений 1427 року. На початку XVI століття тут поселилися німецькі ремісники, яким король надав значні привілеї. Із 1976 року - селище міського типу, в якому нині проживає близько 8300 мешканців

Наприкінці XIII - на початку XIV століть у Вишково було споруджено мурований готичний костел, проте у XVI столітті протестанти захопили і цей храм, і парафію. А відновили парафію лише 1780 року. Оскільки старий храм протестанти так і не віддали, то понад століття богослужіння відбувались в оселі пароха, у кімнаті, облаштованій під каплицю.

78315 Заболотів,
вул. Млинська, 3,
+380 (3476) 435-51,
www: zabolotiv.blogspot.com,
f.b.: rkpswtr

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Вважається, що лише 1605 року у Заболотові було засновано місцеву парафію та споруджено дерев'яний костел коштом місцевого власника Станіслава Волуцького. Проте у фундаційному акті він визнав, що раніше у місті в напрямі села Демиче, яке нині є частиною міста, вже існували старий храм і навіть парафіяльний будинок, але їх знищили нападники. Проте і цю святиню у 1618-1621 роках спалили турки і татари. У 1669 році збудовали новий дерев'яний храм за кошти Бакутських.

78315 Заболотів,
вул. Відродження, 2а,
+380 (3476) 421-76

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Перші дві сестри-феліціянки (згромадження Сестер св. Фелікса з Канталіційо Третього Чину Св. Франциска Асизького) розпочали своє служіння в парафії Пресвятої Трійці у Заболотові ще у середині 90-х років, взявшись за роботу із дітьми.

47721 Забойки

Перша згадка у документах про село – 1564 рік. Принаймні, від середини ХІХст. більшість населення становили польські переселенці та їх нащадки. 1890 року у Забойках проживало 1423 мешканців (1193 поляків і 230 українців), 1921 року - 1547, у тому числі 1121 поляків і 407 українців, 1931 року - 1587, 1939 року - близько 1800, нині - вісім сотень осіб. 1944 року поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові, але відвідували греко-католицьку церкву в Забойках, в якій богослужіння здійснювали козлівські душпастирі. Наприкінці 80-х років ХІХст. вони зіткнулись із труднощами доступу до храму, створеними греко-католицьким парохом, тому в селі створили комітет будівництва власної святині на чолі із настоятелем о. Еразмом Нойбургом.

48745 Збручанське

Село Збручанське вперше згадується як Новосілка 1393 роком (називалось також Новосілкою-Єпископською чи Новосілкою-над-Збручем), засноване у давньоукраїнські часи. Є численні документальні згадки у XVcт., потім було власністю кам'янецьких єпископів. На початку 80-х років тут проживало менше тисячі мешканців, 1900 року - 1350, 1921 року - 1016, 1931 року - 1126, 2014 року - 383 особи. Входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського..

Римсько-католицька спільнота села, що належала до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Кривчому, у другій половині ХІХ століття налічувала приблизно три сотні вірян. У 1867 році у Новосільці збудували та освятили під титулом св. Яна Непомуцького громадський мурований храм, який вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується у другій половині 70-х років цього ж століття.

81473 Задністря

У 80-х роках XVIII століття на північних землях села Чуква було засновано німецьку колонію, яка згодом стала оремим селом Нойдорф. В період 1880-1900 років тут проживало півтори сотні мешканців, 1921 року - 170 селян. 14 травня 1928 року село перейменували на Задністря, нині воно має близько 460 осіб.

Переважна більшість мешканців Нойдорфа була католиками латинського обряду, і належали вони до парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя у Самборі. В середині XIX століття їх чисельність досягала двох сотень, 1868 року було 189 вірян.

78264 Загайпіль

Перша письмова згадка про село датується 1400 роком, проте воно вважається заснованим на переломі XII - XIII століть. 1890 року Загайпіль мав 941 мешканців (893 українців, 31 німців і 17 поляків), з яких 761 були греко- і 149 - римо-католиками. Нині тут проживає понад вісім сотень селян.

Католики латинського обряду села належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Гвіздці, яка нині присвячена св. Антонію. 1896 року, коли чисельність загайпільських римо-католиків перевищила дві сотні, у селі їх коштом та завдяки фінансовій допомозі Львівської курії було збудовано та освячено філіальну дерев'яну каплицю, в якій гвіздецькі душпастирі звершували богослужіння кожну другу неділю.