80560 Острівчик-Пильний

Село Острівчик-Пильний відоме у документах, принаймні, від 1778 року - це найстаріша дата збережених записів цього села в римсько-католицькій парафії св. св. Станіслава єп. мч. у Буську. Проте, швидше за все, поселення значно старіше. 1880 року мало 676 мешканців, у тому числі 547 греко- і 88 римо-католиків, а нині його населення лише трохи перевищує чотири сотні осіб. 1990 року в назві села Острівчик-Пільний замінили букву 'і' на букву 'и'. Село входило до Буського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Як вже згадувалось вище по тексту, католики латинського обряду Острівчика-Пильного належали до парафії у Буську. У 1862 році, коли їх чисельність становила лише 22 вірних, у селі коштом місцевої власниці Юлії Маліновської було збудовано та освячено філіальну муровану каплицю, яку, ймовірно, фундатори використовували також як усипальницю. Ця святиня занотована майже у всіх схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи з 1866 року.

35800 Острог,
вул. князів Острозьких, 4A,
+380 (3654) 226-42, 230-38,
www: wolaniecom.parafia.info.pl

Острог вперше згадується в Іпатівському літописі 1100 роком, є також документальні згадки у 1322, 1340, 1386 і 1396 роках та пізніше. 29 липня 1528 року отримав магдебурзьке право, яке було підтверджене (чи відновлене) 1795 року. 1835 року містечко мало 3300 мешканців, 1861 року - 8926, 1882 року - 7717, у тому числі лише дві тисячі християн, нині ж тут проживає понад 15 тисяч осіб. Острог був райцентром, а 2020 року увійшов до Рівненського району, від 1995 року є містом обласного значення.

Первісний костел в Острозі, споруджений для домініканців у 1440-1442 роках коштом місцевого власника князя Федора Острозького, який до кінця життя залишився православним, спалили татари 1443 року (за іншою інформацією, на католицький храм тоді перебудували православну церкву). Татарські напади продовжувались і далі, тому у 1452 році домініканці покинули Острог, і храм у другій половині XV та першій половині XVI століть не відновлювався, залишаючись руїною.

Островки

Вважається, що село Островки (Островок) заснували у XVII столітті переселенці із Мазовії, які протягом наступних століть ревно зберігали свою етнічну та релігійну самобутність. 1906 року тут проживало 481 мешканців, на початку ІІ світової війни - 664, проте після нападу вояків УПА село перестало існувати, його терени перетворились на поля, луки і ліси.

У 1720 році в Островках збудували перший дерев'яний костел cв. Андрія Апостола коштом Ізабелли Канської. Проте одна Ізабелла Канська померла вдовою у Волі Островецькій аж 1847 року, можливо фундаторкою була якась інша Ізабелла Канська, що жила майже на століття раніше.

24041 Озаринці,
просп. Щорса, 17

Перша письмова згадка про Озаринці, які ще називались Ожаринці, датується 1431 роком. У 1921-1923 роках поселення було районним центром. Нині у селі проживає понад 1300 мешканців.

У 1800-1842 роках в Озаринцях було споруджено сучасний мурований костел замість дерев'яного храму, збудованого у 40-х роках XVIII століття коштом графа Дзедушицького і хорунжого Трембовальського. Костел представляє собою класичну базиліку зі шестиколонним тосканським портиком під трикутним фронтоном.

59006 Панка,
Шевченка, 17

Вперше Панка документально згадується 16 лютого 1428 року. На початку XIX століття сюди приїхали переселенці з Польщі (йомовірно, з Підляшшя), нащадки яких нині становлять близько 10 відсотків населення. 1900 року тут проживало 2069 мешканців (переважна більшість - українці, проте окрім поляків були і німці), тепер село має понад 2400 осіб. Від 1946 року називалось Клинівкою, до 2020 року входило до Сторожинецького району.

Католики латинського обряду спочатку належали до парафії у Красній, нараховуючи в середині XIX століття менше двох сотень вірян. З утворенням наприкінці 60-х - на початку 70-х років капеланії у Сторожинці, яка пізніше стала парафією св. Анни, вони перейшли до неї. На початку 80-х років їх чисельність становила вже три сотні осіб. Тоді і було споруджено у селі свою святиню.

