20300 Умань,
вул. Коломенська, 2,
+380 (4744) 504-20,
f.b.: groups/catholics.uman

Перша згадка про «містечко Гумань» датована серпнем 1616 року. У 1648-1667 роках Умань була полковим містом, а 1760 року отримала магдебурзьке право. У 1795 році Умань стає повітовим центром. Нині є містом обласного значення та районним центром з населенням понад 83 тисячі мешканців.

Ймовірно, що раніше в Умані був дерев'яний храм св. Антонія. А 1780 року на території старого польського кладовища було закладено кам'яний фундамент сучасного мурованого костелу, проте його спорудження відновили лише на початку 1820 року. 15 липня 1826 року відбулося освячення новозбудованого у стилі пізнього класицизму коштом Потоцьких храму. Будівля сучасного Центру здоров'я була парафіяльним будинком, а вулиця, яка проходить ліворуч споруди і тепер носить назву вулиці Піонтковського, раніше називалась Костельною.

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

47842 Устечко

Перша згадка про поселення під іменем Устє датується 1414 роком, а 1590 року вже згадується як Устечко, причому 1661 року - як містечко. Цей статус воно втратило 1934 року. Нині у селі проживає менше дев'яти сотень мешканців. Було у Заліщицькому районі, а тепер - у Чортківському.

Римо-католики Устечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Червонограді. 1876 року, коли їх чисельність становила понад півтори сотні, в Устечку коштом власника містечка Калікста Понінського збудували мурований філіальний костел, який освятили 1881 року під титулом Воздвиження Святого Хреста.

44731 Устилуг,
вул. Олени Хохол, 1

Вперше поселення згадується в літописі 1150 роком. Називалось також Устилогов, Усцилуг. Назву Ружямполь, яка так і не прижилась, отримало 23 жовтня 1758 року разом із міськими правами. На початку 90-х років XIXст. у містечку проживало 1666 мешканців, 1906 року - 4177, 1921 року - 3728, нині місто має понад дві тисячі осіб. У 1940-1956рр. було райцентром.

У 1810 році на католицькому кладовищі в Устилузі завдяки зусиллям настоятеля капуцинського монастиря о. Леонарда збудували муровану каплицю, проте в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії початку 30-х років XIX століття вона ще не подається у складі місцевої парафії свв. Рози і Розалії (ймовірно, вважалась виключно чернечою).

90520 Усть-Чорна,
вул. Верховинська, 84,
+380 (3134) 763-78,
f.b.: 463138803872666

Усть-Чорна виділилась із заснованої австріськими колоністами Німецької Мокрої як окреме поселення 1815 року під назвою Кьонігсфельд (Königsfeld - «Королівське поле»). Друга хвиля колоністів прийшла 1832 року з Угорщини (нині - територія Словаччини). Селище міського типу із 1957 року, в якому нині проживає понад півтори тисячі мешканців.

У 1815 році австрійські колоністи збудували в Усть-Чорній 8 хатин та маленьку капличку, а сучасний мурований костел було споруджено 1890 року. У 1997 році в Усть-Чорній постала парафія. Є орган 1890 року.

48206 Увисла

Перша писемна згадка про село Увисле (пізніше - Увисла) датується 5 травня 1438 року, згадується також у 1458 і 1556 роках. У 1880 році тут проживало 1270 мешканців, у тому числі 1162 українців і 64 поляків, нині село має теж приблизно 1270 осіб. Входило до Гусятинського району, а від 19 липня 2020 року є частиною Чортківського.

Нечисленні католики латинського обряду Увисли спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях, проте після заснування парафіяльної експозитури у Хоросткові, яка пізніше стала капеланією, а потім - парафією св. Йосифа Каласанського, перейшли до неї. На той час їх було менше семи десятків вірних.

77434 Узин

Перша письмова згадка про село датується 1392 роком. Значна частина земель села належала домініканському монастирю в Єзуполі. 1880 року серед понад восьми сотень мешканців Узина було дев'ять десятків римо-католиків, нині ж чисельність населення становить близько дев'яти сотень осіб. Село входило до Тисменицького району, а тепер - до Івано-Франківського. У 2019-2020 роках стало частиною громади міста Івано-Франківськ.

Католики латинського обряду Узина належали до домініканської парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Єзуполі. У 1894-1897 роках, коли їх кількість перевищила сотню вірних, завдяки зусиллям адміністратора парафії та пріора монастиря о. Флоріана Бєлата в селі було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1899 року освятили під титулом св. Гіацинта (Яцека) Одровонжа.

88000 Ужгород,
вул. Капітульна, 33а

У IXст. місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. У 1849р. Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944р. місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 80-х роках XIX століття німецькі переселенці-католики у селі, яке з кінця цих років називається Підполоззя, збудували маленьку дерев'яну каплицю коштом власників пилорами Ройзмана та Вука. За радянської влади її зачинили, було втрачено частину художніх елементів святині, а також ґонтове покриття даху. Проте у посткомуністичні часи вона знову стала каплицею невеликої спільноти місцевих римо-католиків.

48257 Васильківці

Село вперше документально згадується 1469 року, проте після руйнівних набігів кримських татар на Поділля 1568–1569рр. письмово відоме лише від 1573 року. У 1880 році у Васильківцях проживало 2112 мешканців, у тому числі 1740 українців, 180 поляків і 172 німців, нині село має приблизно 1200-1300 осіб. Входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Спільнота католиків латинського обряду Васильківців належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Гусятині і була досить численною. Вже в середині ХІХ століття нараховувала півтисячі вірян, а в 90-х роках цього століття, коли у селі постала своя святиня, зросла майже до семи сотень осіб (значна їх частина була українцями-латинниками).

59210 Вашківці,
вул. Тараса Шевченка, 24

Перша документальна згадка про поселення датується 1431 роком, згадується також у 1433 і 1435 роках. На початку XIXст. Вашківці стають центром судової округи, а з 1903 року - містом, центром новоутвореного повіту. На початку 90-х років XIXст. тут проживало лише близько 640 мешканців, 1930 року - вже 6354, нині місто має понад 5400 осіб. До 1962 року було райцентром.

Капеланію у Вашківцях було засновано 1784 року, проте в схематизмах Львівської архідієцезії вона подається лише від 1814 року, коли її адміністрував о.-бернардинець Хризостомус Ганбаум, маючи під своєю душпастирською опікою близько трьох сотень вірян. І далі тут теж продовжували служити францисканці. Схематизм 1862 року вперше вказує вашковецький мурований костел, датуючи його консекрацію 1826 роком.