43005 Луцьк,
проспект Василя Мойсея, 8

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Яровиця вперше згадується в документі 8 грудня 1322 року, у XVIIIст. стала власністю луцьких тринітаріїв. 1890 року село мало 240 мешканців, у 1910р. увійшло до Луцька.

Кафедральний собор Пресвятої Трійці у Луцьку після нищівного руйнування пожежею 5 вересня 1781 року замінили єзуїтським храмом свв. Петра і Павла, який досі є катедрою Луцької дієцезії. На початку XIXст. із кладовища поряд із бернардинським костелом Святого Хреста почали переносити католицькі могили на новий цвинтар за селом Яровиця вздовж Теремнівського тракту (у радянські часи - проспект Перемоги, частина якого нині - Василя Мойсея).

23453 Лучинець,
вул. Чапаєва, 30А,
+380 (4356) 333-94

Поселення Лучинець вважається заснованим 1500 року. Було містечком. 1893 року тут проживало 3233 мешканців, 1905 року - 5328, нині село має менше тисячі осіб. У 1923-1931 роках було райцентром, до 2020 року входило до Мурованокуриловецького району.

Католики латинського обряду містечка належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Сніткові. Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Лучинці було збудовано близько 1743 року коштом Яна Сьвірського, судді прикордонного подольського (місцевого власника?).

48215 Мала Лука

Вперше Мала Лука згадується письмово 1564 року. У 1880р. тут проживало 1198 мешканців, у тому числі 863 греко- і 220 римо-католиків, на початку ХХст. поляки складали 20% населення, а 1939 року село мало приблизно 1600 осіб, з яких вже 25% були поляками. Побувало аж у шести районах: Гримайлівському (до 1959р.), Скалатському (до 1962р.), Підволочиському (до 1965р.), Гусятинському (до 2020р.) і Чортківському (нині). Нараховує чотири з половиною сотні мешканців.

Римо-католики села належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Тарноруді, а в другій половині ХІХ століття воно перебувало у власності однієї із гілок відомої та заможної галицької шляхетської родини Забєльських гербу Тшаска, представник якої 1808 року отримав графський титул.

77052 Луковець-Вишнівський

Луковець (Вишнівський і Журівський) вважається заснованими 1892 року, проте навіть в схематизмах Львівської архідієцезі Луковець згадується вже з 1862 року. А 1890 року село подається там саме як Луковець-Вишнівський (цю частину Луковця колонізували переселенці із Польщі, яких називали мазурами). 1939 року із 1300 мешканців села 1280 осіб були поляків ). Після ІІсв. війни більшість поляків вивезли до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут проживає лише три з половиною сотні селян. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

До 1888 року нечисельна спільнота римо-католиків Луковця (від кількох осіб до двох десятків) належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Журові, проте 1890 року майже чотири сотні вірян Луковця-Вишнівського вже стали частиною парафії Всіх Святих у Букачівцях.

6745? Лиманське

Поселення Зельц заснували у 1808 році (за іншими, менш переконливими даними - 1798 року) немецькі переселенці-католики. У царські часи в офіційних документах вживалась також назва Успенське (за титулом місцевого храму). В радянські часи Зельц перейменували на Лиманське, а 1957 року, об'єднавши з поселенням Рибальське (в минулому - німецькою колонією Кандель) та колишнім військовим містечком, спорудженим для обслуговування військового аеродрому. 1957 року надали йому статус селища міського типу. Якийсь час було районним центром. Нині тут проживає понад 7200 мешканців.

Колонія німців-переселенців Кандель, яку у радянські часи перейменували на Рибальське, постала приблизно у той же час, що і сусідній Зельц. Мурований костел тут збудували коштом парафіян 1892 року із традиційного матеріалу - ракушняка. 10 жовтня 1892 року його освятив єпископ Тираспольський Антон Церр. Парафія, чисельність якої у 1914-1917 роках перевищувала дві з половиною тисячі вірян, мала ще каплицю на кладовищі та обслуговувалась о. Йоаном Альбертом.

77463 Липівка

Село Ляцьке (Лядське), яке з другої половини ХІХ століття називалось також Ляцьке-Шляхетське, а 7 червня 1946 року було перейменоване на Липівку, вважається заснованим у середині XIV століття переселенцями із Польщі. Перші письмові згадки про нього датуються кінцем XIV - початком XV століття, згадується також 4 березня 1437 року. 1880 року мало 1815 мешканців, у тому числі 107 римо-католиків, 1907 року - 2428 жителів, з яких 1829 були українцями, 384 - поляками і 214 - німцями (в колонії Сіттаверівка - нині Нова Липівка), 1939 року - 3070, у тому числі 2490 українців, 50 поляків, 300 українців-латинників, 150 німців, а нині - майже 1900 осіб. Село входило до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до домініканської парафії свв. Миколая та Софії у Тисмениці. Спорудження філіального мурованого храму у Ляцькому-Шляхетському датують 1880 роком, хоча, за непідтвердженими даними, місцеві костельні записи інують вже від 1872 року (зокрема, 1873 року у храмі було охрещено 5 дітей).

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року коштом його власника Андрія Потоцького, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше завдяки фундації Конєцпольських і містив їх поховання. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії. Проте святиня згоріла 1785 року. І тоді 14 квітня архієпископ Львівський Фердинанд Кіцький передав місцеву парафію разом із її фінансово-майновим забезпеченням католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині. Римо-католики ж стали послуговуватись дерев'яною католицькою святинею вірменського обряду, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня.

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії, але згорів 1785 року. 14 квітня цього ж року парафію було передано католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках.

35220 Лисин

Вперше Лисин у документах згадується 1512 роком, проте оборонне городище тут з'явилось значно раніше. У першій половині ХVIІст. був одним із осередків розвитку аріанства, мав аріанський храм (на місці колишнього городища), який пізніше замінив костел. Лисин належав до Демидівського району, а тепер входить до Дубенського. Населення - близько двох сотень мешканців.

Після заборони аріанства у другій половині ХVIІст. на місці аріанської святині постала католицька дерев'яна каплиця, яку 1724 року замінив дерев'яний костел, збудований коштом родини Древньовських. Є інформація, що 1761 року Святіший Отець Климентій ХІІІ встановив для місцевого храму відпуст 6 серпня. У 1777 році тут була заснована самостійна парафія, яка охопила також сусідні села та налічувала до тисячі вірян.

81774 Махлинець

Поселення Махлинець, посередині якого тече річка Махлінка, заснувала 1823 року родина Добжанських (власники дашавських маєтків) на належній їм землі для переселенців-німців із Чехії (Богемії). 1900 року тут проживало 537 мешканців, з них 518 вважали себе німцями, а решта - поляками та українцями. У 20-х - 30-х роках ця ситуація суттєво не змінилась. 1940 року радянська влада за угодою з нацистською Німеччиною німців виселила до окупованої Польщі. Нині у Махлинцях лише трохи більше сотні селян. Входило село до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Німці-переселенці були римо-католиками і спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, проте вони не знали польської мови, якою там послуговувались, тому добивались створення у селі окремого душпастирського осередку. 28 вересня 1838 року світська влада затвердила проект невеликої дерев'яної каплиці авторства В. Клафса, а 1842 року новоспоруджений храм освятив о. Себастіан Іванський.