48154 Папірня

У 1765 році на півдні села Кобиловолоки землевласник Рафаїл Скарбек заснував папірню (підприємство з виробництва паперу), яка проіснувала до початку ХІХ століття. Навколо неї виникло поселення, яке з часом і отримало назву Папірня. Ще у 80-х роках цього століття воно вважалось присілком Кобиловолоків, проте пізніше стало самостійним селом. Нині тут проживає близько двох з половиною сотень мешканців. Село входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Римо-католики Папірні разом із вірянами Кобиловолоків належали до парафії Пресвятої Трійці у Янові Теребовельському (нині - Долина). У 1893 році завдяки зусиллям та коштам янівського настоятеля о. Михаїла Ліци, а також пожертвам родини місцевих власників Дунін-Борковських і вірних, у селі було збудовано та освячено муровану філіальну каплицю.

51400 Павлоград,
вул. Пролетарська, 29,
+380 (5632) 629-10,
f.b.: 100032151918238

На початку 1770 року відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк збудував зимівник, від якого пішли Матвіївські хутори, а далі слобода Матвіївка. Невдовзі Матвіївці надали ранг державної військової слободи, яка одержала назву Луганська. 1784 року слободу Луганську перейменували на повітове місто Павлоград - центр Катеринославського намісництва. Нині - місто обласного значення, центр району. Населення - понад 105 тисяч мешканців.

Римо-католики Павлограла до революції належали до парафії св. Йосифа у Катеринославську (Дніпрі). У 1896-1899 роках тут спорудили муровану філіальну каплицю (нинішній костел) коштом натаріуса Карла Гебда. Після революції святиню було закрито (вона працювала у роки війни, під час окупації Павлограда). Храм використовували як складське приміщення та магазин.

78274 Печеніжин

У документах Печеніжин вперше згадується 1 липня 1443 року, є також згадки у 1472 і 1489 роках. Від середини XVIIст. вважався містечком, але магдебурзьке право отримав лише 1766 року. У 80-х роках ХІХст. став розвиватись завдяки нафтодобувній і нафтопереробній промисловості. Від 1898р. - центр повіту. 1880 року тут проживало 4670 мешканців, 1913 року - сім тисяч, у тому числі 4100 українців і 600 поляків, 1921 року - близько шести тисяч, 1935 року - 7.1 тисяч, нині - понад 5300 осіб. У 1929р. увійшов до Коломийського повіту, 1939 року став селище (міського типу) та ненадовго райцентром.

Католики латинського обряду містечка, яких у першій половині 70-х років ХІХст. налічувалось від двох до двох з половиною сотень, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Коломиї. У травні 1873 року створений ще 30 березня комітет будівництва костелу у Печеніжині на чолі із коломийським священником о. Марцелієм Дидинським закупив земельну ділянку під дерев'яний храм, який збудували цього ж року. Його освятив 8 грудня коломийський настоятель о. Валерій Буш.

48405 Нові Петликівці

Село Нові Петликівці заснувала 1807 року власниця Старих Петликівців Єлизавета Каліновська на землях, що належали місцевій парафії Різдва Пресвятої Діви Марії. Десятилітній судовий процес завершився втратою парафією частини цих земель. У 1928р. на північному сході села поселилось 32 сім'ї польських колоністів. 1931 року тут проживало 1116 мешканців, 1939 року - 660 українців і 540 поляків, нині - понад 660 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до згаданої вище парафії у Старих Петликівцях. Якщо у середині ХІХ століття їх було менше сотні, то 1892 року, коли у Нових Петликівцях спорудили філіальний мурований костел, - вже майже 230 вірних. Цього ж року його освятили під титулом Воздвиження Святого Хреста.

48310 Підлісне

Перша документальна згадка про Підлісне, яке до 1947 року називалось Дрищів, датується 1602 роком (на Тернопільщині був ще один Дрищів, який нині є Надрічним). Станом на початок 1939 року тут проживало понад 1400 мешканців (близько 1300 українців та менше сотні поляків). Село входило до Монастириського району, а після його ліквідації 19 липня 2020 року - до Чортківського. Нині чисельність селян незначно збільшилась.

Католики латинського обряду села, більшість яких становили українці, належали до парафії Святого Духа у Горожанці. 1894 року їх було майже чотири сотні. І тоді ж вперше у схематизмах Львівської архідієцезії згадується неоготична мурована цвинтарна каплиця, споруджена родиною Щуровських. Вона виконувала також функцію публічної святині, в якій горожанківські душпастирі звершували богослужіння спочатку інколи, а потім (ймовірно, від 1927 року) регулярно щомісяця.