48115 Золотники

Перша писемна згадка про Золотники датується 1410 роком, наступна - 28 листопада 1435 року. У 1485р. поселення отримало магдебурзьке право та згадується як місто у 1459, 1469 і 1485 роках. 1890 року тут проживало 2081 мешканців, у тому числі 1240 греко- і 616 римо-католиків, нині - понад 1700 осіб. Від січня 1940р. до 30 грудня 1962р. Золотники були райцентром, потім увійшли до Теребовельського району, а 2020 року - до Тернопільського. У 1984р. втратили статус міста, ставши селищем міського типу, а з 1991 року є селом.

Парафія у Золотниках заснована у серпні 1459 року коштом їх власника Михайла Золотницького (Вільчека). Тоді чи трохи раніше постав перший костел (вочевидь, дерев'яний), який мав титул Матері Божої, св. Станіслава, св. Войтеха, св. Йоана Хрестителя і св. Миколая. Був знищений татарами у першій половині XVII століття та відновлений, проте 1648 року його знову потрібно було відбудовувати.

48441 Зубрець

Перша документальна згадка про Зубрець датуєтья 1775 роком. У 1880 році тут проживало понад півтори тисячі українців та менше сотні поляків, нині - теж понад півтори тисячі селян. Село входило до Бучацького району, а від 19 липня 2020 року - до Чортківського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Пресвятої Трійці у Бариші. У 1896 році, коли їх чисельність перевищила сотню, власник села Альфред Мисловський розпочав у Зубреці будівництво філіальної дерев'яної каплиці розміром 9 на 7 метрів із вежичкою та захристією, проте вже наступного року її було розібрано. Оскільки на її місці фундатор почав спорудження мурованої каплиці розміром 5 на 3 метра з криптою для трагічно померлого сина. 23 червня 1898 року цей храм було освячено.

Зульц

Поселення заснували у 1809-1811 роках німецькі переселенці із Баварії, Рейн-Пфальца та Ельзасу, назвали так, як і село Зульц в Ельзасі. У 1825р. тут проживало 360 мешканці, року - 813, року - 1571, 1918 року - 1821. Під час Ісв. війни називалось Малашівським. У 1945р. Зульц перейменували на Веселе. Пізніше це поселення разом з іншими німецькими колоніями увійшло в зону Широколанівського військового полігону Одеського військового округу. Від споруд у цьому та інших селах залишились лише залишки фундаментів.

У 1819 році в Зульці почали відправляти богослужіння в сільській хаті, облаштованій як дім молитви. Цього ж року завдяки зусиллям о. Франца Шерера, який приїхав в колонію разом із першими поселенцями, було споруджено храм. У 1855 році ця святиня стала непридатною, тому богослужіння перенесли до будівлі школи.

20200 Звенигородка,
вул. Шевченка, 1

У давньоруські часи місто називалось Звенигород, проте його зруйнували татаро-монголи. Воно відродилось пізніше на новому місці, на 3 кілометри південніше. Перша письмова згадка про нього датується 1394 роком. В часи козацько-польських війн Звенигородка була сотенним містом Корсунського полку, а 1792 року отримала магдебурзьке право. З 1798 року - центр повіту. У 1923 році Звенигородка стала центром однойменного району, з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 року стала містом районного підпорядкування. Населення - понад 17 тисяч мешканців.

Парафія у Звенигородці була заснована 1766 року коштом Фелікса Солтика, 1776 року додаткові кошти на її забезпечення виділив король Станіслав Август. Тоді ж і розпочали будівництво дерев'яного костелу, наріжний камінь якого освятив о. Палуцький. У 1780 році душпастирював тут о. Лоєцький.

