81452 Дубрівка

Вперше Дубрівка у документах згадується у 80-х роках XVI століття (ймовірно, у стосунку до місцевої каплиці). 1880 року тут проживало 656 мешканців, нині село має понад сім сотень осіб. У 1989р. вживану у радянські часи назву Дібрівка замінили на Дубрівку.

В останні десятиліття XVIст. у Дубрівці біля цілющого джерела збудували каплицю св. Варвари, яка 1642 року була значних розмірів і мала три вівтарі, а 1753 року - вже п'ять. У першій половині XIXст. Дубрівку вилучили із самбірської парафії Усікновення св. Йоана Хрестителя та приєднали до парафії Всіх Святих у Стрілковичах. Тоді на початку 30-х років святиню розбудували на костел, а в 50-х роках консекрували. 1944 року храм було пошкоджено під час військових дій, а потім його розібрали.

78023 Делева

Уперше в документах село згадується 1427 року, коли король Владислав Ягайло віддав його парафії свв. Миколая і Катерини у Коропці в якості фінансового забезпечення її діяльності, що залишалось незмінним аж до ХХ століття, та надав Делеві магдебурзьке право, обмежене юрисдикцією настоятеля коропецької парафії. Проте поселення є старшим, про що свідчать розташовані на його території два городища та шість давньоруських підплитових поховань. 1939 року в Делеві проживало 1950 мешканців, з них 1930 українців (1670 греко-католиків і 260 римо-католиків), 10 поляків та 10 євреїв. Нині ж тут понад 1700 селян. Належало село до Тлумацького району, а тепер - до Івано-Франківського.

Зрозуміло, що нечисленні місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Коропці. Першу каплицю (дубову) у Делеві було збудовано у другому десятилітті XVIII століття коштом коропецького настоятеля о. Ігнатія Божина. А наступна і вже мурована святиня постала 1912 року завдяки о. Михаїлу Папроцькому. Її збудували за найменшим (на 200 вірян) із трьох типових костельних проектів львівського архітектора Тадеуша Обмінського.

81730 Дем'янка-Наддністрянська

Села Дем'янка-Наддністрянська та Дем'янка-Лісна раніше були одним документально відомим, принаймні, від 1673 року поселенням, розділеним річкою Дністер. 1880 року тут (в обох селах) проживало 612 мешканців (427 греко-католиків, 123 римо-католиків). Нині Дем'янка-Наддністрянська має понад 220 селян. Входила до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Католики латинського обряду Дем'янки-Наддністрянської, як і Дем'янка-Лісної, належали до кармелітської парафії Пресвятої Трійці в Роздолі. На початку ХХ століття їх чисельність в обох селах становила разом близько 190 вірних, причому в Дем'янці-Наддністрянській було на двадцять вірян більше. Саме тоді тут коштом місцевих власників родини Відаєвічів постала філіальна мурована каплиця, будівництво якої завершили 1904 року, а освятили її 1907 року.

32461 Дем’янківці,
провул. Центральний, 5а

Вперше у документах поселення Дем’янківці згадується 1469 роком як королівська власність. У 1893 році тут проживало 741 мешканців, 1905 року - 848, нині село має близько півтисячі осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

У 1639 році власник села Михайло Станіславський надав ці маєтності парафії св. Архангела Михаїла у Дунаївцях, до якої раніше і належали місцеві католики латинського обряду. Свого храму вони не мали, послуговувались парафіяльним, хоча для цього і доводилось долати понад 5 кілометрів.

81613 Демня,
вул.Шевченка, 9

Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком (за іншими джерелами, село згадувалось під назвою Демня на Зубрі або Воля ще 1453 року), а також згадку 1466, 1469 і 1473 роках. У 80-х роках ХІХ століття село мало приблизно 1400 мешканців, нині - близько 1600 осіб. У 1950-1989 роках називалось Димівкою. До 2020 року входило до Миколаївського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Миколая у Миколаєві. В середині XIX століття їх чисельність становила приблизно 170 вірян, наприкінці цього століття - понад 120, а 1911 року, коли завдяки зусиллям миколаївського настоятеля о. Войтеха Войтановського 11 березня було отримано із Львівської курії дозвіл на будівництво власної святині - майже чотири сотні вірних.