48271 Жабинці

В документах Жабинці вперше згадуються 1443 року як Старий Ярослав. У 1504р. його знищила орда, але вцілілі мешканці відновили поселення під назвою Новий Ярослав, який пізніше став просто Ярославом. Лише від 1592 року село почало називатись Жабинці. Його власники сприяли переселенню сюди польських селян. 1890 року тут проживало 612 осіб, у тому числі 539 українців і 130 поляків, нині - понад півтисячі. У повоєнний час поляки виїхали до Польщі, а в Жабинцях оселились українці з Польщі. Село входило до Гусятинського району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях. Коли їх чисельність перевищила сотню осіб, у Жабинцях 1862 року коштом власника села Леонарда Городиського завершили, в основному, спорудження філіального мурованого костелу та того ж року освятили його.

81780 Журавно

Журавно у документах вперше згадується 1435 роком, з 1538 року вважалось містом, а магдебурзьке право отримало у 1563 році. У 1940-1959 роках було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу, в якому нині проживає близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1488 році у Журавні було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел коштом Я. Ходоровського. У XVI столітті тут була невелика мурована святиня, яку 1620 року зруйнували турки. У XVII-XIX століттях третім був дерев'яний храм на мурованому фундаменті.

Парафіяльний костел Відвідин Пресвятої Діви Марії, споруджений у Журавні у 186?-1895 роках, за радянської влади розібрали. Тому місцеві римо-католики від 15 травня 1994 року послуговуються цвинтарною каплицею, збудованою 1847 року Т. Жебровським у якості каплиці-мавзолею, якою пізніше опікувалась родина Чарторийських.

81780 Журавно

Журавно у документах вперше згадується 1435 роком, з 1538 року вважалось містом, а магдебурзьке право отримало у 1563 році. У 1940-1959 роках було районним центром. З 1957 року є селищем міського типу, в якому нині проживає близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1488 році у Журавні було засновано парафію та збудовано дерев'яний костел коштом Я. Ходоровського. У XVI столітті тут була невелика мурована святиня, яку 1620 року зруйнували турки. У XVII-XIX століттях третім був дерев'яний храм на мурованому фундаменті.

У 1833-1838 роках у Журавні працював настоятелем майбутній архієпископ о. Лукаш Баранецький. І, нарешті, у 186?-1895 роках спорудили четверту (муровану) святиню, яку освятили 23 грудня 1875 року, а 1895 року консекрували. У 1929-1930 роках храм грунтовно відновили.

81776 Жирівське

Поселення Жирівське, яке раніше називали Жиравою чи Жеравою (не плутати із Жиравою біля Ходорова), відоме, принаймні, із XIX століття. У 90-х роках цього століття тут проживало понад 520 українців, майже 120 поляків та 20 німців. Нині чисельність населення становить менше чотирьох сотень осіб. Село входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева. Наприкінці ХІХ століття за чисельності близько 130 осіб вони збудували коштом Людвика Чайковського муровану філіальну неоготичну каплицю із необароковим фасадом. У 1912 році вони перейшли до парафіяльної експозитури в Антонівці (після її виділення із материнської парафії у Кохавині).

10014 Житомир,
вул. Київська, 4,
+380 (412) 22-78-88, 42-12-85,
f.b.: st.john.of.dukla.parish

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

4 квітня 1761 року король Август ІІІ надав францисканцям-бернардинам землю в околицях Житомира під храм та резиденцію, які коштом житомирського старости Яна Іллінського було збудовано з дерева. Проте вже 1769 року їхній костел бл. Яна з Дуклі разом із житловою спорудою знищила пожежа. Через рік завдяки фундатору та іншим жертводавцям постали знову з дерева як храм, який освятив о. Франциск Залуковський, так і резиденція, але поряд із святинею також почали споруджувати муровану будівлю, до якої ченці переселились на початку ХІХ століття.

10003 Житомир,
вул. Короленка, 100,
f.b.: 123837978023057

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

У Житомирі проживала чи не найбільша у Російській імперії польська спільнота за межами Польщі. У 1799р. було придбано ділянку під нове кладовище на території Нової Рудні (теперішня вулиця Короленка) приблизно за 2 кілометри на південь від центру міста. Так з'явився в Житомирі окремий католицькій (польський) цвинтар, який залишається одним із найстаріших польських некрополів України нарівні з відомим Личаківським у Львові.