23532 Деребчин,
вул. Гагаріна?, 1а,
+380 (4344) 283-70

Село Деревчин, яке згодом стало називатись Деребчин, існувало, принаймні, із XV століття та згадується у документах наступних століть. 1880 року воно нараховувало приблизно півтори тисячі мешканців, 1893 року - 1817, 1905 року - 2360, нині сел має близько 2200 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Католики латинського обряду Деребчина, які становили приблизно половину населення села, раніше належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Мурафі. І свого храму вони не мали. Тоді і аж до 90-х років ХХст. їм доводилось долати понад десяток кілометрів на шляху до парафіяльної святині.

34710 Дерманка

Поселення Дерманка вважається заснованим 1625 року. Заселене було переважно поляками, яким довелось покинути село літом 1943 року через загрозу їхньому життю з боку бойовиків УПА (частина мешканців була убита). А в січні 1944 року село майже повністю згоріло, коли через нього проходив фронт ІІсв. війни. Нині Дерманка нароховує лише трохи більше двох сотень селян.

Ймовірно, що місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у Людвиполі (нині - Соснове), адже саме завдяки її настоятелю о. Леонарду Самосенку та коштам вірян у 1931-1932 роках у Дерманці було збудовано філіальний дерев'яний костел (земельну ділянку під храм подарував Ян Пашковський, а дерево виділив управитель маєтку Залевський). Тоді ж тут було засновано самостійну парафію у складі понад десятка сусідніх сіл, яку продовжував адмініструвати о. Леонард.

82042 Добромиль

Засноване у ХІІст. дворянином Вишем перемишльських давньоукраїнських князів поселення Вишина пізніше отримало назву Гущак і стало частиною Добромиля, який у документах вперше згадується 23 листопада 1374 року. У 1497р. король Ян Ольбрахт визнав Добромиль містечком, а 28 червня 1566 року король Сигізмунд II Август надав йому магдебурзьке право. У 1857р. у Добромилі проживало 2572 мешканців, у тому числі 400 українців і 252 поляків, у 1890р. - 3244 жителів, зокрема 808 поляків і 394 українців, 1939 року - 6000, у тому числі 2050 поляків, 1400 українців і 50 німців, нині - понад 4100 осіб. У 1876р. Добромиль став центром повіту, у 1940-1962рр. був райцентром, потім входив до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Муровану придорожню каплицю парафії Преображення Господнього у Добромилі збудували при в'їзді в місто зі сторони Хирова, ймовірно, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть (можливо, завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Фелікса Хмельовського).

48410 Доброполе

Доброполе вважається заснованим 1785 року, проте парафіяльні метричні записи по цьому селу ведуться із 1777 року, а отже існувало воно ще раніше. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало понад 1140 мешканців, 1931 року - понад дві тисячі, нині - більше шести сотень осіб. Входило до Бучацького району, а від 19 липня 2020 року є частиною Чортківського.

Католики латинського обряду села весь довоєнний період належали до парафії св. Каетана, пізніше - Успіння Пресвятої Діви Марії у Вишнівчику. У 1904 році, коли їх чисельність досягнула шести сотень вірян, у Доброполі збудували та освятили муровану каплицю, яка 1910 року отримала аж дев'ять вівтарів.

67502 Доброслав,
вул. Центральна, 55

Поселення заснував 1802 року поміщик Антон Кодинцев. Із 1849 року Антоново-Кодинцеве вже було містечком і центром волості. У 1858р. тут проживало 515 жителів, 1886 року - 410, 1897 року - 727, нині - понад 6700 осіб. В радянські часи Антоново-Кодинцеве стало райцентром, 1935 року його перейменували на Комінтернівське, яке 1965 року отримало статус селища (міського типу), 2016 року було перейменоване на Доброслав, а район - на Лиманський.

У 1897 році із 727 мешканців Антоново-Кодинцева 725 були православними. Нечисленні католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі. І, зрозуміло, свого храму не мали.